Я от думаю, звідки в українців схильність вірити політикам, а, особливо, коли вони обіцяють «золоті гори», та ще й присмачують свої виступи кілограмом гречки чи півлітрою оковитої? Можна, звісно, списати все на тотальне зубожіння народу, – але, погодьтеся, час такий, що як-не-як, але вже на шмат хліба здатен заробити кожен. У моєму селі є кілька геть немічних стареньких, але їм не дадуть умерти з голоду сусіди… Та, як на мене, є глибинніша і значно трагічніша причина цієї пристрасті до «халяви». Причина брати все, що під рукою, що дістається задарма, навіть тоді, коли у хаті того добра (гречки, наприклад) удосталь, – то відлуння літ, що їх не варто й згадувати проти ночі. Відлуння Голодоморів. Усіх: і 1921-23, і 1932-33, і 1945-46… Хто, де і в якій країні, упродовж якоїсь там чверті століття пережив три геноциди? Який народ зміг би вижити і не втратити щось дуже важливе у своїй ментальності, коли принаймні два його покоління позначені міткою крайніх нестатків, таких, що межують зі смертю. Оксана Пахльовська колись написала, що Голодомори посіяли у наших душах генетичний страх перед владою. Може, воно й так, але були відчайдухи, які чинили спротив, та й зараз не бракує тих, хто виходить на вулиці, демонструючи невдоволення чинним режимом. Але у тому, що такий же страх, але перед загрозою фізичного вимирання від голоду живе досі, переконувати не доводиться. Варто лише поспілкуватися, уважніше приглянутися до поведінкових рис наших старших, і все стане зрозумілим. Старші знають свою правду. Ми ж маємо знати свою. І вона, мабуть, полягатиме у тому, що, попри інший час, уроки Голодоморів не мають забуватися. Не в тому сенсі, що варто запасатися збіжжям і харчами понад норму. А в тому, щоб створити такі умови, за яких жоден політик не міг опанувати владу настільки, щоб застосувати її проти усього народу. Не у тому сенсі, щоб ходити світом у ролі скаржників і прохачів (аякже, ми – жертва, пробі, допоможіть!). Навпаки з поставою: так, ми пережили і вижили, ми знаємо, чому так трапилося, і за потреби можемо назвати поіменно організаторів та виконавців. Але ми є. А чи є хтось інший, здатний встати після такого Армагеддону?
ІА "Вголос": НОВИНИ