Збірку впорядкував львівський музикант, поет і перекладач Олександр Фразе-Фразенко.
Презентація збірки перекладених українською поезій Джима Моррісона відбудеться в рамках форуму видавців у Львові 15 вересня о 15.00 у Театрі Леся Курбаса. Вірші читатиме Олександр Фразе-Фразенко у музичному супроводі Андрія Кохана (гітара) та Павла Коробчука (барабани).
До збірки перекладів не увійшов жоден пісенний текст гурту «The Doors».
«Джим Моррісон більше відомий загалу, як музикант, проте все життя хотів стати поетом. Він і став ним, проте поважна літературна критика не визнала його творчості за життя. Це стало для нього персональною драмою, яка й визначила його долю», - говорить Олександр Фразе-Фразенко.
«Як і багато юнаків в Америці, він хотів бути популярним серед дівчат, таким «рок-старом», але факти показують, що він швидко зрозумів, що цього буде замало для нього. Спочатку це було щось саме собою зрозуміле для нього. Потім він зрозумів, що це «саме те», тому що просто не може зупинитися. Джеймс говорив: «Я напиваюсь, бо хочу писати вірші». Це такий кризовий стан, намагання втекти від тієї реальності, яка йому нав'язана. Після проблем із правоохоронними органами в США він з Памелою Курсон (подруга і муза Джима) їде в Париж. Саме там почав відчувати себе справжнім літератором, зі всіма атрибутами цієї справи», - розповідає впорядник збірки.
Поезію Джеймс Дуґлас Моррісон почав писати ще в старших класах.
«За життя офіційна літературна критика не сприймала його як поета через те, що «старші дядьки» подивилися і кажуть: «Це ж рок-стар! Які там вірші?». Не намагалися й читати, - каже перекладач. – Моррісон дружив з кількома бітниками (група американських письменників, які прийшли в літературу в 1950-их роках і стали виразниками нонкомформістських настроїв). Зараз його ставлять в один ряд із так званими «проклятими поетами». Для нас Моррісона можна порівнювати з Грицьком Чубаєм. Чубаєві намагання бути музикантом виправдались тільки в його синові та дочці. Сам Чубай просто не мав данних для співу. З друзями вони збиралися й імпровізували, експериментували з музикою, з поняттям музики. Грицько не міг стати «рок-старом», але зміг стати великим поетом якого за життя не визнали, як і Моррісона», - пояснює Фразе-Фразенко.
Перекладач відмічає високу художню та літературну цінність, а також образне різномаїття творів американського поета.
«Він завжди читав багато літератури. Ще у восьмому класі він прочитав «Вопль» (найвідоміший твір біт-покоління) Алана Ґінзберга. Вчився на «відмінно». Рівень його IQ був надзвичайно високий. Він був добряче підкований в літературі, культурі, як це і має бути в нормального поета, нормального літератора. Він не мусив нікому сподобатись і це дозволяло йому робити різні фантастичні експерименти, яких він би не робив, можливо, за інших обставин.Літературним критикам цікаві його досягнення в роботі зі структурою розповідного вірша. Це велике віршове полотно на кілька сторінок, яке закономірно змінює свою структуру в певних місцях утримуючи складну ритміку, різні системи римування.
Багатьом вірші Моррісона не подобатимуться. Але він і не мусить подобатись. Це для «вузького кола», які хочуть зрозуміти що він мав на увазі. Всі вірші позначені трагізмом, нотою суму за втраченим часом. У його творах багато інтертекстуальних посилань на літературу, культуру, починаючи з найдавніших східних, шаманських до сучасних. Таких як німецька модерна філософія, екзистенціалізм. Це стовідсотковий інтелектуал», - констатує Фразе-Фразенко.
За життя вірші Моррісона не виходили друком в жодному видавництві. Три книги поет-музикант видав «самвидавом» - поема «Боги» (The Lords), збірка «Нові істоти» (New creatures) та «Американська молитва» (American prayer).
«Поема «Боги» чітко відносить його до певного літературного контексту, - говорить Олександр. - Якщо взяти текст, то це є широкі античні рядки. Це своєрідний трактат в якому йдеться про кіно, як про нових богів. Якщо його читати американською вимовою, ковтаючи деякі склади і так далі, то це буде чіткий п'ятистоповий ямб - класичний європейський вірш! Цього, на жаль, перекласти неможливо, бо немає таких слів в українській мові, які можна читати так, або так. Якщо читати цей прозовий, наративний, пересипаний всілякими алюзіями текст, як американець, то ми чітко зрозуміємо, що це класичний вірш. Класична традиція подання трактату в античні часи».
Після смерті вийшло дві книжки: «Пустеля» (1990) і «Американська ніч» (1988).
«Але це теж драма. І тут його позиціонують, як «рок-зірку». Але у віршах тема сцени не підіймається жодним чином. Вірші герметичні. Текст закритий в самому собі. Вірші високої художньої вартості. І тільки зараз про це говорять серйозні американські поети та критики. Зараз і взагалі побутує така думка, що американська література другої половини ХХ століття дала єдиного американського поета. І цей єдиний американський поет – Джеймс Дуглас Морісон».
Джерело: Gazeta.ua
ІА "Вголос": НОВИНИ