[media=32395,32396,32397,32398,32399]
Перша зупинка – Уранополіс.
Афон здавна був заселений людьми, а до того - богами. Поблизу саме цієї місцевості відбулась битва богів між мешканцями Олімпу на чолі із Зевсом та титанами. В одній з сутичок Посейдон впустив свій тризуб, що й утворив півострів Халкідікі, а титан Афон приклав той тризуб великою каменюкою, яка, ставши горою, перебрала ім’я титана на себе і на один з зубців Посейдона.
Цей клаптик землі відвідували і визначні історичні особи: за вказівкою Ксеркса тут відбулась перша людська спроба змінити географію. Перський цар в ході греко-перської війни протягом трьох років будував канал для флоту, на певний час зробивши з Афона острів. Тут між походами відпочивав Олександр Македонський, а філософ Алексарх заснував на Афоні Місто Неба – Уранополіс, з метою утворити державу мудролюбів, де усі її мешканці - діти Неба - мали б рівні права, говорили б єдиною, новоствореною мовою і цією мовою оспівували б мудрість.
Власне з міста з такою особливою назвою і відпливають катери Свята Анна і Свята Софія, щоб доставити прочан зі всього світу на Афон. Через подію, що корінно змінила півострів у першому столітті, коли на цю землю по дорозі на Кіпр ступила Богородиця і узяла цю землю під свою особливу опіку в жереб, даний мені від Сина і Бога мого.
Для подорожі на Афон необхідно отримати Діамонітіріон - письмове благословення на відвідини. Процедура не складна, але обов’язкова. Діамонітіріон можна замовити завчасно в Салоніках на певну дату і кількість днів. Вартість оформлення складає 25-30 євро. Отримати та оплатити діамонітіріон можна тільки в Уранополісі у відділі реєстрації прочан з 7.30 до 9.00. Тому приїхати сюди варто за день до початку дії такого дозволу.
Разом зі Степаном, який приїхав з Росії на реставрацію фресок Пантелеймонівського монастиря, ми займались виготовленням діамонітіріонів вже на місці. Ці процедури власне скріпили наше товариство.
Протягом дня я мав ще радість познайомитись з пані Родікою з Румунії, яка в тому часі чекала на повернення чоловіка з двома синами, що відвідували Афон. Один з синів повідомив по телефону про намір залишитись монахом на Афоні, і отримав материнське благословення. А за вечерею - іще з однією румунською родиною отця Іоана, що вже повернувся зі скиту Продрому. Я отримав і благословення, і поради, та інші дари з їх рук, а найбільше спокійного сяйва їх очей.
Наступного ранку зі Степаном ми отримали діамонітіріони, поснідали і, на борту Святої Софії, рушили у путь.
Друга зупинка – Пантелеймон
Ступили ми на афонську землю біля воріт Пантелеймонівського монастиря.
Пантелеймон, знаний ще як Русік, є центром руського чернецтва на Афоні, де близько половини мешканців монастиря - з України, включно з Ігуменом Єремією, що несе послух на Афоні більше 30-ти років. Сучасне своє помешкання чернеча спільнота отримала доволі недавно у 18-му столітті, але корінням сягає в 11-те, коли перші ченці з Русі заселяли схили Святої Гори. На початку 20-го століття на Афоні проживало близько 5 тисяч руських монахів, що становило половину населення Афону. Згідно Лондонської конференції 1912 року після визволення від турків аж до 1923 року Свята Гора була визнана незалежною державою під опікою Росії, з якою Афон через Одесу мав тоді навіть пряме теплохідне сполучення. Зараз Пантелеймон славиться і чудотворними мощами, серед яких частина Животворящого Хреста, глава великомученика Пантелеймона, мощі Іоанна Предтечі, Іоанна Златоуста, Євангеліста Луки, Апостола Фоми, Апостола Андрія, і цінною книго збіркою в 20000 екземплярів, і дзвіницею з найбільшим на Афоні дзвоном, спів якого чути у Салоніках.
Монастир виглядав доволі пустинним, через те, що братія була зайнята на роботах, але чистота і розгорнуте будівництво свідчили про нову хвилю відродження Русіка.
Піднявшись трохи вище, ми натрапили на Кістницю, латиною Оссуарій. Це сховище, як правило капличка, де зберігаються кості і черепи померлих монахів. Кості покладені в стелажі усі до купи, а на кожному з черепів написано, якому саме іноку він належав. Померлого монаха ховають на три роки, потім відкопують, якщо кістки є чистими від плоті, їх дістають, обробляють певним розчином і складають у кістниці до усієї братії. Якщо кістки є темними, це свідчить про неправедне життя їх володаря. Тоді їх закопують іще на три роки і братія посилено молиться за грішного побратима.
Монастир готувався до Свята Пантелеймона і, як зазначалось в оголошенні, не приймав прочан. Хоча особисто можу запевнити в особливій афонській гостинності, яка не залишить прочанина без даху над головою та з голодним шлунком. Коріння її у легенді про давнього прочанина, від якого в Іверському монастирі вимагали оплати за ночівлю. Сіромаха, не маючи коштів, пішов далі і зустрів Діву Марію, яка дала йому золотий на пожертву для монастиря. З того часу жоден монастир, маюче місце для сну, не вимагає оплати за ночівлю. Це набуває особливого змісту з усвідомленням того, що монастирі більшою мірою тримаються на пожертвах прочан, продажів з городу та майстерень.
Оглянувши монастир, помолившись у храмі і на мощах святих, попрощавшись зі Степаном, що залишався тут на рік, наступним поромом я відправився до Дафни, головного порту Афону і далі до столиці Афонської Ставропігійної Чернечої Республіки – Каріесу або Кареї.
Третя зупинка – Карієс
Афон не тільки свята обитель, але й від 1923 року частина Грецької держави під юрисдикцією Константинопольського патріарха.
Представником Греції на Афоні є підлеглий Міністерства іноземних справ Греції - губернатор. При ньому у Карієсі є невеликий штат адміністрації і навіть поліція.
На сьогодні на Афоні діють 20 монастирів, кожен з яких має статус патріаршого ставропігіального. Їх кількість та ієрархічний статус згідно уставу не надаються до змін. Але устав не забороняє утворення нових скитів чи келій, які підпорядковуються монастирям. Перший у списку та історії, з якого у 963 році під проводом Святого Афанасія розпочалось монастирське монаше життя на Афоні - Велика Лавра. Щойно відвіданий монастир Пантелеймона є у списку 19-им. Окрім руського на Афоні ще є болгарський Зограф (9) та сербський монастир Хіландар (4). Решта сімнадцять – грецькі.
У Соборному храмі Кареї - Успіння Богородиці знаходиться один з найвідоміших образів Діви Марії «Достойно є», перед ликом якої Архангел Гавриїл в келії неподалік, де тоді перебувала ікона, на камені мов на воску написав відомий гімн Богородиці.
Поблизу столиці Афону розташований Скит Святого Апостола Андрія Первозванного, знаний ще як Серай (палац). Андріївський скит визначається не тільки величчю своїх розмірів. Тут зберігається глава Андрія Первозванного. Побудований у 1867 році на честь порятунку Імператора Олександра ІІ, він належав від початків руському чернецтву. Протягом часу існування Радянського Союзу тут не залишилось жодного руського монаха. І справа була не тільки в неможливості виїхати з СРСР до Афону. Місцеві монахи боялись проникнення на півострів структур КДБ і дуже не охоче вітали прибульців з тої далекої 1/6 частини суші. Тепер скит доводять до ладу греки. Оминаючи скит, я попрямував до заповідного мені Ватопедського монастиря.
Четверта зупинка – Ватопеду
Це було моє перше відхилення від прокладених автівками доріг. Піше занурення в ліс по зарослих стежках дарують особливі відчуття не стільки переміщення з одного пункту в інший, скільки подорожування Святою Землею. А чи не ногами слухаємо Прощу.
Але йти не хотілось, хотілось набуватись. Біля посохлих джерел, одне з яких охороняв покладений у нішу поруч людський череп, біля запаху випалених на сонці трав, певно лікарських, бо так пахнути може тільки здоров’я, біля багатотисячного оркестру коників-стрибунців, кожен з яких не допустився фальші, біля таємничих закинутих хатин, біографіям яких позаздрять мегаполісні хмарочоси, біля червоних вказівників на роздоріжжях, які не стільки скеровували до пункту призначення, скільки запрошували тут обрати власну долю. Моя доля пов’язалась із Ватопеду.
Ватопеду – другий в ієрархії афонських монастирів після Лаври, заснований в кінці першого тисячоліття на місті стародавнього міста Діон (міста Зевса). Освячений монастир на честь Благовіщеня Богородиці. Серед чисельних чудотворних ікон та мощів святих тут зберігається голова Григорія Богослова з нетлінним вухом, в яке Святий Дух диктував праведнику тлумачення на Святе Письмо. Особлива святиня монастиря - Чесний пояс Богородиці, який Вона передала апостолу Фомі вже після Вознесіння. Це єдина частинка одягу Діви Марії на землі. Прочанам в монастирі дарують пояски, що були прикладені до пояса Діви Марії, які згідно чисельних свідчень оздоровлюють від безпліддя. Монах, що знайомив нас з монастирем і бережливо виносив святині для прикладання вуст і чола, запрошував мене залишитись. Після такого запрошення неможливо цілком покинути це місце. Щось від мене точно там зосталось.
Решта рушило далі північно-східним узбережжям Афону до Великої Лаври і на саму Святу Гору, яка виглядала з павутинок хмар, що зрідка пропливали повз її верхівку. Шлях до Святої Гори не близький, 60-70 км. По дорозі я навідав особливий для історії України монастир Пантократора. Саме тут під опікою Пантократора заснував у 1749 році Іллінський скит Святий Паїсій Величковський, родимець полтавський, визначна постать 18-го століття, старець, творець словянського «Добротолюбія» та співець Ісусової молитви. Ця обитель стала батьківщиною тисячам козаків, що після поразки у Полтавській битві ішли на Афон у монахи. Зараз тут подвизаються 12 грецьких ченців.
Під час оглядин мурів Пантократора біля мене зупинився автобус. Шофер гостинно запропонував підвести мене до Іверського монастиря.
П’ята зупинка – Івер
Монастир заснований грузинськими монахами в кінці 10 століття учнями Святого Афанасія і названий на честь своєї батьківщини Іверії (Грузії). Тут зберігається одна з найбільших бібліотек на півострові та рака з мощами 150-ти (!) святих, серед яких мощі апостолів Петра, Луки, Варфоломея, святителей Афанасія Олександрійського, Василія Великого та Іоана Златоуста. Монастир також відомий особливою увагою Московських правителів від Олексія Михайловича (17 ст.) до Володимира Володимировича (21 ст.), адже список чудодійної ікони Іверської Божої Матері є особливо шанованим в Росії.
Тепер в Івероні господарюють грецькі монахи. Тут я вперше став учасником трапези, яка була в своєму аскетизмі і повсякденна, і урочиста одночасно. Обмеження в перебуванні на Афоні не дозволило мені в повній мірі пережити досвід чернечого правила та побуту. Але попри вже хронічну втому я радів нагоді бути на нічному чуванні. Після короткого сну о другій ночі до храму Успіня Пресвятої Богородиці під монотонний стукіт місцевого будильника сходились мов тіні монахи та охочі прочани. У мерехтливому світлі свічок служба тривала до сьомої. Прикладання до чисельних, акуратно викладених Святих мощів в колійці прочан відбувалось швидше за усвідомлення такого єднання. Але це не бентежило. Частинки тіл святих, яких роз’єднували у житті час, географія, фах, освіта, походження, об’єднала сама тільки святість, велич якої не вміщається у голові.
Сонце ще не так палило і спонукало мене користати ранковий час на пішування.
Я подякував Славному Іверону і вже за годину натрапив на велике свято Павла Ксиропотамського у монастирі Філофея. Атмосфера тут панувала контрастна до іверської: багато усміхнених людей, клацання фотоапаратів, урочисті процесії та грецьке багатоголосся, таке любе і роздароване по храмам Львова та околиць Андрієм Шкраб’юком. Після служби монах запросив до спільного святкового столу з фаршированим перцем, вином, фруктами, морепродуктами та іншими стравами, склад яких на смак не до мого розпізнання. Богородиця завжди мала свої відповіді на втому ніг і брак сили. Пройшовши ще кілька годин із короткою зупинкою в монастирі Каракал, де мешкають особливо привітні монахи (один з них вже навздогін з вікна кинув мені шоколад на дорогу), я під тиском спеки таки підсів на маршрутку, що їхала від Карієсу до самої Лаври.
Шоста зупинка - Велика Лавра
Перший на Афоні монастир подивував мене та інших моїх подорожніх зустріччю з ракією, кавою та турецькими солодощами. Нас розмістили в кімнатах і запросили на службу, яка мала відбутись за кілька годин. Я був трохи втомлений мандрами і ще вагався між ночівлею в Лаврі та сходженням на Святу Гору.
Але у кімнаті я познайомився з ангелом у подобі крупного німця, з характерною для цієї нації помірністю і доброзичливістю. Карл служив дияконом у протестантській церкві й, чи не щорічно відвідував Афон. Карл так потішився моєму наміру, що розвіяв мої сумніви. До того ж позичив мені привезену з Німеччини детальну мапу Афону, з певністю на повернення зі знімками та враженнями поштою.
Перед виходом на гору, а шлях попереду був довгий, до 10-ти годин, я намагався не стільки набратись сил, скільки набутись на цьому святому місці, біля тисячолітніх, посаджених ще Святим Афанасієм, кипарисів на подвір’ї монастиря, споглядаючи дивовижні фрески Феофана Критського. На одній з них Богородиця жене богиню Артеміду, капище якої було раніше на місці Великої Лаври. Але вже вечоріло і я мусив відкласти пізнання цієї обителі у наступні часи.
Сьома зупинка – Свята Гора
Висота гори близька до говерлянської - 2033 метрів над рівнем моря. При цьому сходженні від самого рівня Егейського моря моєю подорожньою стала Ісусова молитва. Хотів би зауважити особливі відчуття промовляння Kyrie eleison в пустині над Лаврою, поблизу місця, де заглиблювався у безмовну молитву Григорій Палама. Святий, один із засновників ісіхазма, видатний богослов і філософ. Останні слова Святого Григорія: «До висот!» я прийняв і буквально, крокуючи до вершини Святої Гори.
Коли молитва увійшла до мене 700-й раз я натрапив на джерело і монаха, який при вітанні подарував мені свою панамку від сонця. Надійність моєї кримської тюбетейки його не переконувала, як і безпека мого вечірнього підйому. Отож він зголосився стати мені подорожнім.
Чернець-відлюдник жив поблизу у печері, час від часу навідуючись до свого духівника та братів зі скиту Продрому. Ми багато спілкувались, на теми уніатства та есхатології, чернецтва і покликання, мистецтва та видовищ. Порівнювали сяйво зір, що рукою було дістати, і десь унизу вогнів великих міст з сусіднього Афону півострова Ситапії, що славиться своїми розважальними центрами. Ділились особистим і канапками. Нам було що сказати один одному, і було що почути, принаймні мені. Він став мені і проводарем, і оберегом, час від часу зойком відлякуючи якусь тваринку в кущах, чи заспокоював мене, коли нічну тишу пронизував крик гірського цапа. Хоча за вовків чернець не згадував, фауна тут пребагата. Найнебезпечнішими він називав змій, скорпіонів та сколопендр, які досягають тут значних розмірів і є смертельно небезпечними. Отже, варто бути уважним і чуйним до покрову Панагії, виключно в такий спосіб називав Діву Марію мій побратим.
На початок четвертої ранку ми вийшли до увінчаної хрестом вершини Святої Гори, поморені й сонні, та очі наші світились радістю ясніше за найближчі зорі. Ми помолились в церкві, що розбудовується на самому верхів’ї. За повір’ям саме тут будуть молитись за весь люд останні дванадцять ченців перед кінцем цього світу.
Загалом на Афоні доволі сильні апокаліптичні настрої та есхатологічні відчуття. Це проявляється і в чисельних пророцтвах місцевих старців, і в багатих апокаліптичних розписах Афонських храмів, і в благовонії що виходило з одинокої наскальної могили, хрест якої височився над румунським скитом Продрому, в одинокому черепі, що немов охороняв висохле джерело на стежці між Ватопедським та Пантократорським монастирями, в особливих за вагою паузах у бесідах монахів на тему конечного і просто в повітрі, в усьому чулось наближення Христа у Славі, а можливо просто Його близькість.
Тут ми і передрімали до сходу сонця, сподіваючись на ласку Панагії не мати нам це за гріх. Ранок сам по собі був прекрасним, але місце зустрічі робило його винятковим без надлишкових емоцій. Спуск до скиту Преподобної Анни був швидкісним, оскільки на мене вже чекала маленька свята Анна. Так називався катер, що повернув мене до Уранополісу.
Я подякував і Святій Горі, і Панагії, і моєму дорогому серцю опікуну, за спільне, хоч і коротке життя. Від потиску його руки я зберігаю віру у можливість нашої спільності і в таїнстві сопричастя, як були ми сопричасні цьому сходженню.
Дякую і Вам за трепет, пережитий знову від спогадів ще не давніх подій. Кому ж прийшли до серця мої рядки, - застерігаю задовільнитись моїми нотатками, але здійснити власну прощу в обитель Діви Марії. Отримати досвід, що не просто стає досвідом життя, але власне є тим життям, що у вирі справ, стосунків, викликів служить камертоном існування.
ІА "Вголос": НОВИНИ