The Horrors "Primary Colours" (2009)
Ще одні бразери бандюльки White Lies, що вирізняється якісним, але тотально стиреним саундом – їх британські зьоми The Horrors. Єдина і головна перевага цих банд від українського їх варіанту – групи Dalai Lama в тому, що їх фанати (тобто, вони самі та їх френди у випадку далайламістів) не кричать на кожному стовпі про те, що вони займаються експериментами та створенням нового простору. Які експерименти можуть бути на плагіатному матеріалі, це ж навіть не цитування? Доля епігонів – апріорі хуйова. Це ж одна з форм повільного самогубства.
The Horrors добре розуміють, чим займаються і без криків про сопливе головне, просто ловлять хвилю модних трендів під чуйним керівництвом продюсера Джеффа Барроу (Portishead). Ну й щоб зовсім не було аж так соромно, можна прикритись розфокусованим ковриком альбому.
Магістраль руху – очевидна за кілометр – Joy Division та безконтрольна слава Яна Кьортіса. Пост-панк рівайвл в такому варіанті, якось до того зобов’язує. Там, де не зобов’язує – в асортименті наявний шугейз і нойз, також зачерпнутий з відомих джерел. Деякі моменти, після Interpol та Editors вже навіть не смішні ("Who Can Say", "Do You Remember", "I Only Think Of You", "Primary Colours"). Що вже писати про блукаючі тіні Suicide?
Розрекламований в інетній тусі фінішний трек "Sea Within A Sea" розщепляється на халлогалльний моторік краут-рокерів Neu!, "She's Lost Control" Joy Division, "Baba O Riley" The Who та в 2-й своїй частині копіює "The Rip" з останнього альбому Portishead. В принципі, в одному треці можна вмістити всю музичну хронографію 70-х, але чомусь такий колажик не викликає великого ентузіазму.
Все ідеально вилизано. Усе перфектно стилізовано. Усе класно запаковано. Але прострочену хавку 3-го сорту при таких можливостях інету якось впадло жувати.
Так багато навколо пишуть про небезпеку інетного піратства. Тоді як назвати от таку неповагу до меломанів з боку банд, що пропонують їм тисячі разів поюзане фуфло і ще й хочуть за то бабло? В The Horrors, з їх 2-ма альбомами, ще є гіпотетичні шанси на реабілітацію, на відміну від старпьорних маразматиків з U2.
1. Mirror's Image
2. Three Decades
3. Who Can Say
4. Do You Remember
5. New Ice Age
6. Scarlet Fields
7. I Only Think Of You
8. I Can't Control Myself
9. Primary Colours
10. Sea Within A Sea
Archive "Controlling Crowds" (2009)
Забути про лондонців Archive після такого реального хіта з альбому "You All Look The Same To Me" (2002), як "Again" – просто неможливо. На 6-му альбомі вони якимсь таким транзитом пролітають над територією свого дебютника "Londinium" (1996).
Якось так, бо їх задекларований в тегах тріп-хоп розбавляється такими модними трендо-брендо-креативами, що семидесятницький прог тут більше рулить, аніж брістольський винахід кінця 80-х. Загальна даркність інколи відсилає до Depeche Mode, явно не середини 80-х, інколи – до Radiohead. Треки тривалістю більше 10 хвилин – то вже не чудо природи. Присутні жіночі вокальчики.
Проговий пафос розтікається спейсовими горизонтами оспівуючи та возвеличуючи на усі галактики різноманітні плюси та мінуси людського страждання ("Bullets", "Words On Signs"). За усіма євангельськими заповітами, у цьому процесі людству допомагає стенаючий та чекаючий на визволення тваринний світ. Хоровий спів розмальовує ще одну космічну одісею. Монотонною зацикленістю у відкритому космосі гуляє ще й Бетховен. Конкретним 70-м футуризмом накриває всю цю картину в епічно-органних запливонах "Dangervisit" та відмороженому саспенсі "Collapse/Collide" (з незначними алюзіми на "Again" та кіберпанк).
Загальний мінор амбієнтовими розливонами, від якого вже валить на сон, якось розрулює реп ("Quiet Time" "Bastardised Ink" "Razed To The Ground"), що стає лайтовою подібністю на творчості Dälek. І це гіпноз вже зовсім іншого рівня. Жіночі вигинання ж більше відсилають до останнього альбому Morcheeba.
2-га частина альбому розкочегарюється краще, ніж 1-ша, а хіп-хопна трійця (особливо "Razed To The Ground") додає живої шершавості до загального космічного анабіозу.
Чогось рівня "Again" чи "Fuck U" – не має, але й без того альбом цікаво слухати (чи краще, вслуховуватись в його закутки). Та й спейсовий тріп Archive набагато продуманіший, ніж в Депешів.
1. Controlling Crowds
2. Bullets
3. Words On Signs
4. Dangervisit
5. Quiet Time
6. Collapse / Collide
7. Clones
8. Bastardised Ink
9. Kings Of Speed
10. Whore
11. Chaos
12. Razed To The Ground
13. Funeral
Casiotone For The Painfully Alone "V.S Children" (2009)
Новий диск каліфорнійського Чуда Owenа Ashworthа ака Casiotone For The Painfully Alone. Знову море щастя з мінімалістичних джерел самотності. Моменти такої тихої радості за всіма заповітами калокагатії є ще в Ентоні, Lambchop та Sufjanа Stevensа. Салюти останньому тут епізодично присутні.
Диск продовжує лінію попереднього "Etiquette" (2006). Лоу-файність не настільки зашумована. Підчищена. Присутній стьоб та вітання хокейним фанатам. Самтаймс, проскакує, ледве не мотаунівський саунд (зрозуміло, що пародійний). Десь тусує й Боб Ділан. Індітронічки мінімум. Нерозтраченої ніжності – навалом.
Першою ж реакцією на чудо є радість. Та й Owen Ashworth, як справжній добрий самаритянин, ніколи не визбирує свій врожай до останнього зерна, залишаючи за біблійними заповітами, певну к-ть плодів для подорожніх. От така музична щедрість і щирість, яку ще тре пошукати за горою клонованих банд на 15 хвилин слави.
1. Casiotone For The Painfully Alone Vs. Children
2. Tom Justice, The Choir Boy Robber, Apprehended At Ace Hardware In Libertyville, IL
3. Optimist Vs. The Silent Alarm (When The Saints Go Marching In)
4. Natural Light
5. Traveling Salesman's Young Wife Home Alone On Christmas In Montpelier, VT
6. Man O' War
7. Northfield, NM
8. Killers
9. Harsh The Herald Angels Sing
10. You Were Alone
11. White Jetta
ІА "Вголос": НОВИНИ