Священик Михайло Сукмановський варить сир. А допомагають йому у цьому люди з інвалідністю. Вони разом варять 10 видів сирів із найцікавішими смаками.

Програма «Все можливо», яка виходить на телеканалі «НТА», вирушила до золочівського священника, який запустив у селі Підгір’я унікальний проєкт – «Сироварню при педагогічній фермі».

Духівник опікується понад 60 дітьми з особливими потребами у місті Золочеві.Отець Михайло Сукмановський – адміністратор храму Блаженного Миколая Чарнецького, директор Благодійного фонду «Милосердний самарянин для дітей з особливими потребами», а також військовий капелан. Духівник, у якого щодня - тисяча справ та обов’язків, але усе встигає виконувати, бо розуміє: хто, як не він? Та чи не основна місія пастора – зробити так, щоб особливі діти та дорослі почувалися повноцінними членами суспільства. Відтак разом з дружиною навчають їх сироварінню та фермерству, бо переконані: їм не потрібно жалю, а лиш любов та підтримка. Ми поспілкувалися із духівником та подивилися на усі етапи сироваріння, а ще - навідалися на соціальну ферму.

- Отче, зараз ваша парафія та проєкти, які у ній функціонують – великий приклад для інших. А ви, окрім того, щоб займатися пасторською місією, обрали також і шлях благодійності. З чого все починалося і чому вирішили стати священиком?

- Релігійне життя було ще з самого дитинства і, напевне, що виховання моєї матері вплинуло на мій майбутній вибір. А ще дуже великим чинником був мій дідусь, який мав вплив на таке релігійне виховання, і спомини греко-католицьких священників, які приходили у часи підпілля, коли переслідували нашу греко-католицьку церкву.

Пізніше я вступив до військового училища, але все ж таки завжди мав у своєму серці місце для Бога. І так сталося, що я став священником. Коли прийшов на парафію у 1997 році після освячення, то були ще сільські парафії, а у 2003-му я вже так наполегливо взявся за будівництво церкви. Це був наймолодший храм на Золочівщині і приклалося дуже багато зусиль. Не можу не згадати про довіру нашого митрополита Ігоря Возняка. Коли я йому показував територію під будівництво святині, то ще були городи, картоплю люди посадили. Я йому розказував, що тут має бути (ред.- який храм). Він так дивився і я не знав, чи дійсно сприймає це все настільки серйозно. Виглядає, що він повірив у мої добрі наміри і сьогодні ми маємо цей прекрасний храм.

Але ми зрозуміли, що, окрім Божественної Літургії і цього релігійного нашого життя, обрядовості, ще є бажання у соціальному служінні, також пасторальний аспект, де би хотіли задіяти і людей з особливими потребами, молодь, стареньких, одиноких. І ми розпочали цей процес. Ще збудували парафіяльний будинок, який став рукавичкою для всіх .

- Коли зрозуміли, що, окрім священичої місії, прагнете зайнятися благодійністю, а особливо допомогою людям з інвалідністю?

- Я завжди вважав, що дуже важливим моментом є також і соціальне служіння. І коли повернувся з миротворчої місії з Косова у 2008 році, ми з дружиною почали обговорювати питання про те, чим ми могли б прислужитися людям з особливими потребами? Нас ніхто не спонукав, нас ніхто не змушував це робити. Ба більше, не раз в житті переконувався, що можна поєднувати хороші справи, завжди можна. Тобто не тільки проповідувати слово Господнє, а й його реально старатися донести до людей. Я не можу сказати, що одне чи друге є важливішим, ніж попереднє.

Священик це не тільки одягнути чорну рясу і ховати мерців

Це є частина нашого життя, це правильно, це те, на що ми вчилися, на те, що Господь провадить в нашому житті. Ми маємо бути для людей, але також повинні пам'ятати, що маємо бути не від людей. Варто відзначити, що віра без діла мертва. Звісно, багато хто скаже, що священник має бути в церкві, має тільки ходити і мерців ховати, і так далі...є різні категорії людей, але я вважаю, що немає нічого в цьому, щоб соромитися.

- Наскільки проблемно на Золочівщині знайти роботу особливим людям? Чи це питання критичне? Бо не раз чула ваші заяви, що найбільше мрієте, аби ці люди могли реалізуватися у суспільстві та бути щасливими.

- На жаль, невтішна картина, зізнаюсь, є не лише на Золочівщині, а й по цілій країні. Колись в часи ще пострадянські чи в радянські були різні підприємства для людей з особливими потребами. Вони робили олівці, ще щось, мали заняття, а потім це просто продалося, порізалося на металобрухт і все – люди залишилися десь так, скажемо, напризволяще. Тому зараз маємо картину: наприклад, є підприємство, до того підприємства є певні вимоги, щоб воно працевлаштовувало людей з інвалідністю, так? Якщо вони їх не працевлаштовують – мають заплатити штраф. Та інколи, може, їм легше навіть заплатити штраф, щоб цю людину не працевлаштувати. Тому, що це люди зі своїми особливостями. Треба мати ще психолога і тому подібне, тому це не так все легко. Але з іншого боку, люди з інвалідністю нічим не гірші працівники від інших, їх не потрібно шкодувати – їх потрібно соціалізовувати.

- Як вирішили запустити проєкт соціальної ферми, а опісля і соціальної сироварні? І скільки зайняв процес реалізації мрії?

- Все зайняло орієнтовно два роки, бо потрібно було вибрати локацію певну, треба було подивитися, де розташована. Вона мала бути на краю села, щоб десь був ліс, де можна було б випасати, де можна було б розвиватися. Не просто так в центрі міста і от: дивіться, бо ми бідні і нещасні. Бо люди мають проблеми, беріть і плачте з нами. Ми вибрали цю локацію, бо тут можна провадити сільське господарство. Ферму збудували за гроші благодійного фонду «Милосердний самарянин» та за грант уряду Люксембургу. А коли вже збудували ферму, то почали закуповувати господарку. Першими привезли поні, потім коней, а далі овечок купили. Нутрії придбали, кози нам привезли і ми дещо докупили, хтось щось подарував, щось купили згідно з проєктом.

- А коли зрозуміли, що це має стати саме соціально-педагогічна ферма і що маєте на увазі під цим виразом?

- «Сироварня при педагогічній фермі» – це проєкт, який дасть змогу молоді з особливими потребами безкоштовно навчатись та здобувати практичні навички у сироварінні, а також працювати за можливостями.  Наша молодь зможе почувати себе повноцінними членами суспільства та частково забезпечити себе. Зараз ми вже возимо їх до села Підгір’я, де розташована ферма, показуємо, розказуємо, даємо їм можливість побачити, побути тут. Для них це наразі більше процес соціалізації, можемо сказати, вони і соціалізуються, і водночас навчаються. Тому, що ми з ними обговорюємо, які звірятка, як робити сир, що ми маємо саджати, чому ми маємо то зробити, чому це має бути – тому, що це має годувати звірят, чому такий запах - вони мусять це чути і мусять це знати.

- Ви самі за цей час освоїли вміння фермера, а потім і сировара. Ви навіть їздили на навчання. Як це було?

- Це для мене не є, як робота, а як хобі. Тому, що роботу основну виконують все ж місцеві, а ми лише, я би сказав, допомагаємо. Це, так би мовити, для нас відпочинок, а для загального добра – це є дуже великий внесок і тому, що зможуть працювати люди з особливими потребами. А щодо сироваріння, справді, було таке.

Два роки тому ми з дружиною поїхали на навчання до Києва і там нас трошки вчили. А саме, яке має бути молоко, що треба з ним робити, і пастеризувати обов’язково, який час потрібно тримати...там також є процес для різних видів сиру, різний і термін, і температури. А також потім і як зберігати...тобто цілий процес.

А потім треба було самому щось шукати, щось вивчати, дізнаватися, бо також є якісь і закваски певні, і температура. Ну, також ми разом все вивчали. Це нещодавно, можна сказати, десь від липня-жовтня ми тільки-но почали варити сири в маленькій кількості, але виходить. Починали, звичайно, лише з одного виду сиру, з більш такого класичного, а пізніше почали додавати вже базилік, трави, лаванду, суцвіття, сиропи різні, настоянки, і так вже в нас пішло.

- Як таке заняття сприймають люди з особливими потребами?

- Наша спільнота дуже радо сюди приїжджає. Вона хоче сюди приїжджати і також долучається до роботи, допомагають, бо не можуть самостійно працювати, але дуже цього хочуть. Люди з особливими потребами мають зараз певні заняття, проходять певний процес формації, соціалізацію ми вже їм зробили.

- Чи доводилося чути, коли впровадили соціальну «Сироварню при педагогічній фермі», критику від громади?

- О так, було й таке. Багато було таких запитань: «Чи тобі це потрібно?», «Чи ти уявляєш собі - воно все хоче їсти», «А де ти візьмеш гроші на це?»... Були питання, однозначно, але я вам скажу, що є небайдужі люди, які підтримують ось це. Коли вони бачать, що таке робиться, але воно не для мене, а це є питання нашої спільноти і коли люди бачать, що священик займається для людей, для такої спільноти - то підтримують. Ясна річ, що знайдуться ті, хто скаже: «Ааа».... Та і коли розпочали сироваріння, то було очевидно, що це треба було робити, адже коли є господарство, то, зрозуміло, що треба робити і молоко.Є молоко - треба робити сир. Є сир - відкриваються робочі місця. Очевидно, що для людей з особливими потребами, ми кажемо - діти, але це вже не є діти, там є вже і 18, і 20, і 30, і під 40 років, і для людей у селі відкриваємо місця, бо вони корови дорізають, молока майже немає. І ми купуємо молоко у місцевого населення, молочні продукти і тому так відкриваємо робочі місця для перспективи розвитку і молочної галузі, і, можливо, нас держава підтримає у цьому напрямку. Наразі все - на наших плечах.

- Про які зараз можна говорити масштаби виготовлення сиру?

- У нас зараз є об'єми у 100 літрів на тверді сири, а на м’які сири – від 500-1000 літрів. Ми можемо і до 2 тонн робити, якщо будуть дві зміни чи якось до 2 тонн, але знову ж таки - нам потрібно, щоб був збут. Також зараз ми не можемо активно працювати із такою цільовою групою молоді, адже нам не вистачає спеціального обладнання. Завдяки цьому обладнанню ми зможемо організувати ключову діяльність педагогічної ферми – сироваріння – на належному рівні. А на те нам потрібна, наприклад, така формувальна машина, яка сир сулугуні формує. Є ще така, що порційно ділить, а ще спеціальний чеддеризатор. Це на загал, може, десь до 25-30 тисяч доларів, тобто біля мільйона гривень. Таких коштів в нашої парафії поки що немає. Підтримати нашу діяльність можна за посиланням.

Вікторія Хома, спеціально для «Вголосу».

Читайте також...

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!