Річницю «диктаторських законів» 16 січня можна назвати роковинами. В цей день торік остаточно настала смерть парламентаризму в Україні. Проте згодом відбулася його реінкарнація – ціною людських життів на Майдані.
Однак, попри страшні жертви, нова Україна не зажила по-новому: жодного депутата, причетного до голосування 16 січня, яке відбулося з усіма порушеннями законів, донині не покарано.
Безкарність як вирок
У річницю злощасного голосування на одному з телеканалів, немов привіт з минулого, виринув тодішній керівник фракції Партії регіонів Михайло Чечетов. Ніби насміхаючись, він заявив, що торік ціль було виправдано і депутати робили все правильно.
Наслідком безкарності за організацію голосування, що призвело до радикалізації протесту українців і згодом – аж до кровопролиття, нині є присутність у парламенті нового скликання понад шістдесяти депутатів, що 16 січня піднімали руки, які ніхто так і не рахував. Понад десятеро з них навіть спробувало пробратися до керівництва комітетів нової Верховної Ради.
На думку політолога Олексія Гараня, як «диригент» голосування Михайло Чечетов є одним із тих, кого мали покарати. «Хоча б символічно, але когось з них треба покарати. Тоді це буде запобіжником на майбутнє», – розповів він «Вголосу».
Але, до прикладу, оголошення про підозру в організації незаконного процесу голосування за «диктаторські закони» одному з його співавторів Володимиру Олійнику було винесено лише півтора місяця тому. Саме тоді закінчилися повноваження Верховної Ради сьомого скликання – до цього його вважали недоторканним.
Проте сам Олійник, як і тодішній віце-спікер Ігор Калетник, уже давно втік у Росію. «Але й тут ще залишається багато людей, які безпосередньо відповідають за ці закони і за порушення Конституції», – натякає прокуратурі Гарань.
Наївно чекати на покарання за підняття рук у парламенті, якщо досі нікого не покарано за використання проти людей зброї на Майдані. «Розслідування ведуть не професійно, роблять усе, щоб нівелювати деякі злочини», – заявив «Вголосу» відомий правозахисник Віктор Смалій.
І додав, що буквально днями йому довелося відчути гірке дежа вю: як і в часи режиму Януковича, його як адвоката не пропускали у Святошинський райвідділ міліції. Там перебував хлопець, якого, за словами активістів, за старими методами, сильно побили працівники райвідділу. Попри резонанс цієї справи, міністр МВС кілька днів мовчав.
«Міністра Авакова, який вийшов з Майдану, поглинула система. Він став її складовою. Він не здає своїх, не сприяє слідству розстрілів на Інститутській. Усе роблять так, щоб когось прикрити і щось приховати», – переконаний Смалій.
Старі традиції
Водночас після року, що минув, не так усе сумно в новому парламенті. За рік обличчя у Верховній Раді значно помолоділи, більшість з них декларує свою європейськість. Підняття рук без підрахунку тут уже здається неможливим, а випадки голосування чужою карткою є поодинокими.
«Тепер ми вже існуємо в принципово новій системі координат. Адже відразу після втечі Януковича парламент повернув конституційну модель 2004 року. Нині ми маємо збалансовану політичну систему європейського типу, в якій роль законодавчого органу розширено», – заспокоює Олексій Гарань.
Але, попри декларативну європейськість, усе-таки в новому парламенті надто багато старих традицій. Про це «Вголосу» зауважив директор «Лабораторії законодавчих ініціатив» Ігор Когут.
«Так, восьме скликання, як і попередні, сформовано на основі не партій, а проектів. І це далеко від європейської практики парламентаризму. Крім «Батьківщини», це все новоутворення, які не мають жодної політичної традиції, ідеологічних засад та спільних цінностей. Перспектива існування таких партій є дуже сумнівна», – каже Когут.
Як доказ штучності таких політичних сил – регулярна потреба самого Президента навідуватися в парламент, щоб переконувати «своїх» депутатів підтримати те чи інше рішення. «Позитивно, що є комунікація між главою держави й парламентом. Але те, що йому постійно доводиться фактично в жорсткий спосіб змушувати депутатів голосувати, означає, що їх не об’єднують ідеологічні цінності», – пояснює експерт.
На відміну від європейської практики, де президенти виходять і вирощуються з партій, в Україні далі все навпаки: партії створюють під президента.
«Шантажує» новий парламент і Кабінет Міністрів. «Кажуть: або ухвалюйте бюджет, або нам грошей не дадуть. Чи то змушують депутатів голосувати за міністра інформації без створення міністерства, чи без обговорення кандидатур міністрів», – додає Когут.
За словами експерта, нині нібито європейський парламент не здійснює вповні три ключові функції: законодавчу, контрольну і представницьку. «Як представницький орган парламент має ухвалювати рішення, керуючись тиском суспільних інтересів. Але часто, вже за усталеною традицією, голосує відповідно до політичної доцільності та згідно з інтересами ключових політичних гравців та олігархів».
Деякі експерти вже з великим побоюванням дивляться на перспективи нової влади. «Щоб мінімізувати можливість повторення порушень, аналогічних 16 січня, потрібні дві речі: покарати винних і поважати закони. І тут теж не все так просто», – коментує «Вголосу» експерт «Реанімаційного пакета реформ» Ярослав Юрчишин.
Крім сумнівних призначень міністра інформаційної політики, процедури затвердження програми дій уряду та ухвалення «нічного бюджету», Юрчишина збентежила реєстрація неальтернативних антикорупційних законодавчих ініціатив президентської команди та законопроекту про судову реформу.
«Ці ініціативи посилюють президентську владу в боротьбі з корупцією та судами. Найцікавіше, що знову порушено Регламент: у Верховній Раді вже зареєстровано законопроекти 1406 та 1497 на відповідну тематику, і президентські мали б бути альтернативними. Дрібниці? Ні. Бо 16 січня теж починалося з дрібного ламання парламенту через коліно з подальшим його перетворенням на нотаріальну контору при Адміністрації Президента та Кабміні. Диявол ховається в дрібницях, а важкі злочини починаються з маленьких проступків. Тому проступки варто виправляти», – резюмує Юрчишин.
Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ