Село Велике Поле, що неподалік містечка Янів (Івано-Франкове) має славну історію, адже на боротьбі з ворогами різних мастей встали сотні його жителів. У лавах УСС, УГА в підпільних структурах ОУН, а потім в УПА воювали найкращі сини і дочки цього села.
Село було спалене і виселене в роки Першої світової війни. Тут, в рамках Галицької битви, точилися запеклі бої між австрійськими та російськими військами.
Понад 30 юнаків і дівчат влилися в лави УПА і більша половина з них ніколи не повернулися до рідних домівок, а поклали свої молоді життя за волю України, понад 100 сімей комуністи вивезли в Сибір. І це ще не все. У Червону армію більшовики мобілізували 216 чоловіків і 99 з них навічно залишились у чужій землі. Найбільше загиблих з усіх сіл Яворівського району.
На це село комуністична влада звернула особливу увагу. Тут перебував командувач УПА генерал Р.Шухевич, неподалік села загинув полковник і політвиховник ОУН, публіцист Осип Дяків-Горновий та керівники обласного рівня ОУН. Тут був замордований священик о.Андрій П’ясецький. В селі пам’ятали про широку релігійну і громадсько-політичну діяльність о.Вояковського. Більшовики все це знали і вже з 1944 р. активно почали «зачистку» цього національно свідомого життя.
Ще в 1955 р. червоні облавники вишукували повстанців та сільських активістів. Крім збройної боротьби комуністи активно насаджували у селі своїх агентів, перш за все серед малосвідомих і малоосвічених жителів Великого Поля. Ситуація змінювалася на гірше. Далі був колгосп і закриття греко-католицької церкви після львівського псевдособору. Переважна більшість жителів села і надалі чинила опір радянізації, дотримуючись національних та релігійних традицій, але і перекинчиків та пристосуванців не бракувало, які явно і таємно працювали на утвердження влади рад.
Довго активні великопільці боролися за відкриття своє церкви Собору Пресвятої Богородиці, але лише в часі горбачовської перебудови їх мрії здійснилися, але… цей унікальний храм дивовижної архітектури, унікальна пам’ятка, що була збудована нашими предками у 1781 році була захоплена войовничими адептами Московського патріархату. Чверть століття греко-католики і всі національно-свідомі громадяни села боролися за повернення своєї церкви у лоно УГКЦ. Доходило до бійок і різного роду протистоянь. Найбільшим досягненням греко-католиків було отримання дозволу на почергове Богослужіння. Протистояння тривало надалі. Слід підкреслити пасивну обережність Яворівської райдержадміністрації та її представників у селі.
Прихильники і вірні РПЦ, духовні поклонники патріарха Гундяєва зі злобою і люттю чинили шалений спротив переходу храму у лави УГКЦ. До речі, це було єдине село на Яворівщині, де адепти ворожої Україні конфесії збудували собі, за довгі роки комуністичної підтримки міцне гніздо духовного сепаратизму.
У малій статті не описати того скільки довелося затратити сил греко-католикам, щоб відтворити у цьому героїчному селі дух нашої давнини. Правда брала верх. І тут сталася трагедія, яка облетіла всю Галичину і, зрештою, всю Україну. Трагедія сталася 14 червня 2015 р. Стародавній храм, унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури згоріла дотла. Храм відновленню не підлягав. Горе, сльози і жаль охопили всіх хто тут народився, або ж народилися їхні діди і батьки. До спаленої церкви щодня приїжджали майже всі вихідці з Великого Поля. Церкви, де нас хрестили, де випроваджували в останню дорогу наших предків – не стало! Частина обгорілих стін стоїть по-нині. Ніхто не шукає причини пожежі і знищення церкви.
Але, як кажуть, нема біди без добра. Біля знищеної диявольською рукою церкви почали збиратися місцеві і приїжджати активісти і вірні УГКЦ. На зборах жителів було вирішено негайно відбудувати церкву.
Усі вірні УГКЦ з села і вихідці з нього дружно взялися до праці. Ентузіазм аж зашкалювало. Згарище рідної церкви з одного боку відзивалося болем у серцях, а з другого – давало сили до невтомної праці. Бізнесмени дали дерево, покриття, а гроші несли всі – хто скільки зміг. Церква будувалася у період з 27 червня по 21 листопада 2015 р. Перше Богослужіння відбулося 21 листопада 2015 р., а 17 січня 2016 року став Днем освячення церкви «Собору Пресвятої Богородиці».
На запрошення громади і місцевого священика о.Андрея Івашківа на посвячення церковці прибув єпископ-помічник Львівської Архиєпархії Венедикт. Жителі села, великопільська «діаспора», запрошені і гості з великим піднесенням зустрічали владику. Після короткого слова єпископ-помічник Венедикт в асисті чотирнадцятьох священиків, при співі хору сестер-редемптористок освятив новозбудований храм. Далі відбулася Архиєрейська Служба Божа і єпископське благословення для усіх присутніх.
Довго на древній горі, біля новозбудованої церкви і руїн спаленого храму лунали коляди і щире: «Христос ся рождає!».
До Великого Поля прийшло справжнє свято. Національно-духовне відродження у цьому патріотичному селі почало писати нову сторінку – сторінку духовного піднесення і прослави церкви.
Біля новозбудованої церкви могила трьох загиблих повстанців. Дух нашої давнини за висловом Дмитра Донцова, повертається у це зболене від наруги село.
Господь послав на допомогу громаді унікальну людину, яка, як архітектор, керувала будівництвом і організацією всього будівельного процесу. Тепер Іван Богданович Колодій – найшановніша людина не тільки у Великому Полі, але й серед вихідців села у Львові, Янові, Новояворівську, серед заробітчан і в далекій діаспорі.
Митрополит Львівський Його Екселенція владика Ігор нагородив Івана Колодія номінаційною грамотою. Високі нагороди керівництва УГКЦ отримав і о.Андрій.
Мені хочеться сказати щире спасибі всім моїм землякам за їх жертовну працю по відродженню храму за їх матеріальні і фінансові пожертви.
Посвята храму стала всенародним святом для села Великого Поля. Щирі усмішки, братання, радість заполонили Мотичку і все село. Давно у цьому селі не було стільки радості і стільки Божого Благословення.
Відродилася церква – відродиться і село. Всевишній з небес бачив «будівничих і жертовних і жертводавців сего Божого Дому».
Під тиском цих подій московська парафія почала танути на очах. Частина вірян перейшла у лоно УГКЦ, частина в УАПЦ, інші – УПЦ-КП і лише кілька ярих адептів МП залишилися на боці цієї «релігійної конфесії». Час працює не на їх боці. Уже на Волині та й по інших парафіях так званої УПЦ-МП відбувається масовий перехід у лоно українських конфесій, які засуджують московську агресію і моляться за припинення війни і щасливе повернення наших героїв з фронту. Правда настала! А правду ще ніхто не зборов, якою б вона не була гіркою.
У Великому Полі починається новий ритм національно-духовного піднесення. Громада села ніколи уже не зійде з Божого Винограднику рідної церкви.
Ігор Федик
ІА "Вголос": НОВИНИ