19 березня 92-річчя відзначає Ліна Василівна Костенко, яку без перебільшення називають символом гідності, незламності та волелюбності українського народу.
Кожному українцю відоме ім'я видатної поетеси Ліни Костенко. Її вірші вже давно стали частиною генетичного коду та символом нашого народу.
У нелегкий і жахливий час линуть вітання звідусіль, адже кожен воїн, кожен справжній українець часто зі словами віршів Ліни Костенко на вустах сьогодні захищає нашу державу.
«Друзі! Сьогодні День народження у людини, яка, без перебільшення, є символом гідності, незламності та волелюбності українського народу. 92-річчя відзначає Ліна Василівна Костенко. Усе своє життя Ліна Василівна бореться за Україну, за її свободу і принципи. А сьогодні її вірші – це теж зброя. Яка надихає наших захисників, надихає і підтримує всіх українців» - написав у своєму телеграм-каналі мер Києва Віталій Кличко
Ліна Костенко була та залишається поетичним рупором України. Вона завжди відстоювала інтереси українського народу і підтримувала незалежність країни.
Лі́на Васи́лівна Косте́нко народилась 19 березня 1930, у селі Ржищів на Київщині. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. «Епоха несприятлива — ламала іще в колисці геніям хребти», — написала колись Ліна Костенко, але їй хребет зламати не змогли. Понад 15 років вона писала «в стіл», її не друкували, але вона вистояла. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів.
У домашніх бібліотеках багатьох українців обов’язково є книжка Ліни Костенко. І найцитованішим сучасним українським письменником є теж вона. Її слово повертає людям такі поняття, як гідність, національна честь і самоповага.
У ці історичні дні великих випробувань Ліна Костенко мужньо залишається на першій лінії національної оборони.
«У кожної нації своя хвороба. У росії — невиліковна», — написала багато років тому Ліна Костенко. Сьогодні в цьому переконалися усі.
«А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Ліна Костенко не зважала на нагороди, регалії. Казала, «Політичної біжутерії не ношу». Вона відмовилася від звання Героя України, яким хотів свого часу нагородити Президент України Віктор Ющенко. Її перший прозовий роман «Записки українського самашедшого» майже цілком «розібрали» на цитати. А її вірші давно стали піснями.
Сила поезії — в здатності пам’ятати і нагадувати. Якось Іван Дзюба зауважив, що на небі української поезії зірка Ліни Костенко виділяється не лише особливою яскравістю, а й постійністю світла. Це зауваження Дзюби добре пояснює, чому вірші поетеси залишаються актуальними для кількох поколінь співвітчизників, і те, що написане вчора, звучить так, немов створене щойно:
Розп’ято нас між заходом і сходом,
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
Щоб він не дався знівечить себе.
А ось рядки з вірша написаного нашвидкоруч на титульній сторінці однієї з книг, переданих на фронт у 2015-му році. Від руки написані вірші Ліни Василівни миттєво облетіли Інтернет:
І страх, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неві.
Куди ж ви дивитеся, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.
А це уривок з книги про одну з найбільших трагедій української історії — битву під Берестечком. Написана ще в 1966 — 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій — і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Сьогодні рядки з цієї поетичної книги не менш актуальні та не менш мотивуючі, вони надихають наш народ на боротьбу і віру в перемогу:
ТА ПРИЙДЕ ЧАС, ЯК ПЕРЕД БОГОМ СВІДЧУ
ще буде Слово, більше за слова.
Але чи й справді ми німі для світу,
чи, може, трохи світ недочува?
МИ ВОЇНИ. НЕ ЛЕДАРІ. НЕ ЛЕЖНІ.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
Так само як і кожна рима великої поетеси просякнута духом національної української свідомості, як кожне слово, що злетіло з-під пера великої Ліни Костенко ми ідемо сьогодні в бій і боремося з ворогом видимим і не видимим і з автоматом, і з ракетою, і з ворожим брехливим словом!
«І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!», — ЛІНА КОСТЕНКО
ІА "Вголос": НОВИНИ