Легенда української повстанської боротьби, зв'язкова головнокомандувача УПА Романа Шухевича, Ольга Ільків, відійшла у вічність 5 грудня. Вона пройшла тернистий життєвий шлях, сповнений боротьби, довжиною у майже 102 роки.
Про це передає кореспондентка «Вголосу».
«У вічність із нею відійшла ціла епоха...»
Сьогодні, 8 грудня, у Львові попрощались із зв'язковою головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича, Ольгою Ільків. Легендарна українка пішла в інші світи на 102-му році життя.
Під час прощання у храмі Воздвиження Чесного Животворящого Хреста пролунало навіть, що разом із нею відійшла у вічність і ціла епоха...
Дійсно, протягом довгих років свого життя, Ольга Ільків безперестанку боролася за волю України. Доля приготувала для жінки безліч нелегких випробувань: за стійкість та незламну громадянську позицію, їй довелось перейти через переслідування та 14-років жорстоких радянських тюрем.
Ольга Ільків народилася у 1920 році в місті Стрий у родині Фаустина Ільківа та Розалії-Катерини Коцур. По закінченню Стрийської гімназії, через сімейні обставини, вона переїхала до Польщі. Там навчалася в Українському інституті для дівчат у Перемишлі та згодом стала членкинею «Пласту».
Зима 1941 року окреслила її подальший життєвий шлях. Тоді вона вступила до лав ОУН, пройшла вишкіл та була нелегально переправлена до Львова. Вже у 1942 році, жінка стала провідницею жіночої мережі ОУН Львова.
У її житті було й кохання. У 1943 році Ольга («Роксоляна», «О. Звіробій») взяла шлюб у храмі Преображення Господнього у Львові з керівником Стрийського Проводу ОУН Володимиром Ликотою («Данилом»).
Коли ОУН відійшло у підпілля, у селі Конюхів Львівської області жінка народила доньку Звениславу. А у 1947 році у селі Грімне Городоцького району - сина Володимира. У цьому ж селі вона займалась організацією підпільної «хати» для «Тараса Чупринки» (Романа Шухевича).
Незабаром у березні 1948 року загинув її чоловік Володимир Ликота.
У 1950 році Роман Шухевич передав для Ольги «штафетку», у якій рекомендував їй переїхати з родиною на Донбас, аби створити там осередок ОУН. Утім у березні 1950 року її заерештували. Після двох років слідства, у 1952-му році МДБ засудило її до 25 років ув'язнення за «участь у антирадянській банді».
Так, вона рік відбула ув'язнення у Олександровському централі, а згодом ще 14 років - у Володимирському централі.
Випробування у радянських тюрмах закінчились для Ольги Ільків 6 лютого 1964 року. По поверненню до Львова її теж чекали нелегкі часи. Треба було самостійно налагоджувати своє життя.
«Завжди була налаштована на те, щоб йти вперед, не хилитися до влади»
Син Ольги Андрій Бойко (Володимир був змушений взяти інше ім'я та прізвище) згадує, що матір продовжувала боротьбу та ніколи не полишала свою активну громадянську позицію.
«Вона потрапила до Львова і тут мусила воювати. Було дуже тяжко: хату дістати, роботу. Вона думала, як вона буде вибиватися з тої ситуації. Але завжди була налаштована на те, щоб йти вперед, не хилитися до влади. Їй пропонували співпрацю. Але чекали, що вона скаже, що вона згідна. Але вона не хотіла», - розповідає «Вголосу» син зв'язкової УПА Ольги Ільків Андрій Бойко (Володимир).
Він пригадує розповіді матері про роки її ув'язнення. Каже, що вона дуже тішилася, коли у 1950 році їй дали 25 років, а не розстріл.
«Після того її послали в Олександровський централ. Там вона провела одну зиму і казала, що дай Бог, що не пропала там. Дуже були важкі умови. Звідтам вже, через рік, коли помер Сталін, її переправили в Владимирский централ. Там вже вона відбула 14 років», - розповідає далі він.
У пам'яті Андрія матір запам'яталася як надзвичайно оптимістична людина. У ній завжди був присутній запал, нестримна жага до життя. Такою була її життєва позиція - незважаючи на всі труднощі, рухатися тільки вперед.
«Їй циганка таке в молодості наворожила: «Якщо доживете до 68 років, буде вам дуже тяжко. А якщо не помрете, то будете довго жити». Якраз то було приблизно в 1988 році, як мама була дуже хвора. Але вона видужала. Після того вона їздила до Києва, воювала там під Верховною Радою, там народ запалювала... Була активна, бойова: і вірші писала, і виступала на мітингах. Потім вже, як пройшло сторіччя Шухевича, то почалася вже її, як то кажуть, велика праця - моральна, фізична і духовна. Але кожен раз вона думала, що може померти. Пам'ятаю, що вона колись навіть сказала: »Я би хотіла, якби я померла, щоб ніхто не плакав, щоб грали веселі пісні". Так було цікаво, я навіть був здивований, що вона так захотіла. Але потім подумав, що її життєва позиція завжди була така бадьора, оптимістична. Незважаючи на ніякі труднощі, йти вперед, пробиватися», - додає він.
У 2008 році указом Президента України Ольга була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Крім того, Ольга Ільків була членкинею Львівського крайового братства ветеранів національно-визвольної боротьби та ВО «Свобода».
А у 2012 році за її активну громадянську та життєву позицію, творчу діяльність та участь у наукових і виховних заходах, Ольгу Ільків відзначили у номінації «Львів'янин (львів'янка) року».
Поховали Ольгу Ільків на полі почесних поховань Меморіалу воїнів УПА на вул. Мечникова.
Пряму трансляцію чину похорону можна подивитися тут.
ІА "Вголос": НОВИНИ