Львів’янин Олексій Бурнаєв створює годинники уже третій десяток років. Його авторству належать, зокрема, квітковий хронометр на площі Митній, годинники на готелі Нобіліс та церкві Святого Духа (музей Русалки Дністрової) у Львові. Також він створив механізм годинника у діжці, яку тримає пивовар.
Чи варто лагодити старі годинники
У розмові з «Вголосом» майстер зауважив, що годинники в Європі виготовляли механіки і ковалі найвищої кваліфікації. Адже кожен годинник повинен був не тільки показувати час, але й приносити естетичне задоволення тим, хто його споглядав. Виготовляючи годинникові механізми, майстри втілювали у них не тільки свої знання, але й фантазію, демонстрували художній смак.
Олексій Бурнаєв з гумором реагує на забобони про те, що коли годинник зупиняється, то годинникар помирає.
«Раніше старі баштові годинники потрібно було накручувати щодоби. То ж годинникар мусив щодня підійматися на вежу і заводити механізм. Він не міг навіть покинути місто більше, ніж на добу. Якщо ж городяни вранці прокинулися, а годинник стояв – то це могло означати, що з годинникарем трапилась біда», - пояснює він джерела цього забобону.
Але годинники старих майстрів, які вже відпрацювали своє, Олексій Бурнаєв шанує і пропонує за європейським зразком їх не ремонтувати, а консервувати, а механізми замінювати на нові. Зовні вони матимуть такий же вигляд, як і старовинні.
Так, до прикладу, на його думку, не варто ремонтувати годинника на школі на вулиці Зеленій у Львові. За його словами, цей годинник міг би працювати. Але через те, що до механізму мав доступ будь-хто, в годинникові зламали шестерні.
«Не можна такі годинники ремонтувати. Європейська концепція реставрації проти цього. Інколи з’являються майстри і пропонують наварити зламані зубці, переточити втулки. Але це псує історичну автентичність», - переконаний він.
За його словами, старі годинники, які вже зламалися, не варто турбувати. Їх треба залишити нащадкам такими, якими вони зараз є, у краєзнавчих музеях, як у Празі чи Страсбурзі. Але власники старих механізмів уперто продовжують їх «реставрувати». Це все одно, що «освіжати» стародавні фрески в сільських церквах.
Годинник – це річ, яка нікуди не поспішає
Першим механізмом, який майстер виготовив, став годинник на колишній австрійській «Рільничій академії» у Дублянах. Оригінальний годинник тут встановили у 1909 році, а розграбували десь після 1956 року. Олексій Бурнаєв запустив його у 2000 році, цілком замінивши внутрішній механізм. За майстерню тоді йому слугувало власне помешкання. Тут придумує механізми, тримає найцінніші деталі до годинників. І допоки блок годинника не встановлений на башті, він проходить тестування у квартирі майстра.
«Одного разу вночі, крізь сон, відчув тривогу. Пробудився і розумію: перший годинник, який тестував - зупинився», - згадує він.
За його словами, годинники – це дуже повільні механізми. Вони можуть працювати місяцями. А потім раптом виникає проблема. Інколи, абсолютно неочікувана.
Так сталося з годинником церкви в Мукачеві. Вдома у майстра годинник працював. І коли його встановили на вежі – теж. Але через деякий час почав періодично відставати. Проблема виявилася там, де навіть не очікували – у неоновій підсвітці циферблатів: увечері вона вмикалась, трансформатор давав стрибок напруги, який ставав завадою електронному блоку годинника. То ж довелося винаходити захист від цього.
«Від 2005 року я вже вмикаю його в розетку, їду додому і не переживаю. Але цьому передував непростий досвід з десяти перших годинників», - говорить Олексій Бурнаєв.
Майстер зізнається, що над деякими годинниками може працювати роками. Тому що хочеться все зробити ідеально. Так, вже сім років у нього в розробці є годинник-жакмар «Пані на велосипеді», який планують встановити навпроти палацу Потоцьких у Львові.
«Я хочу зробити так, щоб туристи дивилися не на палац, а на годинник», - каже він.
За його словами, на механічні деталі він дає довічну гарантію. Так, ці деталі можуть забруднитися з часом, будуть загиджені комахами та послідом птахів. Але якщо їх почистити, то будуть працювати й надалі.
Квітковий годинник
Квітковий годинник знають всі львів’яни та гості міста. Бути у Львові і не сфотографуватися біля нього, це як відвідати Рим і не бачити Папу. Це одне з must have, яке вносять собі у список туристи міста.
Цей годинник відрізняється від інших винятково важкими шестернями. Їх спеціально робили такими, антивандальними. Підняти найбільшу можуть чотири дорослих чоловіки.
«Одна важить десь 100 кілограмів. Я посадив собі пружини в авто, коли забирав їх з майстерні», - згадує майстер.
Сам механізм важить до 400 кілограмів. Він не боїться вандалів, які іноді вилазять на годинник, та води з міндобривами, якою поливають в теплу пору року квіти.
З цим годинником у Олексія Бурнаєва пов’язана кумедна історія, яка мало не довела його до інфаркту.
Одного разу він вирішив подивитися, які є згадки в інтернеті про квітковий годинник, та задав пошук по фотографії. Серед інших йому показало і московський сайт із заміткою, де писалося таке: «Это наш город! 1 мая в Москве будут запущены цветочные часы». І на фото – львівський квітковий годинник. А наступна стаття про те, що у Сєвєрську Томської області планується встановити квітковий годинник. Стаття ілюстрована фотографією годинника зі Львова.
«Це було у 2014 році. Війна почалася. А на сайті пишуть, що у жовтні планують встановити у себе мій годинник. Коли я це прочитав, то подумав, що вони вже запланували бути восени у Львові (за чутками, російські танки вже стояли «на ремонті» на танковому заводі, тітушки тинялися вулицями, і злітну смугу Янукович «вчасно» збільшив нібито до Євро-2012), демонтувати мій годинник і вже є рознарядка, куди вивезуть. Вони ж заводи повивозили з Донецька, то й зі Львова що є кращого запланували», - поділився майстер.
Каже, найбільше долило олії до вогню здогадок, коли побачив, як їде військова машина – «вошебойка» по Шевченка – згадався 1939 рік, коли без довідки про «дезінфекцію» бюрократи окупантів навіть не пускали в кабінет. «Визволителі» ще у 1814 році вошей в Париж навезли...
Паніка була у майстра іще одного разу, коли більшість годинників з супутниковим часом раптово, за одну ніч перевелась на московський час. До нього почали телефонувати. І вже після третього дзвінка Олексій Бурнаєв знав за чим телефонують. Годинникар подумав, що росіяни втрутилися у супутникову навігацію, як вони це роблять під час навчань НАТО. Отже, війна вже в Галичині. Насправді змінився протокол супутникового сигналу. То ж всі годинники раптом влітку перевелись на зимовий час.
Хто живе поряд з годинником
У баштах, де встановлені годинники, живуть різні істоти – комахи, птахи, кажани, миші. І часом майстрові доводиться з ними спілкуватися. Не всім цим істотам подобається, коли порушують їх спокій.
Так, одного разу Олексій Бурнаєв реконструйовував годинник на костелі у Рогатині. За радянської влади старі оригінальні стрілки замінили на нерухомі бляшані, скло в циферблатах побили. То ж роботи було багато.
Нагорі, над його головою, мешкала колонія кажанів. Під час роботи майстер чув їхній писк.
Якраз того дня він міняв скло та сегменти під цифри. І тут на нього почала нападати синичка. Мабуть, мала десь там гніздо. Але видно його не було.
«Я роблю, а вона скаче до мене. Таке мале, а скаче. Мабуть, проганяла мене. Бо вона ось тут оселилася», - згадує годинникар.
Але він таки продовжував свою роботу. Включив «болгарку» і почав чистити бруд. Синичка зрозуміла, що з людиною не дасть собі ради та полетіла зганяти злість на кажанах. Була вже осінь, кажани впадали у сплячку. А нечемна синичка почала турбувати їх.
«Чую за спиною – хляп! Кажан лежить. А він такий маленький, сонний. Великі вушка - чудо ехолокації. Одне око продерло і дивиться на мене. Потім ще один впав», - говорить Олексій Бурнаєв.
Отож, він взяв картонну коробку, склав там тих кажанів і заховав у виїмку в стіну. Бо ж, раптом того сонного кажана церковна миша погризе. Та й далі собі працює, малює циферблат. Аж раптом краєм ока помітив рух. А то один кажанчик прокинувся і спробував втекти. Далеко не полетів, зачепився за вапнякову стіну вежі головою донизу та й заснув. Чорна пляма на білій стіні. Заховався, називається.
Перед тим працював тут же влітку. Надворі вечоріло, сідало сонце. Але на вежі, під дахом, згустились сутінки. Кажани вже почали вилітати на полювання.
«Працюєш кілька годин, костел замкнули, знаєш що ти там сам. Занурюєшся у роботу. І раптом відчуваєш, ніби хтось за спиною у тебе є. А то – кажани. А поза тим коло них добре працювати, бо комарів нема, дрозофіли в ніс не лізуть – вони полюбляють вежі, щоб там перезимувати. Літають кажани за межами променя налобного ліхтаря абсолютно без звуку, ні крил, ні писку не чути», - розповідає майстер.
Інші пригоди з тваринами – засушена миша в електронному блоці, сліпі пташенята голубів у гнізді просто на механізмі, кілограм павутини, намотаний на вал, гніздо ластівки на циферблаті, та стрілки, що зупинились від намотаної рибальської волосіні, принесеної пташкою, запах смажених дрозофіл, що вирішили перезимувати у плафоні лампочки, гігантські шершні, шашіль, що з"їв балки костелу, тони посліду голубів - всього відразу не пригадаєш...
Порада від майстра
До речі, в останню неділю жовтня, в ніч з 30 на 31 жовтня, ми будемо переводити годинники. Звісно, зараз електроніка переводить час автоматично. Але для тих, хто досі має механічний годинник, є порада:
«Правило просте – на букву «В». Навесні – вперед, а восени – навпаки», - каже Олексій Бурнаєв.
ІА "Вголос": НОВИНИ