Ідея приваблива і на перший погляд здається досить логічною, однак щодо неї, у мене виникло кілька незручних запитань.
1. До якого табору у такому випадку слід зараховувати нині діючого Президента В. Ющенка – який не так давно був лідером демократичних сил і який зрештою рекомендував Ю. Тимошенко на посаду прем’єр-міністра?
2. За яким критерієм слід визначати демократичність кандидата? Лише за тим як ти сам себе називаєш? Спостерігаючи тенденції, які мають місце в суспільно-політичному житті останнім часом, скандали, що пов’язані з представниками “демократичної фракції” у парламенті важко віднести лідера ініціативи до числа демократів в істинному значенні цього слова.
3. Чи готова буде сама Ю. Тимошенко підтримати демократичного кандидата, який виявиться з вищим рейтингом ніж у неї? Досвід проведення дочасних виборів мера у Києві (де найвищі шанси на перемогу мав таки В. Кличко) показує, що БЮТ не готовий підпорядкувати свої партійні інтереси демократії. Управління урядом, яке не спирається на підтримку парламентської більшості теж мало хвилює ініціатора демократичної консолідації.
4. Якщо для Ю. Тимошенко В. Янукович й є уособленням абсолютного зла та недемократичності то як пояснити готовність не так давно укласти із ним політичну угоду та сформувати широку парламентську коаліцію – БЮТ + ПР?
5. Якщо таким критерієм розмежування є проросійська орієнтація ПР та В. Януковича то чим пояснити категоричну відмову фракції БЮТ та її лідера підтримувати резолюцію НСНУ щодо агресії Росії проти Грузії й відверте, неприховане загравання з російським прем’єром В. Путіним?
6. Чому, маючи більшість у парламенті та проукраїнського Президента, так і не вирішилося питання визнання УПА воюючою стороною і фактично провалено євроатлантичну інтеграцію України?
7. І нарешті чи можуть демократичні кандидати співпрацювати з “кризовими менеджерами” та апологетами злочинного ”кучмівського режиму”.
Очевидно, що консолідація є потрібною, але не навколо тих кандидатів та політичних сил, які вже перебували при владі й так і не змогли належним чином розпорядитись нею заради інтересів виборців та досягнення демократичного ідеалу.
Крім взаємних звинувачень та примітивного поборювання жодна з правлячих політичних сил (опозиція теж частина влади) так і нічим себе не проявила. Обіцянки, з якими вони йшли на попередніх виборах – не виконані, життя людей так і не покращилося! То чому ж ми знову повинні їм довіряти! Наша відмова у політичній підтримці політичним силам, які не виконали своїх зобов’язань є єдиною пересторогою для подібної поведінки наступної влади – як це зрештою і є у всіх демократичних державах. Це змусить владу в майбутньому боятись “кидати” наївних громадян.
Заради реальних змін у суспільстві до влади повинні прийти нові люди! Консолідуватись необхідно не навколо політичних банкрутів, а навколо тих кандидатів, які зуміють адекватно відповісти на нові суспільні виклики. Виборці повинні об’єднуватися й вимагати такого об’єднання від кандидатів, які не обтяжені відповідальністю за кризову ситуацію в державі й можуть розпочати написання новітньої історії України “з чистого листа”. Для цього їм (А. Яценюку + С. Тігіпку + А. Гриценку + Ю. Костенку) необхідно не думати про розкрутку своїх брендів на майбутні парламентські та місцеві вибори, а об’єднатися й відкрити вже зараз – перед першим туром президентських виборів - єдиний фронт боротьби за демократію!
Адже загалом їх політичні програми та підходи є цілком сумісними, а виборці (які значною мірою розчаровані у старих політиках) отримають справді реальну альтернативу, а не будуть черговий раз поставлені перед необхідністю голосувати ”проти меншого зла”.Тоді й Україна отримає справді реальний шанс подолати стагнацію та регрес, які їй реально загрожують у випадку розпорошення голосів прихильників істинної демократії.
ІА "Вголос": НОВИНИ