Прем’єра нової вистави відбулась, що було приємного, що неприємного?
Головне те, що все відбулось. Кожна нова вистава для нас – це певний життєвий етап, котрий ми проживаємо разом. Тут не діють категорії „приємно-неприємно”, це такий унікальний досвід, просто всі віддають все що мають у цей період часу, щоб ця вистава відбулась.
Чому саме в світлий понеділок відбувалась прем’єра?
Тому що ми не маємо власного приміщення, а керівництво театру Шевченка, де ми зазвичай граємо, відмовилося надавати нам в оренду сцену в інші дні без пояснення причин. В Україні державна культурна політика реалізується таким чином, щоб незалежне мистецтво не могло вижити. Але ми ще воюємо. Навіть у такий незручний час у нас був аншлаг, багато преси і т. ін.
На скільки актуальною є нова ваша вистава?
Навіть дивно коментувати актуальність вистави з назвою „Політичне кабаре” сьогодні в Україні. Ми в принципі займаємося актуальним мистецтвом. Якщо йдеться саме про цю виставу, то це: сучасна поезія від Жадана, дуже актуальний дизайн від страшно модної в Харкові студії „3Z”, абсолютно жива міська музика від одного з найкращих клєзмерських колективів світу „Kharkiv klezmer band”, абсолютно оригінальні костюми від молодої художниці Тамари Лєвшної, ну і все решта від Арабесок.
Скільки часу тривала робота над цією виставою, чи планується тур україною? Коли можна очікувати „Радіошансон” у Львові?
Задум народився роки два тому це мала бути вистава за п’єсою Юри Зойфера – це такий дивовижний, відомий австрійський драматург з карколомною біографією. Він народився в Харкові на початку ХХ століття в багатій єврейській родині, потім опинився у Відні писав німецькою мовою п’єси для політичних кабаре, які ставили такі маленькі театри на 49 глядачів, оскільки для більших залів була запроваджена цензура.
Він захоплювався лівими ідеями, порвав із родиною, потім – Дахау, ну і фінал в Бухенвальді у віці 27 років. Але врешті решт Сергій Жадан написав оригінальний твір за мотивами життя і творчості Юри Зойфера. Ми планували прем’єру на осінь минулого року, але так вийшло, що ми брали участь у великому міжнародному проекті і провели цей час за кордоном.
Сам же постановчий період тривав за світовими стандартами один місяць. Великий тур плануємо вже в наступному сезоні, але цілком можливо, що Львів і Луцьк побачать цю виставу вже в червні.
„Критичні дні” у Львові багато хто не сприйняв, у чому проблема? Від чого залежить правильне розуміння тієї чи іншої вистави?
Ну, насправді, „не сприйняли” не „багато хто”, а керівництво театру ім. Заньковецької, якісь чиновники з місцевого управління культури та ще одна вічно на всіх ображена журналістка. Ми натомість бачили повний зал, глядачі кричали „браво” в фіналі (здається, саме це найбільше й образило вищезгадане товариство).
Не думаю, що існує правильне чи неправильне розуміння наших чи інших вистав. Театр мистецтво дуже демократичне за своєю природою і якщо ми здатні викликати такі бурхливі емоції та дискусії, значить ми все робимо правильно.
У театрі має бути інша дійсність чи реальність?
Ми сьогодні уявляємо собі театр як локальний осередок демократії, як площадку для дебатів. Звичайно, на сцені ми створюємо „художню реальність”, але це завжди дуже тісно пов’язано з нашим життям тут і зараз. Наша остання вистава зроблена у жанрі політичного кабаре – це і є наше ставлення до сьогоднішньої політичної ситуації.
Найбільше досягнення "Арабесок" за час свого 10 літнього ювілею?
Це у нас вистава була ювілейна, десята. Арабескам вже 14 років, ми любимо все, що ми зробили, кожна вистава чи проект по-своєму дуже дорогі, але найбільше досягнення ще попереду.
Що можна сказати про театри харкова, на скільки їх є багато, на скільки вони різні, на скільки однакові?
У Харкові шість великих державних театрів, як і більшість подібних закладів в Україні, вони тихо вмирають. Але в Харкові досить потужний рух аматорських, студентських театральних студій – от там народжуються нові ідеї, нова драматургія, там жива й весела публіка.
фото: www.inkharkov.com
ІА "Вголос": НОВИНИ