Виникло свято ще за апостольських часів. Збереглося свідчення святителя Климентія Олександрійського про відзначення свята у II столітті. А вже із IV по IX ст. Святі отці Церкви Христової Іоанн Золотоустий, Василій Великий, Іоанн Дамаскин, Григорій Богослов виголошували особливі проповіді про святкування Богоявлення Господнього. Тут давалися відповідні тлумачення, практикувалися бесіди Ісуса Христа із св. Іваном Предтечею.
Наприклад, що означає ”виповнити всю правду?” Йдеться про виконання усіх заповідей Господніх, яких не дотримувалися тодішні люди. Тому й прийшов Ісус Христос, щоб водою змити усі людські гріхи, людську непокору, надуману людську зверхність і тим самим виконати закон, відкрити таїну Святої Трійці. Дух Святий у вигляді голуба з’являється тільки там, де настає примирення, єднання людей з Богом. І в ковчег Ноя голуб приніс гілку маслини – як знак вищої любові Бога до людей, до кожного з нас і припинення вселенського потопу.
У церковних богослужбових книгах це свято йменується ще просвітленням. Та й після прийняття св. Причастя з подякою співаємо: “Ми виділи світло істинне, ми прийняли Духа Небесного”. Св. Іван Золотоустий: ”Каже Апостол: ”Згадайте перші дні, коли ви тільки що просвітлені, знесли терпляче таку велику боротьбу страждань” (Євреїв 10:32); називають і хрещенням: “Всі бо ви, що в Христі христилися, у Христа одягнулися” (Галатів 3:27); називають також погребенням: “Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так щоб і ми почали ходити в оновленні життя” (Римлян 6:4); називають і обрізанням: “В Ньому ви були обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши в Христовім обрізанні тіло плоті” (Колосян 2:11); називають і хрестом; “Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоб гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові” (Римлян 6:6); та купіль не тільки легко відпускає нам гріхи, і легко очищує нас від гріхів, але робить це так, наче б ми наново народилися”. Св. Василій Великий: ”Охрищений змінюється в думках, словах і ділах та по даній йому силі стає тим, з чого народився”. Так, Ісус Христос після Хрещення у водах Йордану став Світлом, що просвіщає людей своїм Словом – Словом Віри і Чеснот, після водного Хрещення людина одягається у Христа, скидає із себе смертне гріховне тіло і своєрідним чином знову народжується для життя на землі.
Св. Василій Великий запитує: ”Що є притаманне для народженого з води?” І тут же відповідає: ”Бути таким мертвим і невразливим на всякий гріх, як і Христос, Який за гріхи раз умер, згідно з словами Апостола. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе” (Римлян 6:3, 10). ”Скинути з себе стару людину з її ділами й пристрастями та одягнутися в нову, що відновлюється у пізнанні по образу Того, Хто її створив” (резюмує св. Василій Великий).
Донині вважається, що набрана вода із водоймища після освячення набуває здатності зцілення від недуги людини, а навіть усього живого на землі. Адже саме у річковій воді хрестився Ісус Христос – Господь Бог. У давнину за покликом першого церковного дзвону до заутрені віряни розпалювали на березі річки багаття, аби Ісус Христос, Який хрестився в Йордані, міг погрітися біля вогнища. Так, вони любили Бога, вірили у Нього, але, сприймаючи Його в людській подобі, вони намагалися Йому бодай якось допомогти зігрітися. Адже надворі зима пронизувала, так чи інакше, кожну людину.
До святого Водохреща, як і до інших великих християнських свят, готувалися заздалегідь. Власне, у більшості випадків місце урочистої події визначалося усталеним звичаєм. Найсміливіші парубки ще за тиждень до свята прорубували ополонку на річці, випилювали з льоду великий хрест, обливали його буряковим квасом та ставили над ополонкою.
Церковний престол – із льоду!
Часто випилювали з льоду також традиційний церковний престол. Ялинковими гілками прикрашали ”царські ворота”. Рано-вранці віряни йшли до узвичаєного місця освячення води. Після традиційного Богослужіння його учасники набирали у свої посудини освяченої води. Деякі відчайдухи (такі і нині не перевелися) купалися в ”Йордані”, пам'ятаючи, що в освяченій воді застудитися не можна. Нині приймати таку купель слід вельми обережно, адже далеко не кожному до снаги подібна холодна ванна чи небуденний холодний душ (а ще летить сніг, падає дощ, трапляються відлига чи мороз) у січневу пору року. До речі, у воду занурюються тричі. Це означає, що ми віддзеркалюємо на собі триденну благодать воскресіння.
У впорядкованих місцях для освячення води доцільно також дотримуватися відповідних правил санітарної гігієни (про це мають подбати організатори та виконавці урочистої події, зрештою, кожен учасник свята не повинен забувати про свою особисту безпеку (і це найголовніше!!!), безпеку своїх товаришів, знайомих і близьких і просто людей довкола). Це можна зробити дружньою порадою чи поміркованим, виваженим, вельми тактовним застереженням, особливо старших за роками людей, або й молодих юнаків чи юначок. Інколи дівчата обережно набирали в миску з освяченої ополонки води, на дно клали кетяги червоної калини і вмивалися, ”щоб личка красні були”. Нині такий звичай також не слід поспішати наслідувати. Зважте: ковід-2019 не минув, українська погода досить мінлива, доречність холодного до теплого, ніжного дівочого обличчя... Зрештою, не кожен звичай вартий наслідування.
Освячена вода – “від злої напасті”
Подекуди й сьогодні побутує народний звичай зберігати освячену воду на випадок чогось недоброго, “від злої напасті”. Здебільшого таку водичку зберігали за образами, нині – в холодильнику або іншому знаному усій сім'ї місці. Свяченою водою (донині вважається сакральним атрибутом) й сьогодні кроплять у церкві вірян, у квартирі, хаті, будинку усіх родичів, гостей, а також у коморі, надворі, стайні, де перебуває чи зимує господарська живність, щоб усі були здорові. На місцях, де падала крапля освяченої води, крейдою чи милом у минулому писали хрестик. Після освячення оселі господарі та їхні гості “причащалися” (сьогодні це теж практикують) освяченою водою, споживали кутю, узвичаєний пиріг (нині у містах частіше купують гречаники), смакують узвар, пісну їжу, співають традиційні щедрівки. Третій празник (другий Свят-Вечір) різдвяних свят супроводжується Голодною кутею, тобто подібною смакотою до попереднього Свят-Вечора, тільки дещо скромнішими наїдками. Звичайно, це однаковою мірою стосується і відповідних напитків. За молитвою згадують про тих, хто, на жаль, залишив цей світ.
В дусі глибокого розуміння християнської правди святкуємо радісно великий празник Богоявлення Господнього та з подякою оспівуємо появу Бога на землі. ”Явився єси днесь Вселенній і світло Твоє, Господи, знаменувалося на нас: зі зрозумінням оспівуємо Тебе: прийшов єси і явився єси Світло неприступне” (Кондак). З одного боку, визнаємо, що Бог прийшов до нас, кожної людини і явився нам, кожній людині, а з іншого – підкреслюємо, що Бог у своїй істоті є неприступний, недосяжний для нас і кожного зокрема. І все ж ”всі народи прийдуть та поклоняться перед Тобою” (Об’явлення 15:4).
Дерева вкриються інеєм – на врожай
У народному українському побуті й сьогодні маємо чимало прикмет, пов'язаних із Йорданом. Якщо на Водохреща дерева вкриваються інеєм – навесні у той же день тижня треба сіяти озиму пшеницю, ”врожай буде багатим”. Упродож усього тижня після Хрещення заборонялося прати білизну в річці. Вірили, що під час занурення у воду хреста вся нечиста сила від страху вистрибує завідти та сидить на березі і чекає на людину із брудною білизною. Її занурюють у воду і нечиста сила відразу теж пірнає туди ж. Отже, людину чекає певна сумна подія.
Що пізніше жінки підуть прати білизну у водоймище, то більше вимерзне нечисті
Почекаємо і нині, щоби уся нечисть зникла, навіть коли ми збираємося прати вдома пральною машиною. Щоби торжество радості життя, радості життя і після свята нам ніхто і ніколи не зіпсував, радості життя і праці на щодень. Хай знають вороги, якими пісенними словами на самоті мовчимо.
Вітання усім християнам східного обряду традиційним галицьким святковим привітом: ”ХРИСТОС ХРЕЩАЄТЬСЯ!” “У РІЧЦІ ЙОРДАНІ!” Маленька особливість галичан, але приємна усмішка завжди злітає в обох – у того, хто вітає, і в того, кого вітають. А це свідчить про щирість християнського святкового привіту!!! Це, без перебільшення, здоровий символ галичан. Віримо, що з часом і цей християнський привіт стане всеукраїнським.
Бл. п. Любомир Гузар: ”Цим святом ми немовби доповнюємо Христове Різдво… Обидва празники тісно між собою пов’язані. У перших століттях християнства їх святкували в один день. І тільки приблизно з IV століття почали святкувати окремо; і в цей час всі чини, обряди, пов'язані із Богоявленням, немовби набули ще більшої урочистості. Найбільшою урочистістю було хрещення оголошених людей, які довший час до цього готувалися”.
За п. Євгеном Іванківим (Український Християнський Схід), свято Христового Різдва є неначе дитиною давнішого свята Богоявлення, бо Христове Воплочення [Втілення] – це властиво перший акт у великій містерії появи Бога на землі. Тому також у цих двох святах зауважуємо велике літургічне споріднення. У Навечір'я обох празників є строгий піст, відправляються Царські Часи і Літургія св. Василія Великого, а також Повечір'я Велике із піснею пророка Ісаї ''З нами Бог”. У нашому народному побуті Свят-Вечорові Різдва відповідає Щедрий Вечір, замість колядок співаємо щедрівки. “Хто не народиться від води й Духа, не може ввійти до Божого Царства!” (Йоан 3; 5).
Хто народився на Богоявлення
Особливі щирі вітання надсилаємо тим краянам, хто цього дня – на свято Богоявлення Господнього – відзначає свій день народження. Серед них – докторка філософії, професорка Марія Василівна Кашуба, мама, бабуся, завжди привітна і милосердна до студентів, аспірантів, здобувачів, вчених і навчених, колег і друзів, інших людей у неї немає. Про таких у народі кажуть, що вона зробила сама себе. З роси і води Вам, низький уклін від однодумців, любомудрів і простих, але щирих людей на стезі науки і життя.
ІА "Вголос": НОВИНИ