До 24 лютого Ада жила разом зі своєю сім’єю в містечку Вашківці, що на Буковині. Та після початку війни їй довелося покинути чоловіка і разом з двома маленькими дітьми поїхати за кордон. Сьогодні вона проживає в містечку Кемпен у Німеччині, вчить мову і думає про те, як жити далі. В інтерв’ю Ада розповіла, як їй вдалося знайти житло, оформити документи та нагодувати німців українським борщем. А також вказала на труднощі, з якими можуть зіткнутись українські переселенці.
Ада взагалі не думала, що обставини, які виникнуть, змусять її покинути Україну. Але збита над її містечком ракета, розмови про другу хвилю війни та вмовляння чоловіка поїхати, видались переконливими для неї.
«Якщо говорити про період до війни, то я взагалі не думала, що у квітні опинюсь в Німеччині. В мене маленька дитина, я тільки перед Новим роком народила, і тому хотіла бути вдома. Коли розпочалась війна, я думала виїжджати одразу, але оскільки в Чернівецькій області ще було спокійно, місяць ми сиділи дома. За цей час я заспокоїлась і нікуди не хотіла їхати, але потім розпочались розмови про другу хвилю війни, про наступ на Західну Україну і т.п.. Саме в час ППО над нашим селом збиває ракету, і тоді чоловік каже : «Давай ти до літа поїдеш, в нас маленька дитина. Ми живемо в невеличкому місті тут немає де заховатись» Я була впевнена, що в нас все буде тихо, але прислухалась до чоловіка і поїхала»
Для проживання Ада обрала Німеччину не просто так. Вона вважає, що у порівнянні з іншими європейськими країнами Німеччина надає кращі умови для переселенців.
"Насправді, в мене була ідея поїхати в Італію, бо в мене там мама. Проте в Італії не такі хороші умови, як в Німеччині. Я керувалась тим, що надає країна: пільги, житло, умови. Якби я була одна, то поїхала в будь-яку країну або взагалі була б вдома. Але в мене маленькі діти і вийти працювати я не можу, а харчі за щось купити треба. Німеччина надає у порівнянні з іншими країнами все в кращому вигляді"
Жінка розповідає, що їхала через міжнародну благодійну організацію ADRA, адже не ризикнула б їхати в незнайому країну просто так.
"Не знаючи мови й країни, я б сама просто так не поїхала. Мені страшно трохи. Оскільки, я член Церкви Адвентистів сьомого дня, то знаю про організацію ADRA. Це міжнародна суспільна благодійна організація, яка допомагає людям, в яких трапилась біда. ADRA організувала автобус, який возив з Чернівецької області кожного тижня людей в Австрію. В Австрії надавали житло, в якому ми проживали до того, як кожен роз’їжджався по інших країнах і містах. Звідти можна було поїхати як і в Угорщину, так і в Швецію чи Велику Британію, але більша частина їхала в Німеччину. Ця організація шукає сім’ї, які хочуть і можуть допомогти українцям і таким чином кожен знаходить житло. Ми приїхали в містечко Кемпен, де нас зустріли і привезли в будинок. Ми живемо 10 км від міста, проте добратись до нього взагалі не проблема. А ще тут мінімум є три майданчики для дітей. Це дуже комфортно".
Ада говорить, що цілком задоволена умовами проживання, які їй надали.
«Будинок має три поверхи. В ньому живуть дві сім’ї. Ми живемо на першому поверсі. Там ніхто не живе. Маємо свою ванну і свій вихід на вулицю. Кухня у нас спільна. Готуємо собі окремо. Проте деколи ми домовляємось про спільний обід чи вечерю. Але нам це потрібно робити раніше, оскільки німці дуже прагматичні, але все ж таки український борщ, голубці та налисники їм дуже сподобались».
Однією з проблем, з якою зіткнулась жінка стала нестача спілкування. З німцями вона спілкується через перекладач, але наголошує на тому, що хочеться спілкуватись з людьми, дивлячись їм в очі, а не в екран телефона.
"Перший тиждень був дуже насичений. Я вивчала місто, оформлювала документи і не мала часу на сум. Але коли з’явився вільний час, то зрозуміла, що мені не вистачає спілкування. Вдома було набагато простіше з цим. А тут хочеш сказати щось людині, але не можеш цього зробити. Ми спілкуємось через перекладач, але він не те що емоції не передає, він навіть зміст речення не здатен відтворити. А мені б хотілося розповісти про моє хобі, українські традиції. Та й самій цікаво дізнатись про традиції в Німеччині, але спілкуватись через перекладач, це зовсім не те. Спілкування напряму дуже не вистачає".
Тому Ада почала вчити німецьку мову, щоб подолати мовний бар’єр. На її думку, знання мови є важливим, якщо хочеш знайти нормальну роботу.
«Мені стало цікаво, і я почала вчити мову. Тим паче, будь-яка мова не завадить. Але я маю суттєву перевагу : зі мною займається господиня. Вона роздруковує різноманітні завдання, і я виконую. Поки є такий шанс вивчати мову від носія, то чому б ним не скористатись?! Що стосується роботи в Німеччині, то вона є. Хоча знання мови не є обов’язковим для всіх видів праці, але якщо ти хочеш мати відповідну заробітну плату, то без німецької ніяк. Тут навіть англійська не допоможе».
Оформлення документів для жінки не було проблемою, оскільки їй допомагала сім’я, в якої вони проживають. Проте вона впевнена, що сама б це не зробила швидко.
"Якщо б я робила ці документи сама, це була б для мене проблема. Мови я не знаю і говорити відповідно не можу. Але мені пощастило. Я живу в сім’ї, яка допомагає у вирішенні цих питань. Вони разом зі мною їздили в установи, дізнавались, які документи потрібно подати, допомагали заповнювати необхідні анкети. З ними для мене все було просто. На оформлення документів, я витратила 3 тижні. Потрібно було прописатись, зробити ідентифікаційний код і відкрити рахунок в банку. Зараз просто чекаю, коли вони будуть готові".
Щодо питань медицини, то тут теж обійшлося без проблем.
«Нам видали медичну страховку на три місяці . Звичайно, що такі лікарі як пластичний хірург і стоматолог є дорогими і сюди не входять. Але терапевт, дитячий лікар, лор, гінеколог є. Багато ліків видають безкоштовно, якщо є рецепт від лікаря. Ось я робила донці щеплення, і нам виписали жарознижувальні. В аптеці я їх отримала безплатно. Якщо в тебе є страхування, то проблеми нема».
Коли Ада приїхала в Німеччину, то одразу хотіла влаштувати доньку в садочок, але їй не вдалось це зробити. В німецьких садочках не вистачає місць.
«В садочок беруть всіх, але за умови, що є місце. Тут дуже проблематично з місцями, але така сама проблема і в Україні. Дитина повинна мати три роки для того, щоб відвідувати садочок і зробити щеплення. Тут створюють черги для дітей. Але, якщо обирати між дітьми з Німеччини і з України, то зрозуміло, що виберуть німців».
Українським переселенцям жінка радить не набирати багато речей, адже в Німеччині всім забезпечують.
«З речами проблеми нема. Нам ящиками приносили іграшки для дітей, засоби гігієни. Ми вдосталь ними забезпечені. Але тут зовсім інший рівень життя. Це також варто врахувати. На жаль, кожен українець так не зможе зробити. Головне з собою брати ліки. Перш за все жарознижувальні, знеболювальні і т.п. Щодо документів, то важливо брати з собою закордонний паспорт, бо звичайний український трохи проблемний. На короні не дуже хочуть пропускати. Також беріть свідоцтво про народження дітей і свідоцтво про шлюб – це знадобиться»
Відповідь Ади на запинання : «Чи хочеться повернутись додому?» була сумною, проте очевидною:
"Мене не тягне додому. Я просто хочу побачити чоловіка. Я за ним сумую . А от що стосується повернення на Україну, то поки триває війна, я не бачу сенсу повертатись.
Розмовляла: Ангеліна МАЛАНЮК
ІА "Вголос": НОВИНИ