Українці чи не вперше за багатолітню історію святкуватимуть Великдень без масових заходів: посвят пасок, походів у церкву, зустрічей з рідними та традиційних гаївок.
Через пандемію коронавірусу тепер усі святкуватимуть Великдень вдома, а святити паски МВС пропонує за такою схемою: у містах паски святитимуть у пекарнях та магазинах, а у селах пропонують виставляти кошик за браму, аби священик пройшовся вулицями та все покропив.
А як пропонує святкувати Церква та як пережити ці вимушені зміни? Про це ІА «Вголос» поспілкувався із філософом, релігієзнавцем Людмилою Филипович, релігієзнавцем Дмитром Горєвим, священиком УГКЦ Юстином Бойком та професоркою Іриною Фаріон.
Великдень вдома, як це виглядатиме?
Церква – це ієрархічна структура, де є певний рівень взаємовідносин між священиками та вірянами. І все буде так, як вирішить глава тої чи іншої церкви. І зараз через раптовість пандемії, у церков немає точних інструкцій щодо того, що треба робити у цій ситуації. Зараз церкви лише виписують правила поведінки під час коронавірусу. І кожна церква це робить по різному, виходячи зі своїх богословських традицій. І тут є дві позиції: обережна та навіть алярмістська позиція, коли категорично забороняється будь-куди ходити, вірянам рекомендують молитися вдома. Саме такий алгоритм дій обрали іудеї. Там, почувши про коронавірус, одразу прийняли рішення закрити усі синагоги і нікого нікуди не пускати.
Є позиція, що церква – це перш за все спілкування, союз, спільнота, а не просто храм. А тому навіть зараз у деяких церквах проводяться богослужіння та причащання. І це роблять не якісь відсталі церкви, а доволі і сучасні. Бо зараз є тонка грань, коли церква може втратити зв'язок з людиною. А така взаємодія дуже довго налагоджувалася після 70 років радянських заборон: людей 30 років привчали ходити у церкви, сповідатися, причащатися, святити паски. А зараз уже місяць люди цього не роблять. А тому у тому, як правильно святкувати Великдень, потрібно шукати якусь «золоту середину» між тим, щоб зберегти людям життя та здоров’я і не втратити контакт з вірянами.
Бо присутність у людних місцях на Великдень у церкві може бути небезпечною не лише для того, хто пішов у храм, а й для його рідних, оточення. І приклад Московського патріархату та Києво-Печерської лаври, які тривалий час вирішили ігнорувати пандемію, дуже сумно для них закінчився.
Багато українських церков закликають своїх вірян святкувати Великдень вдома. І ми маємо розуміти, що це – вимушена міра, бо з одного боку в нас є право релігійної свободи, а з іншого боку – ми маємо розуміти, що переживаємо світову пандемію коронавірусу. І задля збереження здоров’я громадян влада відповідно до статті 34 Конституції України все ж таки має право обмежити релігійну свободу. Пропозиція святкувати Великдень вдома є слушною в умовах пандемії та Церква має з цим погодитися. Бо масові скупчення людей під час освячення пасок чи великодніх служб можуть стати епіцентром масового розповсюдження коронавірусу. Зважаючи на те, що більшість вірян – це люди старшого віку, які є у найвищій групі ризику. Як це реалізовуватиметься, я не знаю, бо багато людей на Великдень захочуть піти у храм. Бо для них символом Великодня – це прийти до церкви та посвятити кошик з паскою та ковбасою. І це виклик, бо постає питання, а якщо ми переходимо онлайн, то як це все святити?
Наприклад, священний Синод Православної церкви України прийняв рішення відмовитися від загальних присвят на Великдень в храмах і на територіях біля них. У невеликих населених пунктах здійснюватиметься освячення великодніх кошиків за місцем проживання парафіян. Також дозволено проводити обряди освячення в місцях виробництва і продажу пасок.
У ПЦУ уточнили, що індивідуальне відвідування храмів для вірян не заборонено. Однак такі візити варто проводити у позабогослужбовий час.
І греко-католицька церква дійсно запропонувала дуже цікаву та нестандартну пропозицію для того, щоб люди спочатку подивились трансляцію богослужіння, чин освячення великоднього кошика і вдома самі покропили все свяченою водою, яка у практикуючих християн точно є. Як на мене – це конструктивна ідея.
«Центральний канал УГКЦ транслюватиме Літургію з Патріаршого собору в Києві, потім митрополит Святослав помолиться та благословить освячення пасок»Юстин Бойко:
Дійсно Великдень ми відзначатимемо, виходячи із тої ситуації, яка є у світі. Ми керуємось рекомендаціями, які нам дав наш глава Церкви Блаженніший Святослав, а також місцеві єпископи. Ми намагаємось берегти людей та дати їм розуміння, що Бог незалежно від ситуації, є з нами.
Українська греко-католицька церква заохочує своїх вірян залишатися вдома. Святкувати Великдень ми пропонуємо за допомогою телебачення. Так, центральний канал УГКЦ «Живе телебачення» спершу транслюватиме Літургію з Патріаршого собору в Києві, потім митрополит Святослав помолиться та благословить освячення пасок. І кожен батько родини вдома зможе сам благословити свяченою водою усе, що приготовано у Великодньому кошику. Проте не всі люди до такого звикли, бо це – не є нормальною річчю. Тому, якщо хтось прийде до церкви та захоче, щоб йому посвятили паску, ми не відмовимо. Але просимо, щоб на церемонію приходив лише один представник родини та, щоб люди зберігали ті всі норми, які видали санітарні служби, тобто – дотримувались дистанції та мали засоби індивідуального захисту.
Особисто я не маю наміру йти та освячувати паску в церкву. Бо я людина, яка вважає, що потрібно чітко дотримуватися карантину. Не варто нести небезпеку для себе, рідних чи оточуючих. Я візьму свячену воду та сама покроплю паску. І з цього не потрібно робити ніякої проблеми. Ми маємо перестати бути ритуалістами, ми маємо стати християнами за суттю. Бо Великдень – це не вдягнутись у найновіший одяг, причепурити своїх дітей, дати кожному розкішний кошик, набитий ковбасою. Великдень – це переживання того, як фарисеї та юрба, яка ще в середу вітала Христа, у п’ятницю його розіп’яла. Ось це – найважливіше. Люди мають повернутись обличчям до Христа, до його ідеалістичної, а не матеріалістичної моделі.
Наскільки важливим є для людей присутність у храмі?
Людмила Филипович:
Я, як вірянка, зрозуміло, що в не особливому захваті від того, яким цьогоріч буде Великдень. Для людей, які є релігійними, буде дуже складно дивитись Богослужіння з екранів телевізора. От я стільки часу дивилась служби із Собору святого Петра у Римі, але силу цієї літургії я відчула лише фізично, будучи у цьому храмі. Бо одна річ, коли тобі службу показують по телевізорі і між тобою і цим всім є певна психологічна стіна. Це виглядає якось дуже площинно, ніби від тебе відторгнутим. Бо зовсім інші враження, коли ти у храмі і кожною клітиною відчуваєш присутність інших людей, там є особливі вібрації. І коли отець каже: «Христос Воскрес!», а вся спільнота тричі відповідає: «Воістину Воскрес!» - це і є почуття радості. Зараз все буде по-іншому. Але незалежно від обставин для людей Великдень настане. І мабуть тепер у душі, дивлячись службу перед екраном телевізора, можна собі сказати: «Воістину Воскрес!».
Як переконати людей, що все ж варто залишатись вдома?
Ірина Фаріон:
Я нещодавно закінчувала підготовку до своєї програми «Ген українців». Так, я дізналась про ОУНівця Василя Галасу, він 10 років пробув фактично у підземеллі. І людина з цього підземелля вийшла з найвищими устремліннями та сталевим характером. І таких випадків було багато. Зараз не варто нарікати, бо було і значно гірше, але люди не зламалися і жили. Мені здається, що це випробовування, яке ми переживаємо сьогодні, повинно повернути людину обличчям до ідеалістичних категорій замість матеріалістичного споживання Паски. Бо насправді Великдень – це про історію співпереживання розп’яття Христа і його воскресіння. І якщо зараз склалися такі обставини, потрібно усе зрозуміти і не робити масових святкувань. Ми маємо розуміти, що найважливіше у цей день – це Євангеліє, ми його можемо ще раз перечитати, щоб зрозуміти, що Великдень має абсолютно іншу філософію, ніж ми до цього звикли. Це – філософія правди і любові до правди.
Минулого Великодня я мала схожу ситуацію, як зараз. Тоді моя мама лежала у лікарні. Ми з нею були удвох на цілий відділ. Всі пішли додому. А я вирішила, що не треба цього робити, бо треба бути там, де є нагляд лікарів, де є безпека. І моя мама після цього прожила ще до Вознесіння. Бо лікарі продовжили їй життя. Так само має бути і зараз – треба бути там, де безпечно.
Юстин Бойко:
Не так зараз страшний вірус, як великий страх перед ним. Я особисто 15 років служив у Італії і мені дуже тяжко спостерігати за тим, що діється у цій країні. Але в нас в Україні ситуація ще складніша: ми маємо війну на сході, у країні діє «п’ята колона Кремля». Під шум коронавірусу дехто будує свої політичні амбіції. А тому я закликаю у такий тяжкий час молитися до Господа та сподіватися на його милість.
«Нам Бог дав життя не для того, щоб ми померли від коронавірусу, він нам дав його для інших цілей.»Людмила Филипович:
Люди завжди йдуть на якісь жертви. І життя – це своєрідна жертва. Бо ми не завжди робимо те, що хочемо. Часто ми робимо те, що ми вимушені робити і це стосується і сьогоднішнього часу. Ми маємо пригальмувати і дисциплінувати свої бажання, зрозуміти, що у цьому році не буде так, як завжди. Бо тут наступає питання особливої відповідальності: нам Бог дав життя не для того, щоб ми померли від коронавірусу, він нам дав його для інших цілей. А тому не варто експериментувати і не випробовувати Боже терпіння. Кожний у міру своєї мудрості повинен прийняти це, як даність, бо ми нічого не можемо змінити. На цю тему є вдалий єврейський анекдот: «Два євреї потрапили у в’язницю: один тихо сидить, а інший нервово ходить по камері. І той, що сидить каже, Мойше, сядь. Якщо думаєш, що ти ходиш, а не сидиш, то це – неправда». І так само тут ми маємо відчути себе спокійно і прийняти усе, як даність.
Чи відповідальні священослужителі за життя своєї пастви, бо багато хто зараз і причащає, а РПЦ закликала не боятися вірусу та ходити у храми?
Дмитро Горєвой:
У час пандемій причащають не лише у московському патріархаті, а й інші українські церкви. Але московський патріархат вирізнявся тим, що вони не вірили у поширення вірусу, вони вважали, що це все – фейк та теорія змови. Намісник Лаври, скандально відомий митрополит Павел взагалі закликав нічого не боятися, ходити у церкву, обніматися. Тепер у нього підтвердили коронавірус. Також я дізнався, що намісник Іонівського монастиря у Києві, єпископ Іона, який теж активно розповсюджував різні матеріали, що висміювали загрозу і говорили, що цього всього немає, у нього теж діагностували коронавірус. Тобто ми бачимо фундаменталістську реакцію певних ієрархів московського патріархату, які не довіряють офіційним повідомленням, мислять конспірологічно та шукають усюди змову та обман, навіть у сфері медицини та вірусології. Але тут проблема не у тому, що вони так думають. Якщо б вони були звичайними громадянами – це була б просто їхня приватна позиція. А вони – люди, які мають певний авторитет у суспільстві та до думки яких прислухаються. І своїми заявами вони наражають на небезпеку велику кількість людей, зокрема старшого віку, які є у зоні ризику. Такі дії я б характеризував, як посягання на здоров’я людини під час виконання релігійних обрядів. А це – порушення 181 статті Кримінального кодексу України. І у випадку митрополита Павла, який закликав вести дітей у церкву , то це – обтяжуюча обставина. Покарання за порушення цієї статті – 3-5 років тюрми.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ