Формально у нас є Конституція, закони, політичні партії і численні ЗМІ. Приватна і державна власність. Однак всі ці інститути, включно з судами, прокуратурою і міліцією, працюють неефективно або ж деформовано. Економічна модель, яка сформувалася в державі, забезпечує українцям статус однієї з найбідніших націй Європи з величезною соціальною несправедливістю та нерівномірним розподілом багатств.
Клас олігархів в Україні сформувався після краху колоніальної УРСР. Приватизація державних підприємств у 90-ті роки та криміналізовані форми отримання первісного капіталу створили комфортні умови для появи цього невеликого, але дуже впливового прошарку. Світогляд олігархів – це світогляд людини, для якої Україна є звичайною територією для отримання надприбутків. По суті вони – прямі нащадки справи російсько-комуністичних колонізаторів.
Українські олігархи принципово відрізняються від представників великого бізнесу країн Заходу. Генрі Форд, Уоррен Баффет, Білл Гейтс, Стів Джобс, Леррі Пейдж, Сергій Брін, Джефрі Безос, Ілон Маск – це імена відомих усьому світу мільярдерів. Але свої статки ці люди заробили, завдячуючи передусім власному розуму, здібностям, креативності та наполегливій праці. Вони не купували за безцінь державні підприємства, не займалися рекетом, не вигравали вигідні тендери.
Власні капітали Білл Гейтс, Генрі Форд чи Стів Джобс заробили, займаючись бізнесом, а не обкрадаючи державний бюджет і створюючи партії чи фракції в парламенті. Їх цікавить розвиток та інвестиції в нові галузі, створення новітніх технологій, дослідження в сферах, які визначатимуть майбутнє цивілізації. Благодійність великого бізнесу Заходу зумовлена радше бажанням допомогти, а не засобом в майбутньому виграти мажоритарний округ через непрямий підкуп виборців, як це відбувається в Україні.
Можливо хтось пригадає, які нові підприємства побудували українські олігархи Ахметов, Коломойський, Фірташ, Пінчук, Єремеєв? Чи може на шляху до власних мільярдів вони здійснили прогресивні наукові відкриття? Поєднали науку і технології з бізнесом? Важкою і наполегливою працею стали найбагатшими людьми країни? Ні, жодних таких вчинків за українськими нуворишами не спостерігається.
Мало того, вони настільки охоплені жадобою наживи і швидких прибутків, що навіть не спромоглися здійснити необхідну модернізацію на підприємствах, зменшити споживання енергоносіїв, запровадити інноваційні технології. Та це робити їм і не потрібно, адже збитки від відсталої металургії чи сировинних виробництв профінансує зі свого бюджету держава, тобто ми з вами. Найгірше ж для України те, що люди з відповідним світоглядом контролюють не тільки українську економіку, а й політику, і вдало маніпулюють свідомістю громадян через медіа-ресурси. Їх мета – залишити все так, як і було. Сьогодні олігархи – основні внутрішні вороги змін в країні.
Особливістю олігархічного режиму є те, що влада зосереджена в руках порівняно нечисленної групи і обслуговує їх особисті та групові інтереси, а не інтереси всіх громадян. Олігархи можуть або самі бути членами уряду, або чинити вирішальний вплив на його формування і прийняття рішень в своїх особистих і групових інтересах. Усе це ми спостерігаємо зараз.
Українська дійсність з усією очевидністю демонструє тісний зв’язок олігархії та політики. Олігархи самі формують політичний порядок денний і жорстко опонують спробам проведення реформ. За умов відсутності державного фінансування політичних партій олігархи стають їх спонсорами. Як відомо, велика політика потребує великих коштів. А великі гроші у нашому суспільстві переважно сконцентровані в руках олігархії.
Останні вибори до українського парламенту продемонстрували, що олігархи стали основними спонсорами більшості політичних партій. Ніякого відокремлення бізнесу від влади не сталося. Навпаки, представництво кланів у парламенті навіть посилилося. Сьогодні окремі нардепи не приховують, що є людьми того чи іншого олігарха. Хоча і можуть перебувати у різних фракціях і групах. Це стало нормою нової Верховної Ради.
Люди олігархів працюють у Кабміні Яценюка на посадах міністрів чи заступників. Фракції парламентської коаліції мають у своєму складі більшу чи меншу кількість нардепів, орієнтованих на представників крупного капіталу. Як і Опозиційний блок, групи «Воля народу» та «Відродження». Та й самі олігархи визнають, що зацікавлені у подальшому фінансуванні політичних проектів.
Відомий український олігарх Ігор Коломойський, який так вперто бореться за те, щоб у державну казну не потрапили кілька мільярдів гривень дивідендів від «Укрнафти», відверто заявив, що симпатизує партії «Самопоміч».
«Я не є великим фаном ідеї створення політичного проекту. На цьому етапі. Якщо ж доведеться чи щось мене змусить. Ніколи не кажи: «Ніколи!». Але думок про створення немає. Хоча вважаю, що в нас повинні бути нові політичні сили, нові політичні рухи. І багато політичних рухів, зокрема «Самопоміч», у мене викликають симпатію», – наголосив Коломойський в інтерв'ю телеканалу «1 + 1» 22 березня.
Смішно чути обіцянки окремих політиків, які вже понад рік виголошують палкі промови про те, як будуть проводити реформи та боротися з корупцією, знаючи, що за ними стоять олігархічні клани. І нарікання українців на відсутність реальних реформ – зайвий доказ того, хто продовжує керувати в Україні після Революції гідності.
Олігархи бояться справжньої конкуренції в економіці, бо самі є породженням корупції, кумівства, неефективної моделі держави і уособленням колоніального типу відносин. Вони блокують розвиток малого і середнього бізнесу, створюють усі перешкоди для приходу інвесторів, використовують державу як засіб збагачення, а власні телеканали і медіа – як засіб маніпуляції громадською думкою і спосіб надалі промивати свідомість електорату.
Прозорі правила гри, нова виборча система та зростання рівня життя – все це не потрібно олігархату, оскільки становить пряму загрозу його існуванню. Навпаки, місцевим олігархам, які балотуються у парламент на мажоритарних округах чи беруть участь у виборах в органи місцевого самоврядування, вигідно мати справу з бідними, залежними людьми. Це дозволяє розраховувати на достатню кількість виборців, готових продатися за гречку, пару сот гривень, нові вікна чи інші види подачок. Якщо ця категорія населення зникне, хто ж тоді буде обирати «благодійників» у Верховну Раду?
Переконливим свідченням того, що нинішня влада підконтрольна олігархам, є небажання народних депутатів та уряду вносити та приймати важливі антиолігархічні законопроекти. Парламент досі не наважився ухвалити закони про недопущення приватизації стратегічних і прибуткових підприємств та повернення в державну власність незаконно приватизованих, про ліквідацію приватних монополій, про воєнний збір з олігархів, про повернення капіталів з офшорів. Весь тягар економічної кризи, яка значною мірою є наслідком засилля олігархату, перекладено на плечі народу.
Уряд Яценюка і коаліція з п’яти партій – «Народного фронту», «Блоку Порошенка», «Самопомочі», Радикальної партії і «Батьківщини» наразі експлуатують гасла Майдану, але зовсім не поспішають виконувати його вимоги. Зокрема і в частині ліквідації олігархічно-корумпованої моделі державного ладу.
Питання деолігархізації сьогодні – питання виживання України. Жодна країна світу, в якій при владі перебували олігархічні клани і їх кишенькові міністри, депутати й президенти, не була і не може бути багатою, успішною і високорозвинутою.
Петро Герасименко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ