Фаталістичний образ Анатолія Гриценка апелює до його прометейної жертви заради людства. Здається, що під час пресух за плечима його білоемігрантського синдрому з'являються усі персонажі фільмів Служили два товариші, Дні Турбіних чи Біг. А над усім цим фаталістичним приреченням сходить зірка Олега Газманова, який у десятитисячний раз виконує пісню "Офіцери".
Агресивне (жорстоке) позиціонування своєї скорботи (приречення-необхідності) є наслідком бажання Гриценка розчинити свою індивідуальність (салют Антонену Арто) в народі, тим самим стати ближчим до нього, тим самим розірвати прокляття прірви між владою та виборцями, тобто повернути істинний смисл слову "демократія".
Героїка Прометея базувалась на конкретному вчинку, який потребував жертви (жорстокості) заради теплого майбутнього. Христос у такому випадку, також вчинив акт саможорстокості, зійшовши з безтурботних Небес на грішну землю заради спасіння електорату за посередництва жорстокості розп'яття на хресті. Зробивши це чудо із чудес, по Своєму світлому Воскресінню Христос намалював ще один акт жорстокості – жорстоко намахавши людей, які сподівались на Його вічну приватизованість, Він продемонстрував процес Вознесіння на те ж тепле Небо, до якого попередньо згадані люди, ось вже яке тисячоліття не можуть докричатись, перебуваючи в межах євангельського квадрату "Елі, Елі, лама савахтані".
Саме у цьому дискурсі й мешкає творче кредо Анатолія Гриценка "Перший непрохідний", яке з огляду на ймовірну увагу останнього до кіношно-військової тематики, сотворилось своєрідним парафразом назви фільму про героїчних підводників (самого Олександра Марінеску) Перший після Бога. Логічно-теологічно, що перший після Бога – це Христос, тобто Месія.
Здавалось, що тема месіанства в українських реаліях вже була доведена до повного абсурду світлим образом Віті Ющенка та в менших к-тях словесною діяльністю Тимошенко та Януковича, розписана, проаналізована і забута ще 1.5 роки тому.
Але той факт, що в українських політтехнологів запал фантазії рідко коли долітав до середини Дніпра, переважно, акцентуючись: на шизоїдній обкуреності карнавалу (Тимошенко), самообмані (Ющенко) та дебілуватій посмішці Януковича, якого люблять підставляти свої ж (фраза "ти молодий і стурбований (пауза) безробітний"), то закономірно, що піаристи Гриценка жорстоко заперечуючи свою піаристість та його до відразу (жорстоку) до шоу – спромоглися лише на свою копію (варіацію) месіанського покликання в народ.
Отож, Гриценко зійшов з Небес на землю і тиждень мешкав у Бориславі. Усі світлі та веселі алюзії, що були пов'язані з Бориславом, який любить сміятись – жорстоко канули в Лету завдяки тезисному підтриманню слів святих отців, що "Христос ніколи не сміявся". У світлі такої усної традиції, цікаво було переглянути письмові згадки про таке Гриценкове чудо у наданому прес-релізі.
Оскільки прес-реліз відразу не претендував на синоптичність, то посеред обов'язкового канцеляризму тексту, можна було помітити відгомін міфологічного дискурсу навколо Гриценкової постаті, як ще одного месії українського народу і це при постійному позиціонуванні себе, як дисциплінованого військового. Але нехай такі парадокси Гриценкової душі (іміджу) не вводять в оману любих читачів, тим більше у такому мультикультуральному, кроссоверному та еклектичному місті, як Вавілон, тобто Львів.
Отож, як повідомляє прес-реліз: "... Гриценко разом з дружиною (яка нещодавно відзначилась своїми маразматичними заявами про "богообраність" журналістики) та старшою дочкою мешкає у звичайному будинку в Бориславі. Нардеп живе там майже тиждень. За цей час уже почав вирішувати нагальні питання регіону". Відразу ж в зіниці кидаються приклади людської, недосконалої природи агіографів Гриценка. Так при позитивному інформуванні електорату про мешкання у звичайному будинку та вирішування нагальних проблем віднаходиться присутність слова-нівелянта "майже", яке завдяки своєму приблизному (поліфундаментному) значенню посягає на жорстокість позиції Гриценка, як абсолюта.
Далі міфологічний дискурс повідомляє, що "Гриценко по приїзді до Борислава відвідав ринок, щоб купити на обід продуктів та поспілкуватись з людьми. Розгнівані люди одразу ж (зверніть увагу на категоричність-жорстокість цього прислівника) обступили нардепа і здивувались (як тут не згадати сентенцію про "ангельський хор здивувася"), що він без охорони (тут вже згадується епізод з мечем Симона Петра у Гетсиманському саду). На що Гриценко відповів: "Мені нема чого боятись" (тут вже згадуються слова Ісуса про необхідність втілення у життя Писання).
Свідомо це писали агіографи чи їх рукою водив Божественний перст – науці цього невідомо. Випадковостей на цьому світі не буває, а тим більше в іміджевому позиціонуванні кандидата на президентське крісло.
Залишивши міфологічність Гриценкових агіографів, можна на фініші зацитувати й його пресушні слова. Так майже тиждень Гриценко жив у Бориславі без тепла, світла та інтернету, але при свічках. Зверніть увагу на підкреслену аскетичну жорстокість цього твердження Гриценка. Не хочеться богохульствувати, але напевне в напівтемряві бориславського будинку Гриценко побачив свої 5-7 відсотків на виборах. Гриценко зрить державу у небезпеці, але одночасно змушений виконувати програмну функцію миротворця зі стримування народу від бажання пройтись нинішньою владою танками. Бо хто, танком приїде, той від танка й побіжить.
Євангельський характер притч Гриценка яскраво продемонстрував той факт, що саме під час пресухи з'явилась чудесна інфа, що на його рахунку вже 2 503 109 гривень і це значить, що він пройшов бар'єр та може бути повноцінним учасником президентських перегонів. Як зазначив Гриценко: "це перемога народу над владою" і тут вже навіть валаамська ослиця попуститься зі своєї впертості.
Постєвангелістичність цього абзацу у тому, що Гриценко почав онлайново дякувати усім, хто перерахував йому бабло. Усім тим, хто не пошкодував 50 і 10 тисяч. Але особливо Гриценковому серцю приємна жертва тих, хто віддав 5 і 10 гривень, тобто вніс свою вдовину лепту у його скарбницю.
От і все. Гриценко відчуває у собі внутрішню потребу (яка йде знизу) у створенні партії і переконаний, що коли люди дізнаються, що він йде у президенти, то його рейтинги будуть зростати.
На цій урочистій ноті хотілось б саундтрекнути концерт № 3 Рахманінова для фортепіано з оркестром, але з огляду на тривалість тексту та геронтологічний дискурс Гриценка – звучить вальс Євгена Доги з фільму Мій лагідний та ніжний звір. Маестро, музику.
фото: 2.bp.blogspot.com
ІА "Вголос": НОВИНИ