Ситуація довкола "Тюрма на Лонцького" виглядає таким чином, що від появи ідеї Меморіалу вона увійшла в конфлікт з бізнес-інтересами мера Львова Андрія Садового та його оточення.
Нічого не стверджуємо, але у Львові (і не тільки) є така досить поширена практика: беремо якесь приміщення в центрі міста, організовуємо на першому поверсі якийсь музей чи центр дитячої творчості, а решту площі – приватизовуємо. Схема проста, навіть примітивна, але дієва.
1.
Отже, коротко про історію з музеєм "Тюрма на Лонцького". У 2005 році ініціативу громадськості про створення Меморіалу пам’яті жертв окупаційних режимів в приміщенні колись однієї з найкривавіших в’язниць колишнього СРСР отримала підтримку влади. Конкретніше – Львівської міської ради, Львівської облради та тодішнього керівництва Служби безпеки України.
До практичної реалізації дійшло аж у 2008 році. Тоді коли Колегія СБУ прийняла рішення про виділення приміщень та земельної ділянки для потреб майбутнього Меморіалу та ВПЕРШЕ відкрила доступ до приміщень тюрми науковців та усіх бажаючих.
14 травня 2008 року розпорядженням мера Львова для координації робіт зі створення Меморіалу була сформована Робоча група, до складу якої увійшли представники органів державної влади, Центру досліджень визвольного руху та відомі громадські діячі. Про це було відповідне повідомлення на офіційному сайті Львівської міської ради. У вересні того ж року рішенням виконкому міськради № 677 від 18.07.2009 р. оголошено про організацію міжнародного відкритого конкурсу на кращу концепцію втілення ідеї Меморіального комплексу пам’яті жертв окупаційних режимів у Львові. Після цього в грудні було проведено Громадські слухання проектів концепції Меморіального комплексу.
"Каменем спотикання" стало питання про те, кому належатиме будівля майбутнього Меморіалу. Це питання Андрій Садовий несподіваним чином вирішив на свою користь, що й було закріплене в Ухвалі Львівської міської ради № 2443 від 05.03.2009 «Про створення Меморіального музею жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"». Відтак команда мера за один день "затвердила" Статут музею як львівського комунального підприємства та призначила директора новоствореному ЛКП. І це, підкреслимо – в обхід міської ради та при повному ігноруванні думки Робочої групи та ініціативної громадськості!
Директором стає студент заочного відділення факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка, колишній помічник Андрія Івановича Садового Тарас Чолій. (Цікаво, що документ про призначення Чолія директором, а заодно і статуту музею, дотепер офіційно не оприлюднений.).
Натомість тих, хто ініціював та працював над створенням Меморіалу, було де-юре усунуто від справ та "люб’язно" запропоновано стати членами Наглядової ради, яка "є дорадчим органом, і, відповідно, не несе персоніфікованої відповідальності за свої рішення, а тим паче, призначення. Тож право визначати директора музею наглядовій раді не надали".
Обурені подібним ставленням до своєї роботи, члени робочої групи – головного координаційного органу із творення Меморіалу, а також Герой України Юрій Шухевич, відомі діячі дисидентського руху Ірина Калинець та Іван Гель направили звернення до голови СБУ Валентина Наливайченка щодо неконструктивної позиції міського голови Львова та виконавчого комітету міськради у створенні Меморіалу "Тюрма на Лонцького". Голова СБУ оперативно відреагував на звернення, висловивши обурення діями та поведінкою міського голови, і проінформував, що "10 червня поточного року СБУ направила листа до Президента України, в якому ми детально інформували про дану ситуацію".
СБУ запропонувала вирішити проблему шляхом підвищення статусу Меморіалу до рівня загальнодержавного, залучити до його створення Український Інститут Національної Пам’яті та відновити діяльність Робочої групи, яка була ініціатором цього проекту. Однак чітке звернення до міського голови, в якому було чітко задекларовано рішення Колегії СБУ про надання приміщення тюрми під майбутній комплекс "та забезпечення сприяння діяльності Робочої групи", в подальшому було повністю проігнороване.
"У нас така позиція: треба зупинити процес передачі Меморіалу у комунальну власність. І, як це говорив Президент, передати Меморіал для набуття державного статусу. При цьому робоча група із неурядових організацій повинна нами керувати. Бо не буде Наливайченко призначати сюди керівника. Немає на це ніякого ні морального, ні фахового права. Я переконаний, що зараз буде час, і ми з паном Андрієм Садовим поговоримо та знайдемо можливість призупинити цей процес. Повернення Меморіалу на перші позиції, тобто неурядовим організаціям, – це ключ до вирішення цього питання" – така позиція Голови СБУ, озвучена під час відкриття Меморіалу 28 червня та провальний блеф Тарас Чолія змусили Садового, принаймні, "офіційно" змінити свою позицію та зробити спробу вийти з патової ситуації.
Мер Садовий вирішив не вступати у відкритий конфлікт з керівництвом СБУ, але все ж знайшов спосіб помститись. Вірогідно саме завдяки зв'язкам із польськими піарщиками, послугами яких львівський мер користався ще в часи "Самопомочі", в польський медійний простір була підкинута перекручена фраза голови СБУ, яку, не розібравшись в ситуації, підхопили українські медіа. Спалахує хвиля обурення, провідні польські медіа (тут, тут і тут) бурхливо обговорювали цю інформаційну "качку", але… сайти польських МЗС та Інституту Народної Пам’яті мовчали. Зрозумівши "звідки вітер дме", вони не стали влаштовувати міжнародний скандал. Це був очевидний провал.
2.
2 вересня 2009 року була підписана угода про співпрацю в рамках творення Меморіалу "Тюрма на Лонцького" між Службою безпеки України, Львівською обласною радою, Українським Інститутом Національної Пам’яті та Центром досліджень визвольного руху. 17 вересня, хоч "зі скреготом", угоду завізував міський голова Львова. Для координації виконання угоди було створено Наглядову раду, до складу якої увійшли представники громадськості, зокрема, Ірина Калинець, Віра Лясковська, Іван Гель, Юрій Шухевич та Ярослав Дашкевич. За пропозицією громадськості та членів Наглядової Ради Директором Меморіалу "Тюрма на Лонцького" призначено Руслана Забілого, директора Центру досліджень визвольного руху. Можна вважати, що справа вирішена та настав час працювати.
Але маючи офіційно широко розрекламовану структуру ЛКП "На Лонцького", яке з подвоєною силою продовжує імітувати музейно-просвітницькою діяльністю, Андрій Садовий та його команда використали прийом "поділяй та володарюй", який мав на меті розколоти львівську громадськість.
Так 6 жовтня на сайті Zaxid.net (який пов'язують з Садовим) з'явилась заява "Громадськість Львова проти підпорядкування Музею "Тюрма на Лонцького" СБУ", підготовлена командою Тараса Чолія, яку підписала частина відомих і не дуже діячів землі львівської та їх німецький колега. Неможливо пояснити ту активність, з якою ці діячі підписували це звернення. Чи то довготривалі закордонні подорожі одних, чи необізнаність та вочевидь персональне небажання інших ознайомитись з реальним станом справ, зумовили появу цього звернення.
Але одна фраза з даного звернення наводить на досить цікаві роздуми: "Не можна допустити, щоб творення концепції музею та його діяльність залежали від політичних чинників, ідеологічної орієнтації та особистих поглядів людей, які можуть обіймати вищі державні посади. Єдиний спосіб уникнути цього – вивести музей з підпорядкування Служби безпеки України. Місто Львів, володіючи великим культурним потенціалом і тривалими міжнародними зв’язками, повинно бути основним ініціатором і засновником такого музею. Саме львівська громада є надійним гарантом створення та стабільної діяльності вищеназваної установи. Держава повинна всебічно підтримувати такі ініціативи територіальних громад, допомогти Львову у створенні Музею та сприяти його становленню і розвитку".
Доповнюють цю заяву туманні та незрозумілі, дублюючі один одного коментарі Мирослава Мариновича, Тараса Возняка, Олега Павлишина та Олеся Гуменюка.
Виникає запитання – де ж були ці "бійці інтелектуального фронту" до цього моменту? Хіба не ініціативна частина львівської громади була основним натхненником та рушієм у створенні Меморіалу? Навіщо маніпулювати поняттями?
Що ж до формулювань вищенаведеної заяви, то певні твердження викликають щонайменше подив. Наприклад, про майбутню залежність музею від політичних чинників. В устах професійних істориків (яких чимало серед тих, хто підписав цю заяву) така фраза воно виглядає досить дивною. Адже підтримуючи політику міського голови, вони самі надають цій заяві яскравого політичного забарвлення. Також дивним та незрозумілим виглядає невдоволення українських істориків тим, що українська держава почала дбати про власну національну історію! Виглядає, що усі, хто вирішив підтримати це звернення, ставлять локальні міські інтереси вище загальнодержавних.
Навряд пересічних громадян України чи іноземних туристів буде цікавити питання юридичної приналежності музею, для них більш суттєвим буде той факт, що музей розташований саме у Львові. В варіанті переходу привабливого приміщення "На Лонцького" під "патронат" міського голови є великий шанс виникнення "Криївки" №2 та подальшої нівеляції Меморіалу, як місця пам’яті жертв окупаційних режимів. І хоча "Криївка" вже стала візитною карткою міста, будучи добрим "маячком" для туристів, то в випадку з Меморіалом усе ще триває політичний канкан на кістках.
ІА "Вголос": НОВИНИ