В усякому разі у розвинених державах значна кількість людей має рівень доходів, достатній не лише для забезпечення своїх фізіологічних, а й інших потреб. Впевнені у майбутньому, з достойним рівнем доходів, такі особи мають і власну самоідентифікацію та світогляд. І ще невідомо, що є першочерговим – матеріальний статус чи непатерналістська свідомість.
Україні з середнім класом не пощастило. Хоча він як соціальне явище є однією з топових тем для обговорення політиків починаючи з 90-х років. Про необхідність формування середнього класу говорили усі: від Кравчука до Зеленського і від правих до лівих. Виголошувалися палкі промови, писалися програми. Багато політиків категорично заявляли: без міцного середнього класу сучасну економічно розвинену державу не збудувати. Глави урядів запевняли, що роблять усе для збільшення частки середнього класу. Але кількість слів виявилася обернено пропорційною до кількості представників середнього класу. Він вперто не хотів пускати міцне коріння в українській дійсності. І для цього є вагомі причини.
Представників середнього класу в Україні мало. Можна стверджувати, що їх – впевнена меншість серед соціального зрізу суспільства. Приблизну картину стану справ у цій сфері дає ґрунтовне дослідження Центру Разумкова, проведене у 2014 році.
За результатами опитування, до середнього класу потрапляють 14% населення України, а до його периферії – 35%. До нижчого класу віднесли себе 31% опитаних, до вищого – дещо більше 1%. У складі середнього класу соціологи виокремили також п’ять найчисельніших груп: фахівці (36% усього складу середнього класу), кваліфіковані робітники (15%), підприємці (11%), управлінці (10%), пенсіонери (9% складу).
Трохи інша картина спостерігається, якщо за основу брати критерій самовизначення. Частина суспільства має звичку відносити себе до середнього класу через різні психологічні фактори, комплекси. А це автоматично збільшує його частку серед громадян. За критерієм власного самовизначення до складу середнього класу пройшли аж 27% респондентів. Застосування самооцінки матеріального становища скоригувало число віднесених до середнього класу, зменшивши його до 18% опитаних. Це свідчить про те, що стійке суб’єктивне самовизначення респондентів як представників середнього класу характеризується низьким рівнем узгодженості із самооцінкою рівня матеріального добробуту. Якщо долучити також критерій рівня освіти – тобто вилучити із середнього класу тих респондентів, які мають освіту, нижчу за середню спеціальну, то в його складі залишиться 16% усіх опитаних. Якщо ж додати такі категорії, як відчуття спільності інтересів з представниками середнього класу та домінування в найближчому соціальному оточенні представників середнього класу, то показник впаде ще на 2%.
Середній клас в Україні зосереджений переважно в містах. У складі середнього класу домінують міські жителі: 50% його представників – жителі великих міст з населенням понад 100 тисяч осіб. Сільські жителі становлять лише 22%.
Деякі експерти піддали такі цифри сумніву. Вони вказують, що рівень доходів представника середнього класу не може становити менше 1 тисячі доларів. Отже, реальна кількість цієї категорії населення в Україні коливається від 5 до 10%.
Якщо за основу брати світові стандарти, то середній клас – це достойні доходи, рівень освіти, час на власне дозвілля, заощадження у банку, медичне страхування, власні авто і нерухомість, можливість хоча б раз у рік їздити на відпочинок за кордон. Втім, такий підхід є дещо спрощеним.
Середній клас є не лише основою стабільності суспільства. Він найбільш зацікавлений у ефективному функціонуванні державних інститутів, рівних правил гри та можливостей для самореалізації. Наявність розвиненого середнього класу запобігає надмірній поляризації, зменшує прояви люмпенізації мас.
Отже, середній клас – це не просто високі зарплати. Це також соціальна самоідентифікація і відповідна ментальність. А також здатність відстоювати свої права і проявляти громадянську позицію. Вміння самоорганізовуватися, боротися за цінності і свободи, за гідні умови життя. Підвищене прагнення справедливості та рівних умов. Наявність вимог щодо діяльності органів влади, правоохоронних органів, судів, чиновників. Це активність і небайдужість. І саме такі риси середнього класу не дуже подобаються правлячим в Україні олігархічним елітам. Можливо, в цьому і полягає відповідь на запитання, чому середній клас в нас настільки слабкий і нечисельний.
Формування потужної верстви самодостатніх людей не в інтересах влади і олігархівЯкщо відверто, то формування потужної верстви самодостатніх людей не в інтересах влади і олігархів. А влада і олігархи в Україні перебувають у дуже тісному симбіозі. Зростання кількості незалежних громадян, впевнених у собі і своїх силах, які ще й висувають якісь вимоги до якості державного управління – точно не викличе захоплення в українського політичного бомонду. А як бути з виборцями, які під час виборчої кампанії стають об’єктом благодійної діяльності заможних кандидатів у нардепи? Для кого тоді працюватимуть благодійні фонди? Як здійснювати підкуп виборців, якщо самодостатні виборці не хочуть продавати свій голос? Тоді й у Парламент не потрапиш. Значно краще мати у своєму розпорядженні велику кількість незаможних осіб, які не проти покращити своє матеріальне становище перед виборами. А потім будуть інші вибори. І для олігархів-благодійників будуть всі шанси перемогти, якщо електорат не стане самодостатнім, заможним і свідомим.
Не лише влада не зацікавлена у формуванні середнього класу. Українці теж не дуже хочуть ставати середнім класом. У нашому суспільстві досі переважає дух патерналізму. Велика частина населення мріє про «дешеву ковбасу» і інші сумнівні блага цивілізації. Сподівається, що хтось вирішить проблеми за неї. Чи то держава, чи добрий дядя-міністр, а може, і олігарх. Брати відповідальність за своє життя чи свій вибір на себе – це так не у стилі рядових обивателів. Їхній світогляд – це спитати у кандидата в депутати: а що ви мені дасте особисто? Потім образитися, що не пропонують гроші чи гречку, проголосувати за «благодійника». І нарікати на погану владу, уникаючи питання: а хто ж її обрав?
Величезна кількість пільговиків – ще один прояв патерналізму. В Україні майже половина населення має право на ті чи інші пільги. Серед них є і ті, кому вони вкрай необхідні. А є ті, хто використовує масштабну систему у своїх меркантильних цілях. При чому маючи значні доходи. Це означає, що навіть досягнення відповідного середньому класу рівня матеріальних статків не гарантує формування відповідного світогляду. Можна мати елітну нерухомість, авто і не гребувати матеріальною підтримкою від держави.
Деякі іноземці щиро дивуються, коли дізнаються про зарплати і пенсії в Україні. Не можуть зрозуміти: як на них можна нормально жити. Думаю, вони б були не менш здивовані, якби дізналися: українці майже не виходять на акції протесту з соціальними вимогами до влади. Дуже важко за 28 років незалежності пригадати масові мітинги за підвищення соціальних стандартів, за демонополізацію і деолігархізацію економіки, за реформу правоохоронних органів і проти корупції. Стороннім спостерігачам може здатися, що в Україні все чудово. А рівень життя навіть вищий за європейський, оскільки громадяни поводяться спокійно і навіть не думають вимагати кращого життя. Якщо ніхто не протестує, отже, все всіх влаштовує.
Середній клас в Україні перебуває у зародковому стані з двох причин. З одного боку, правлячі еліти тільки на словах зацікавлені у його формуванні і всебічному розвитку. З іншого – свідомість широких верств населення суперечить ментальності середнього класу. Поєднання цих факторів створює особливо токсичне середовище і заважає будівництву сучасної ефективної держави добробуту та можливостей.
ІА "Вголос": НОВИНИ