Кожна людська спільнота у той чи інший спосіб відзначає прихід Нового року.
Щоправда, дати святкування можуть змінюватися, але це аж ніяк не применшує значення новоріччя. Може, радше, навпаки – підвищує його місце і роль в житті, історії та культурі людини. Кожен народ, кожна спільнота, кожне плем’я здавна має свою або запозичену систему календаря. Тут у нагоді ставали багаторічні астрономічні спостереження вчених-природодослідників, стеження за тривалістю відповідної погоди в ойкумені тощо.
Різні країни в різний час новий рік починали 25 грудня, 1 січня, 1 березня, у День Пасхи, 1 вересня. Скажімо, лічбу днів у році від Різдва Христового (25 грудня) у Римі запровадили з IV ст. н. е., у Франції – з VIII до кінця Х ст., Німеччині – з IX ст. Взагалі ж літочислення від Різдва Христового запровадив 525 року римський чернець, папський архіваріус Діонісій Малий, виходець із українських земель. На Заході роки у цій системі позначають літерами AD – Anno Domini, тобто року Господа. Західна Церква еру (від лат. aera – початкове число) від Різдва Христового використовує регулярно із 1431-го, Східна – намагалася не користуватися нею. Суперечки про дату народження Ісуса Христа – Сина Божого і Сина Людського – тут вели аж до XIV ст.
Наші предки у давні часи Новий рік зустрічали навесні (в березні), потім восени (у вересні), а нині – у січні. Початок нового року з 1 січня застосовують у документах Священної Римської імперії з XIII-XIV ст., в Іспанії – з 1556-го. у Данії та Швеції – з 1559-го. у Франції – з 1563-го, в Нідерландах – з 1575-го, у Шотландії – з 1600-го. у Папській канцелярії – з 1 січня 1691-го…
У XIV ст. значна частина території Русі увійшла до складу Литовсько-Руської, пізніше – Польської держави. Тут 1364-го запровадили відзначати початок нового року 1 січня, а літочислення вести від Різдва Христового. Отже, починаючи з XIV ст., і на наших землях поряд із ерою від створення світу (див. наші стародавні літописи) використовують літочислення від Різдва Христового. Маємо також тут відгук далекого минулого.
У Русь разом із християнством прийшла традиція із Візантії відзначати новий рік у вересні. Хоча ще тривалий час наші предки початок нового року зустрічали навесні (у березні).
У сьогоднішніх наших церковних (православних і греко-католицьких) календарях маємо 14 вересня (за старим стилем) – початок церковного року. Та й кожен новий навчальний рік починаємо 1 вересня (за новим стилем).
Відомо також, що т. зв. старий, або юліанський, стиль започаткував у 46 р. до н. е. верховний римський жрець, письменник – Гай Юлій Цезар (100-44). Було прийнято, що тривалість року дорівнює 365, 25 доби. Це на 0, 0078 доби більше, ніж триває тропічний рік. Отже, з кожних чотирьох років у трьох налічувалося по 365 діб, а в четвертому – 366. Цей день спочатку вставляли на місце Марцедонія між 23 і 24 лютого, тому він отримав назву bis sextum Kalendas Mart – “двічі шостий до березневих календ”. Від цього annus bissextus походить назва високосний рік, тобто рік, у якому вставлено одну добу.
Юлій Цезар упорядкував також кількість днів у місяцях: за ним, непарний місяць має 31 день, парний – 30. Лютий у простому році мав 29, у високосному – 30 днів. За цю реформу календаря римський сенат перейменував місяць Квінтилій на Юліус.
На жаль, а, може, на добро, жерці з часом заплутали тодішній чинний календар. Вони вставили 366-й день не через три, а через два роки на третій (користуючись методом ”включної лічби”). Відновив і продовжив реформу календаря імператор Август. Вдячний римський сенат місяць Секстиліс перейменував на Август. Заодно відбулося перегрупування днів у місяцях, як це є у чинному нашому календарі нині. Назви місяців року у нас мають суто природне походження – відповідно до узвичаєних робіт у сільському господарстві (ми ж від діда-прадіда-прапрадіда – хлібороби), чи наявного помірного клімату (часу пори року) в Україні.
Тільки один місяць (лютий) є прикметником, інші – іменники.
Та й назви днів тижня у слов’ян, зокрема в українців, своєрідні. Вони пов’язані з їхнім порядковим номером у семиденному тижні, починаючи з неділі – дня Господнього, дня для праці нашої душі.
Слово ж «субота» запозичене з єврейської мови, в якій воно означає спокій, відпочинок. Звичай вимірювати час семиденним тижнем зафіксовано у Святому Письмі (Біблії). За словами академіка Івана Климишина, якщо зіставляти його з явищами і процесами, що відбуваються у природі, то Місяць на небі видно упродовж 28 діб. Це могло б наштовхнути на думку про семиденну одиницю лічби часу – (4 х 7 = 28).
У звичному році юліанського календаря маємо 365 днів – 52 х 7 +1, тобто рік налічує 52 тижні і 1 день. У високосному – 52 тижні і 2 дні. За декілька років від довільно взятого за початковий, як тільки з уламків тижня назбирається 7 діб, тобто цілий тиждень, дні тижня припадають на ті ж календарні дати, що й у початковому році. Назагал такий збіг (а, отже, і можливе використання людиною) трапляється через 5, 6 і 11 років.
Сонячний цикл – 28 років!
Оскільки ж і простий, і високосний роки юліанського календаря несумірні з тривалістю семиденного тижня, то повний збіг дат і днів тижня повторюється аж через 28 років!!! Тому й говорять про 28-річний сонячний цикл (коло Сонця) юліанського календаря. Час повернення Сонця до точки весняного рівнодення називають поворотом – тропічним роком. Його тривалість 365, 2421988 доби, або 365 діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд.
Щодо назви новий стиль літочислення, то вона еквівалентна поняттю григоріанський календар (підписав реформу календаря папа Григорій XIII (1582), відповідно – старий стиль (юліанський календар) – автор реформи Гай Юлій Цезар (46 р. до н. е.). А ще варто сказати, що чимало українців, особливо старшго віку, святкують прихід нового року за юліанським календарем – 14 січня. Одночасно цього дня іменинниками є всі представники чоловічого роду, які отримали ім’я Василь. «А той другий празник Василя святого…”. Та й молодь інколи також долучається до святкування того Нового (Старого) року. Це ще один привід, якщо є можливість і вільний час, обмінятися думками, розважитися у молодіжному середовищі, а особливо із Василем – іменинником.
Ім’я Василь (basileus) – грецького походження, означає цар. Отже, привітатися із царем (!!!) того дня вельми приємно. А, може, знайдеться ще й Василина (царівна). Було б ще приємніше!
Звісно, все це відомі факти, цифри, дати, певні пояснення для більшості людей. Втім, повторення теж корисне, принаймні – не зашкодить на гарний і багатий новорічний вечір та прийдешній ранок Нового 2022 року.
Хай всім і кожному з нас щастить у ньому!
Особливі вітання і добрі побажання однодумцям ІА «ВГОЛОС»!
Степан Боруцький
ІА "Вголос": НОВИНИ