Дев’ята година ранку, місто Перемишль. Катедральний греко-катольцький собор святого Івана Хрестителя стоїть у самому центрі міста. Саме до цього місця 29 квітня прибуло чимало українців, котрі 60 років тому стали жертвами операції „Вісла”. Для багатьох людей це реальна історія, яку разом легше переживати, для багатьох це – незрозуміло, а для ще когось – хороша нагода засвітитись.
Мав бути сам Ющенко, але справ й так у нього достатньо. Представляли українську владну структуру голови Львівської облдержадміністрації та Львівської обласної ради – Петро Олійник та Мирослав Сеник. Серед почесних українських гостей було багато інших відомих людей: Д. Павличко, І. Калинець, І. Вакарчук, Т. Возняк та інші.
Стояли два голови, як чемні діти стоять у церкві, спереду. Чемно зложивши ручки, уважно слухаючи, що говорить священик. Олійник, як щирий українець, у вишиванці з великими кутасиками, слухав Службу, аж поки не заснув.
Любомир Гузар говорив проповідь: „Не варто покладатись на людей, не варто сподіватись щось від влади, президента і т. д. Все що стається – від Бога, і Радянський Союз розвалився через Його волю.” А ще він говорив, що Бог сам обирає відповідних людей для тої чи іншої справи. Шкода, що Петро Олійник так і не чув цих слів, він просто спав. Час від часу прокидався і потирав свої сонні очка. Сеник ховався за фанами, та з огляду на його руки, можна зрозуміти, що людина щиро молиться. Під час Служби він, навіть, співав.
Під кінець відправи, якраз прибула українська делегація: багато молоді, багато старих людей – така кількість людей буває на храмових празниках. Одна жіночка розказувала, як її вивозили з дому, куди повернутись було неможливо. Були такі, що змінювали прізвища, але це було в край небезпечно. До чого тільки не додумається людська голова (завзятих комуністів, які через трупи йшли до світлого майбутнього).
Люди виходять з церкви і прямують до війського цвинтара в Пікуличах. Українська делегація все ще в церкві, невже Олійник ще не прокинувся?
Олійник обурений відсутністю представників польської влади. Під час служби не було голови воєводства, не було мера Перемишля та інших. Незадоволений голова ЛОДА й поганою реакцією ЗМІ на цю подію. „Саме головне, саме головне, недолік є все-таки, я вважаю, що відбувається на Україні, що загальнонаціональні канали не зробили ні одного серйозного фільма і не показали про велику трагедію українського народу на всю Україну.
Я не уявляю собі, щоб так поступали вірмени чи євреї, чи будь-яка інша нація, яка має таку велику трагедію...в цьому є безпосередньо великий недолік того, що сьогодні ми вшановуємо,” – впевнений Петро Олійник.
А на самому цвинтарі людей було багато. Священики відправили молебень. А далі, як і у більшості випадків, слово надавали вельмишановним посадовцям. Для чого надають слова представникам влади? Краще б робили свою справу, але загальні правила тільки сприяють розвитку пустої демагогії. Краще б розказали щось самі учасники тих подій, так хоч би більше дізнався.
Вийшов Сеник і як пастор, перед кожною фразою дякував Богу. Говорив і посол України в Польщі, згадав про „львівських орлят”. Краще б мовчав, бо то взагалі окрема тема. Дали слово і Олійнику: „Дорогі українці, брати, сестри!” Але Олійникова мова, то унікальна річ, шкода, що я не Леся Ставицька, проте, деякі його мовні конструкції просто вражають.
Взагалі, промова Олійника радше нагадувала піар президента Ющенка. „Наш президент”, „український президент”, „ми маємо українського президента”, ”український президент далеко попереду українського істеблішмЕнту” (наголос на передостанній склад).
І на сам кінець, рецепт державного суспільства від Олійника – „віра у Бога, українська мова і традиція!” Голова ще додав, що у Львові буде споруджено пам’ятник депортованим українцям.
P.S. Сотні тисяч українок добровільно виїжджають закордон у пошуках доброго життя і мало хто з них збирається повертатись, але це вже окрема історія.
фото тут
ІА "Вголос": НОВИНИ