А вже через десять днів - вхід Господній в Єрусалим !
Така традиційна церковна назва дванадесятого свята, після якого починається Страсна седмиця, Страсний тиждень, Сьомий тиждень Великого посту, Білий, останній перед Пасхою.
У народі його йменують Цвітоносна, Вербна чи Шуткова або Квітна неділя. До слова, це мабуть, чи не найбільша кількість народоназв християнського свята.
Чому з того часу всі дороги ведуть у Єрусалим?
Чому Ісус Христос в’їхав у Царське місто на ослі?
Чому на свято освячують гілочки верби?
Церковні особливості свята
Єрусалим – місто в Палестині, де зосереджені святині християнської, юдейської та мусульманської релігій. Вважається священним містом у прихильників цих віросповідань. Уперше згадується в документах (XV ст. до н. е.). Зокрема, тут діє Єрусалимська православна церква – одна із 15 автокефальних православних церков. Власне, саме в цьому місті зародилося християнство, як світова релігія. Тому воно й називається “матір’ю усіх християнських церков”.
“А горішній Єрусалим вільний; він є матір’ю для [всіх] нас (Галатів 4:26). Із V ст. очолюється патріархом св. Града і всієї Палестини. Одне із почесних завдань цієї духової інституції – збереження християнських святинь Палестини, зокрема розташованого у Єрусалимі загальнохристиянського храму Воскресіння, Голгофи, Гроба Господнього та ін.
Саме із сходу до Єрусалима прийшли мудреці поклонитися новонародженому Дитяті (Матвія 2:1). Ісус Христос назвав Єрусалим містом великого Царя (Матвія 5:35).
Він же дорікав Єрусалиму за переслідування християн: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе ! Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли !..” (Матвія 23:37).
Єрусалим, за даними Повної симфонії до Святого Письма Старого і Нового Завіту (укладач Павло Смук, 2004), згадується 849 разів!!!
Згадайте, що й Київ – “мать городов руських” називали в давнину Новим Єрусалимом. Москва, Новгород відомі тільки із XII ст.
Коли ж йдеться про небесний Єрусалим – це образ описаного в Апокаліпсисі (21:2-27) святого міста, в якому після страшного суду разом із Богом житимуть праведники. Тому й сюди прибув Ісус Христос, який виконав пророцтво, записане у Старому Завіті.
Натовп вірян зустрічав Його, тримаючи пальмові гілки у руках і радісно вигукував: ”Осанна! Син Давидів! Цар Ізраїлів !” Це всенародне уславлення Ісуса Христа як царя, Сина Божого й Сина Людського, спричинило первосвящеників ухвалити остаточне рішення стратити Його.
Чому Ісус Христос в’їхав у Царське місто на ослі?
У Господа Бога кожна притча, кожне слово, кожний погляд, рух мають свій зміст та свою символіку. Відомо, що кінь здавна був символом війни. На конях воїни вирушали на війну і навіть билися, сидячи на конях.
Згадайте українську народну пісню: “Їхав козак на війноньку”. Може, тут недоречно, але згадаємо також, що у народному побуті є чимало гадань стосовно коня. Перед початком військового походу волхви гадали про майбутній успіх чи невдачу. Задля цього переводили білого коня через декілька жердин. Спостерігали: не спіткнеться - бути удачі і навпаки. Інколи сідали на коня, якому зав’язували перед тим очі і випускали з подвір’я; в який бік пішов кінь, звідти чекали подружню пару. Про коня маємо також низку передбачень у снах. Але це вже інша оповідь.
Осел – символ миру, придатний лише для роботи у мирні часи. Ісус Христос ніс людям мир, і всі Його проповіді були тільки про царство миру на землі.
Чому на свято освячують гілки верби?
У Єрусалимі вітали Ісуса Христа пальмовими гілками, які вважалися священними. В Україні пальми не ростуть, і щоб замінити їх, вибір випав на вербу. Вона раніше всіх дерев у нас зацвітає.
За українськими звичаями, вербі здавна приписують магічні якості: захист від злих духів, всяких неприємностей, бід. Як підкреслюють дослідники, сенс пошанування верби полягає в тому, що здорове квітуче дерево може передати людині, всьому живому свою енергію, силу й красу. Такий звичай характерний для багатьох народів світу. Побутує він, як правило, весною, коли оживає природа, наливаються соками рослини, набираючи від землі життєдайної сили.
”Без верби і калини – нема України !” Освяченими гілками верби зі словами ”не я б’ю, верба б’є” легенько торкалися усіх рідних, а особливо – дітей.
”Будь великий, як верба, / А здоровий, як вода, / А багатий, як земля”. Гілками верби торкалися також худоби, аби запобігти хворобам. Її гілки встромляли у дах, двері хати, комори, стайні, все обійстя. Інколи гілки освяченої верби розкидали по полю, використовували як оберіг або ліки.
Вважалося, що обкурювання освяченою гілочкою допоможе подолати лихоманку, гілки клали у воду для купання хворої дитини. До речі, напередодні, у Лазареву суботу під час вечірні у церкві діти носили вербу, і той, кому випала найбільша гілка, був вельми щасливий.
Інколи дітвора навіть ковтала ”котика”, ”щоб горло не боліло”.
Церковні особливості свята
Церковні служби (літургія Свт. Івана Золотоустого) цього свята продовжують відправи Лазаревої суботи. На всеношній читаються пророцтва Старого завіту про Царя-Месію разом із євангельськими розповідями про вхід Ісуса Христа до Єрусалима.
На утрені після Євангелія виголошується 50-й псалом, кадиться гілочки верби, читається молитва на її освячення, нарешті, вони окроплюються святою водою.
Гілки верби вірні тримають у руках під час усієї відправи. Це є своєрідне свідчення, що вони й нині символічно зустрічають Ісуса Христа як Царя і Спасителя. На трапезі дозволяється споживати рибу. За християнським тлумаченням, усі віруючі, як і тодішній єрусалимський натовп, грішні, оскільки спочатку вони захоплено виголошували: ”Осанна!”, а потім волали: ”Розіпни Його!”
Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ