Кінець «золотої епохи»
Впродовж останніх років Росія стрімко розвивалася, а росіяни, в порівнянні з далекими 90-ми, досягли відносного добробуту. В країні введена система безкоштовної медицини, підвищена зарплата та соціальні пакети робітникам промислових підприємств, педагогам та силовикам, а пересічні росіяни отримали можливість відпочивати на закордонних курортах. Так, середньостатистичний слюсар на заводі одержує достатню зарплату, щоб придбати в кредит автомобіль, переважно «Ладу», з’їздити на відпочинок у Болгарію та купувати на свята дорогі делікатеси. Завдяки нафто доларам і експорту газу в ЄС, путінський режим забезпечив відносно сите життя в обмін на лояльність та обмеження свободи громадян. Але прагматичну й недалекоглядну більшість така ситуація загалом мало турбувала.
Однак, через необдумані амбіції та дії Путіна, російська економіка постала на межі колапсу. Введені Заходом санкції, як реакція на анексію Криму, впевнено підточують фінансовий ринок, банківську сферу та аграрно-промисловий комплекс РФ. Підтримуване США та їх партнерами падіння цін на нафту обвалює рубль, внаслідок чого, пересічні росіяни стрімко біднішають. В ряді суб’єктів федерації почастішали випадки затримки зарплат медикам, педагогам, робітникам. Скасовано заплановані й задекларовані підвищення зарплат та пенсій, скорочено галузеві соціальні бюджети – адже путінські війни треба оплачувати за чийсь рахунок. Фінансування війни на сході України, підтримка сепаратистів бойовою технікою, продовольством, грошовою допомогою, оплата розвідувальної діяльності проти наймогутніших країн світу, поруч із санкціями світу, виснажують російський бюджет та гаманці росіян.
Тепер для населення РФ стали недоступні ряд європейських технологій та продуктів, обмежилися поїздки за кордон, а окремі депутати від путінської партії «Єдина Росія» взагалі пропонують заборонити приватні поїздки росіян за межі країни. Через політику Путіна до росіян почали гірше ставитися у закордонних готелях, ресторанах, кафе та авіакомпаніях, а деякі європейські власники дедалі частіше вішають на дверях своїх закладів таблички «Росіянам вхід заборонено!».
Попри те, що кремлівська пропаганда намагається переконати жителів РФ у реальній загрозі із Заходу та у необхідності захисту російськомовних на Донбасі, більшість росіян для себе нічого, окрім матеріальних втрат, не побачили. Коли російський обиватель протверезіє після ура-патріотичних новин на телебаченні, він усвідомить, що особисто йому немає ніякої користі від того, що «Крим – наш», що бандити з ДНР-ЛНР захопили Дебальцеве, Маріуполь, чи навіть увійшли в РФ на правах суб’єкта федерації.
Пересічному росіянину не буде жодної користі від чергового розширення «русского міра» на латвійську Латгалію чи Північноказахстанську область, окрім того, що натомість влада скоротить його соціальний бюджет, щоб оплатити свої військові операції. В його під’їзд повернуться з війни безрукі-безногі молоді хлопці, а когось зі знайомих привезуть у цинковій труні – і все це буде платою за імперські амбіції президента.
Через путінську агресію у Криму та Донбасі, росіяни втратили рештки поваги й авторитету у світі, і вже тепер не можуть пропонувати країнам-сусідам з СНД привабливу політико-економічну альтернативну на противагу ЄС. Мільйони росіян, піддавшись на кремлівську пропаганду, втратили також повагу родичів та знайомих в Україні, до яких щороку приїжджали в гості, на море, на горілку та апетитне українське сало. Цих близьких людей, після кривавих злочинів своєї країни, вони нахабно називають «хунтою» і «фашистами», то ж тепер їм дорога у гостину Україну закрита. Їх не раді бачити ні родина, ні сусіди, а подекуди й матері.
Через кілька років вони змінять свої політичні погляди, але повагу рідних та близьких не повернуть ніколи. Втрата поваги у світі, розрив стосунків з родичами та друзями за кордоном, зменшення особистих доходів та загибель друзів та рідних на загарбницькій війні – все це стало платою простих росіян за імперські амбіції одного політика. А за умови продовження курсу діючого президента, така політика загрожує обернутися для росіян ще більшою катастрофою.
Точка неповернення
Але Росія ще має шанс зберегти обличчя і уникнути свого Нюрнберггу та Версальського договору. РФ поки що напала лише на Україну, а заяви політиків путінської партії та генералів про плани «захисту російськомовних» в Казахстані, Білорусі та Латвії і Естонії – членах НАТО, поки що не стали реальністю. Росія ще поки не перейшла межі, після якої зачепить інтереси сильніших держав і війна стане світовою. Наслідки цієї війни для слабкої у економічному, демографічному та військовому планах багатонаціональної федерації будуть катастрофічними, а радіоактивний попіл густо вкриє руїни російських міст.
Списати всі провини на старіючого та хворого Путіна для Росії є, мабуть, найоптимальнішим шансом збереження обличчя, території, населення і державності. І хоча Путін – лише протеже могутнього ефесбешного політико-економічного клану, який з 1999 року переконав вмираючого Єльцина віддати владу своєму ставленику, в Росії є досить сил, які підтримують раціональніший шлях розвитку. Прагматичні сили, які сьогодні мають вплив на політичну верхівку Росії, розуміють, що вести бізнес на умовах співпраці із багатим Заходом і мирно торгувати з ЄС нафтою та газом, набагато вигідніше, аніж воювати проти цілого світу, зруйнувати країну і зрештою зазнати поразки.
Заміна Путіна на більш адекватнішого політика, який припинить конфронтацію проти цілого світу, може стати останнім шансом відвернення неминучої ізоляції та розвалу Росії. Враховуючи, що кремлівська ідеологічна істерія вже встигла отруїти понад 85% росіян, пропаганду ще не пізно згорнути і перенаправити в інше русло.
Мотивуючись турботою про життя простих російських хлопців та бандитсько-кримінальним характером ополченців ДНР-ЛНР, за місяць трансляції відповідних сюжетів можна отримати легітимізацію телеглядачів на злив і закриття сепаратистського проекту «Новоросії». Як росіян переконали, що баптист Турчинов та економіст Яценюк є військовими диктаторами – хунтою, так само інертну масу можна переконати і в протилежному. Визнання української юрисдикції над Кримом та укладення договору з Києвом про його багаторічну оренду на взаємовигідних умовах могли би стати компромісним варіантом для обох країн, що задовольнить і українських патріотів, і міжнародні інституції, і більшість росіян.
Це також дозволить зняти з пікіруючої економіки РФ західні санкції і повернутися до мирного співіснування з країнами-сусідами та міжнародною спільнотою. Але порятунок Росії можливий лише за тих умов, коли до влади прийде адекватний державний керманич, орієнтований на діалог, а не на конфронтацію і ескалацію конфлікту.
Звісно, немає жодної гарантії, що внаслідок хвороби, смерті чи усунення Путіна від управління ефесбешний клан не поставить господарем Кремля такого ж агресивного диктатора, який продовжуватиме курс діючого президента, і таки доведе Росію до катастрофічної війни із Заходом. Але вже сам факт відходу Путіна ослабить диктатуру, зруйнує пануючий культ особи, спричинить підкилимну боротьбу за владу, в якій матимуть шанс перемогти прогресивніші сили.
Що б сьогодні не сталося з Путіним, краще коли його нема, аніж коли він є. Тому що Росія без Путіна, має більші шанси на збереження обличчя і суверенітету, аніж Росія з Путіним.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»ІА "Вголос": НОВИНИ