The Pains of Being Pure at Heart "Belong" (2011)
The Pains of Being Pure at Heart добавляють до дебютника 2009 року ще більше юнацької радості у вузьких джинсах. Мінімалістичність та спрямованість на Ride та Jesus And Mary Chain – незмінні.
Райдужний нойз-поп мелодійно рветься в пампаси на романтичних крилах згадуючи про славні 80-ті ("Anne with an E", "Girl of 1,000 Dreams"). Інколи, The Pains of Being Pure at Heart хочеться звинуватити в одноманітності, але їх радість стабільно тримається на одному рівні, а стабільність у такому випадку – то точно не одноманітність, бо витримати один настрій протягом усього альбому, то не завжди всім вдається.
Здорові усміхнені обличчя завжди сприймаються на ура, а маючи в заначці ще дві такі денсульки, як "Heaven’s Gonna Happen Now" та "My Terrible Friend", The Pains of Being Pure at Heart можуть спокійно залишатись на ніч у будь-якому гуртожитку.
1. Belong
2. Heaven’s Gonna Happen Now
3. Heart in Your Heartbreak
4. The Body
5. Anne with an E
6. Even in Dreams
7. My Terrible Friend
8. Girl of 1,000 Dreams
9. Too Tough
10. Strange
Hype Williams "One Nation" (2011)
Британські ретрофутуристи заглючились в традиційній середині 70-х. Пустоти заповнені пафосом космічної романтики лише зрідка проскакують знайомими інтонаціями (та басами) з минулорічного періоду. Та ж піонерська електроніка з її загубленістю та мінімалістичним повторенням, як саспенсним очікуванням ("Mitsubishi", "Homegrown").
Музика 2011 року, яка косить під якийсь там 1976 знаючи, що було в 80-х, 90-х та нульових. Інколи, то майже прото-техно з чітким салютом Kraftwerk, яке для загальної усмішки може перелитись в копа з Беверлі-Хіллз ("Your Girl Smells Chung When She Wears Dior").
Романтична піонерія дружить з електро, атональністю і навіть амбієнтом зі спокен-вордом. Щось більш мелодійно без питань може вписатись в парафію діп-техно ("Break4love"), щось більш шизоїдне – адресується новій романтиці 80-х. Під Kraftwerk можна ще згадати й про моторик. Нестабільність дабстепу або балеарику швидко заповнюється ню-джазовими елементами, що так підступно крутяться навколо середини 70-х з позицій минулорічного збірника We Made This: Volume 1. Так що, хайп навколо Hype Williams має бути обов’язково.
1. Ital
2. Mitsubishi
3. Jah
4. Break4love
5. Untitled And Your Battys So Round
6. Untitled
7. William Shotgun Sprayer
8. Businessline
9. Warlord
10. Dragon Stout
11. Homegrown
12. Your Girl Smells Chung When She Wears Dior
13. Unfaithful
Britney Spears "Femme Fatale" (2011)
Брітні несподівано (хоча й прогонозовано) доросла до дабстепу та вонкі, тому звучить її "Femme Fatale" дуже, як цікаво, на відміну від Кайлі, яка вперто експлуатує сінті-попний період, чи Леді Гага, яка бігає від Мадонни 80-х до шведських поперів початку 90-х.
Про братнє єднання вонкі (дабстепу) з еренбі сповіщали всі труби ще на минулорічному альбомі Guido. Саме про братнє, а не про другорядну участь еренбі-семплів у підтанцьовках (хоча й з філософським підтекстом). Потім ще був провальний супербенд дабстепових продюсерів Magnetic Man.
І ось, вуаля, молодчинка Брітні добралсь до басових скарбів. Бо стереотипічної фатальності на альбомі майже немає (чітко лише на "(Drop Dead) Beautiful"), оскільки увесь наголос тут на використанні саме дабстепу, що є нічим іншим, як нео-нуарним саундом. Хоча й увесь цей стереотипний символізм не варто сприймати серйозно. Стібеться ж Брітні на "How I Roll" з її елетропопними відблисками чи на "Big Fat Bass" з Кайліним тостом, а душепідйомний хіппі-закос "Criminal" також не менш іронічно підморгує Мадонні.
Зрозуміло, що дабстеп і вонкі тут лише в якості оформлення елементарними частинками та модною думкою, що рухається куди потрібно, бо інакше усе буде, як безбарний "Gasoline".
Дівчинка дозріла і тому атакує стадіони ("I Wanna Go") зі ще більшою токсичністю, розносячи ідеї не тільки дабстепу в маси. В її виконанні навіть рейв стає якимсь інтимнішим ("Trip To Your Heart"), хоча там, де потрібно тупо догнатись на діскарі – прямолінійність "Big Fat Bass" забезпечить потрібний ефект.
Остаточно руйнує усі стадіони, дамби та магістралі – головний хіт "Till The World Ends", де басуха шквалить і драйвує так, що навіть The Chemical Brothers чи The Prodigy невідомо, що більше б робили – танцювали чи аплодували стоячи. Так що, Брітні рулить, однозначно.
1. Till The World Ends
2. Hold It Against Me
3. Inside Out
4. I Wanna Go
5. How I Roll
6. (Drop Dead) Beautiful (feat. Sabi)
7. Seal It With A Kiss
8. Big Fat Bass (feat. Will.I.Am)
9. Trouble For Me
10. Trip To Your Heart
11. Gasoline
12. Criminal
Egyptrixx "Bible Eyes" (2011)
Мудрий канаданський електронщик дуже близько вирулює на звання ще одного кращого альбому 2011 року. "Bible Eyes" – чудернацький мікс того, над чим так чаклують Hype Williams, тільки в більш сильнішому та прогресивному виконанні.
Egyptrixx лише на стартовому треці дає волю дронистій атмосферності з металевим присмаком, що залишиться з ним до переможного кінця. Далі він майстерно мутить і доводить до саундово-ідеологічної тавталогічності ейсід-хаус з фанкі-елементами й оголеною холодністю техно ("Barely") та присмаками дабстепу.
Відмороженість закономірно переходить дорогу сінті-попними моментам з відстороненим вокалом, де абсолютом диску стає "Fuji Cub" – такий собі "Enjoy The Silence" замішаний на дабстепі і так вповільнений згідно вічхаусу, що звучить, як епітафія в квадраті.
Звичайно, що обійтись без спадщини Kraftwerk тут також неможливо. Тільки от Kraftwerk тут такий кислотний, ледве не до грайму. З іншого боку, ще невідомо, кому більше передає привіт Egyptrixx – піонерський електроніці, чи тому ж Ліндстрьому з "Where You Go I Go Too".
При усій смертельній механізації, Egyptrixx дозволяє собі навіть чудеса іронізації ("Naples", "Rooks Theme"), що ще більше свідчить про його розум, красу та внутрішню досконалість.
1. Start From The Beginning
2. Bible Eyes
3. Chrysalis Records (feat. Trust)
4. Liberation Front
5. Naples
6. Rooks Theme
7. Recital (A Version)
8. Fuji Cub (feat. Trust)
9. Barely
10. Recital (B version)
ІА "Вголос": НОВИНИ