Що ж таке РХП? Усіх бажаючих дізнатись про скромну історію цієї партії відсилаємо до Інтернету. А щоб уявити, що насправді представляє собою РХП треба уважніше придивитись до особи її лідера – Миколи Поровського. Цікаво ж яке політичне середовище комфртне львівському меру.
Отже, хто такий Микола Поровський? Простої характеристики – «професійний політик» для нього явно буде замало. Таких персонажів в українській політиці як він годі пошукати. Микола Поровський – чемпіон України з політичного пристосуванства. Погляньте самі – в його біографії скільки партій та різноманітних політичних проектів, що вистарчило б на членів середнього розміру фракції у парламенті.
Починав Поровський в комсомолі. У вісімдесятих роках працював секретарем комітету комсомолу на комбінаті "Івано-Франківськпромбуд". Був членом КПСС (це перша партія, бо потім буде ще не одна). Після перебудови, як то було прийнято на Західній Україні, став активним рухівцем. Чим закінчив Рух усі знають – розколи погубили колись впливову політичну силу. Але Поровський тримав ніс за вітром – у середині дев’яностих він уже активний член УРП. У 1997 році Поровський залишає УРП і очолює новий проект РХП (Республіканську християнську партію). І хоча, у своїй біографії він стверджує, що від того часу беззмінно очолював РХП, це зовсім не відповідає дійсності. Про це, трохи нижче.
У 2005 році Поровський проліз у парламент за списком «Нашої України». Проліз, бо став депутатом лише завдяки тому, що список посунувся коли багато нашоукраїнців пішло працювати в урядові структури за президентства Ющенка. Але у парламенті він чомусь опинився у дивній групі «Довіра народу». Дивній, бо очолював її есдек (об’єднаний) Антон Кіссе. Крім Поровського уповноваженим групи були ще кременчуцький олігарх Василь Гаврилюк, та відомий українофоб Валерій Коновалюк. А серед членів батько і син Франчуки (син, це той, що перший зять Кучми) та багато інших, не менш одіозних фігур. Ідеологічного підґрунтя цього дивно союзу не міг зрозуміти ніхто. Але, як писала тоді преса, «учасників цієї групи об’єднує захоплення нафтою і газом».
Наближалися вибори 2006 року. І раптом, нібито голова РХП з’являється дев’ятим номером у парламентському списку партії "Відродження", як нібито позапартійний кандидат. Причому компанія в нього ще та: назвем для прикладу хоча би двох сусідів Поровського по списку – доблесний генерал Кузьмук та пан Вишиванюк (губернатор Франківщини за часів Кучми та тепер при Януковичу). Та цього разу халява не пройшла.
Сумувати пану Поровському довго не довелося. У 2007 році в країні оголосили дострокові вибори. І тут Поровський проявив чудеса політичної еквілібристики: за час виборчої кампанії він змінив ідеологічну позицію на 180 градусів. Якщо у квітні 2007 РХП Поровського намагалася створити націоналістичний блок разом зі «Свободою» Тягнибока та КУНом, то вже у серпні РХП створило блок з …НДП та ДПУ. Тої самої НДП яка була партією влади при Кучмі. Блок називався Виборчий блок Людмили Супрун – Український регіональний актив (УРА). Список нових партнерів Поровського знову не менш вражаючий: Сергій Куніцин, Людмила Супрун, Олег Дьомін, Михайло Єжель (теперішній мінстр оборони) та вітренківець Микола Габер.
Слава Богу, ця неприродний політичний покруч до парламенту не потрапив. І Поровський знову взявся за пошуки кращої долі. Він був і козаком, і борцем за православну церкву, і посереднім письменником. Час від часу він світиться на різноманітних політичних тусовках – веде чергові переговори, чи зайде на з’їзд УНА-УНСО.
І ось нарешті Поровському повезло. Прийняв парламент закон про місцеві вибори, у якому зобов’язав мерів висуватися лише від партій. Тут то і стала в пригоді нікому не потрібна РХП. Якраз саме така, маленька партія від якої так хотілося б висунутись Андрію Івановичу.
Шкода нам львівського мера. Бо якщо він бере собі за приклад таких людей як Поровський, то політична кар’єра його буде яскрава. Але недовга.
ІА "Вголос": НОВИНИ