Сьогодні, 15 лютого, православні та греко-католики вшановують свято Стрітення Господа нашого Ісуса Христа.
Свято належить до великих (дванадесятих) свят Церкви Христової. Якщо йти за Біблійною історією, починаючи від Різдва Пресвятої Богородиці, свято за рахунком йде п’ятим – Різдво Пресвятої Богородиці, Введення у храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Різдво Ісуса Христа, і, нарешті, Стрітення Господнє.
Старші за віком християни, та чимало молоді знають, так би мовити, основу цього християнського свята. Відповідна дата встановлення свята загубилася. Одночасно відомо, що урочисто відзначати почали його наприкінці V століття. І все ж ми поставимо перед собою декілька питань, а потім постараємося на них відповісти.
Скажімо, Чому тільки на сороковий день після народження малечі Ісуса Його земні батьки – Діва Марія та Йосиф принесли хлопчика до храму?
У чому переконався праведник, старший за віком вчений-мудрець, Симеон (Симон), вперше побачивши дитятко Ісуса?
Що сповістила людям пророчиця Анна, яка також мала щастя першою серед інших жінок побачити малятко Ісуса?
Яка особлива церковна подія відбувається у храмі з цього приводу? І, звичайно, за тривалий час християнства, а, може, ще й до нього, наші предки, прагнучи заглянути у календар погоди напередодні узвичаєної праці в полі, витворили низку передбачень (прогнозованих хліборобських прикмет).
Сороковий день народження дитини у Святому Письмі
Згідно із Законом Божим. ще з часів Старого Завіту, зокрема, визволення євреїв з єгипетського полону, кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Тому й Пресвята Діва Марія та обручник Йосиф, як потім й Ісус Христос, будучи за походженням із єврейського середовища, традиційно дотримувалися відповідних традицій. Однією з них і були відвідини Єрусалимського храму на 40-й день земного життя Ісуса Христа. ”І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: “Посвяти Мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби, - для Мене воно ! Пам’ятайте на той день, коли ви вийшли з Єгипту із дому рабства ! Бо силою руки Господь вивів вас ізвідти” (Вихід 13:1-3).
Хто такий праведник старець Симеон Богоприїмець
Військове насильницьке захоплення Палестини римськими завойовниками спричинило масове переселення євреїв у діаспору, зокрема в Александрію. Кількість тутешнього населення навіть перевищила містян Єрусалима. На жаль, тривале перебування єврейської спільноти в цьому регіоні негативно позначилося на її спілкуванні рідною мовою. Чимало євреїв її забули, тому довелося саме для їх духових потреб перекласти Старий Завіт на доступну для них у ті часи грецьку мову. Таке доручення взялися виконувати 70 вчених перекладачів, які добре знали єврейську і грецьку мови. Звідси і назва перекладу Святого Письма – Септуагінта. Серед залучених до справи був і праведник Симеон.
“Був один чоловік у Єрусалимі на ім’я Симеон, – людина праведна й побожна, що очікував утіхи Ізраїля; і Святий Дух був на ньому. І було йому обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. І привів його Дух до храму. Коли батьки внесли немовля Ісуса, щоб зробити з Ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, віддав хвалу Богові та й сказав: ”Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі, бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготовив перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраіля! І Його батько та мати дивувалися тим, що говорилося про Нього” (Луки 2:25-33).
Кожний перекладач працював окремо у відповідній келії. Коли ж він дійшов до тексту Старого Завіту, в якому йдеться про майбутнє народження Дівою сина, то, як говорив бл. п. Владика Любомир Гузар, був заскочений, дуже засумнівався. Наведені вище слова євангеліста Луки прекрасно підтверджують Божу істину, яку не зміг відразу прийняти навіть праведник Симеон. Тепер, тут біля Єрусалимського храму, праведник узяв Немовля на свої руки, поблагословив батьків і сказав Марії, Його матері: “Ось, Цей поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі, як ознака суперечок; і тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець!” (Луки 2:34-35).
Вперше серед жінок немовля Ісуса побачила пророчиця Анна
На той час їй виповнилося 84 роки. Вона була вдовою, служила при Єрусалимському храмі 60 років. Пророчиця також благословила Немовля – новонародженого на землі Господа, Його батьків і сповістила, що всі визволення людства йтимуть від Нього.
“І була тут Анна – пророчиця, дочка Фануїла з роду Асира; вона дожила до глибокої старості, а з чоловіком прожила сім років від дівоцтва свого; удова вісімдесяти чотирьох років, яка не відходила від храму, служачи вдень і вночі постом та молитвами. Прийшовши в той час, вона прославляла Господа і говорила про Нього всім, хто чекав на викуплення Єрусалима” (Луки 2:36-38).
До речі, наступного дня, тобто 16 лютого, у церковному календарі маємо вшанування праведних Симеона Богоприїмця та Анни пророчиці.
Особливість свята Стрітення Господнього у Церкві Христовій
У церквах України цього дня святять воду і свічки. Раніше такі свічки називали “громничими”. Після повернення із церкви у свято Стрітення Господнього, вдома запалювали свічку – “щоб весняна повінь не пошкодила посіви, щоб мороз дерева не побив”. У домашньому побуті їх зберігали, ставили перед образами під час грози. У такий спосіб прагнули захистити себе, свою живність від грому та блискавки. До речі, саме від народної назви “громничної” свічки, подекуди свято Стрітення Господнього називали ще й Громниця. Освячену у храмі воду використовували проти “пристріту”, що, на думку наших предків, викликалася “поганим” оком окремих людей. Чи не в кожному українському селі жили старші за віком, умудрені багатим життєвим досвідом жінки (бабусі), які молитвою та свяченою водою, тільки їм відомими діями, знімали “вроки”, особливо дітям. Такою ж водичкою кропили домашніх тварин і людей.
Українські прикмети та прислів’я до свята Стрітення (Стрічення)
У сільському та й у міському побуті українці того дня часто говорили та й нині деколи кажуть, що зима зустрічається з весною. Або: Цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє. А стосовно прикмет, то маємо їх цілу вервечку.
Наприклад, ясна і тиха погода в цей день віщує добрий врожай на полях та роїння бджіл; вітер – погана ознака; відлига - чекай пізньої весни. А ще в давнину говорили: Як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то чекай ще стужі. Або: Як нап’ється півень води, то набереться господар біди. Будуть йому непереливки.
Деколи виставляли тарілку із зерном на ніч на обійсті. Якщо вранці побачили на ній росу – буде врожай, нема роси – думали про неврожайні дні. Сумували, ділилися відповідними роздумами серед односельців, радилися із досвідченими господарями.
Степан Боруцький, спеціально для “Вголосу”.
ІА "Вголос": НОВИНИ