Минулого місяця бригада енергетиків з «Львівобленерго» допомагала відновлювати енергопостачання на визволених територіях.
«Вголосу» вдалося поспілкуватися з майстром дільниці Володимиром Бойком.
За його словами, у квітні буде 25 років як він працює у «Львівобленерго». Починав з посади електромонтером у 1998 році.
Проте таких руйнувань, які йому довелося побачити у Миколаївській області, за роки роботи не бачив ніколи.
«Не дай Боже, щоб нашим дітям довелося таке побачити колись», - каже він.
Згадує, коли йому запропонували поїхати на допомогу колегам у Миколаївську область, то він, як майстер, разом з чотирма колегами, зголосився.
Випалена українська земля
Під'їжджаючи до місця, де їм довелось працювати, львівські енергетики дивувалися: навколо була спалена земля, росіяни закидували українські будинки величезною кількістю бомб та ракет.
«Там, де стояли українські війська, то живого місця уже не було», - говорить Володимир Бойко.
Працювати львівським енергетикам довелося у щойно визволених населених пунктах. І, за словами фахівців зі Львівщини, ці села не були настільки понищеними: українські військовослужбовці по мирному населенню не гатили.
«Ми заходили у ті села, де вже пройшли вибухотехніки і поставили прапорці, що тут - розміновано. Щоправда, сходити кудись в бік нам не дозволяли: там могли бути ще міни», - згадує енергетик.
Перебуваючи у Миколаївській області, фахівці зі Львівщини бачили розвалені будинки, обірвані проводи, зламані опори, підбиті російські танки, спалені автомобілі.
«Проводи були посічені уламками від снарядів. Ми проводили електрику у будинки, де були люди. Опори вже трошки пізніше доставляли», - говорить Володимир Бойко.
Вулиця Бандерівська
Одного дня, прислухавшись до розмови чоловіків, до них підійшла місцева жінка. Старенька, років за вісімдесят. Заговорила до них і заплакала.
З'ясувалося, що її ще малою, разом з батьками, депортували з Львівщини у рамках етнічної чистки «Вісла». Тут, у селі Снігурівка, депортовані українці заснували свою вулицю. Місцеві між собою називали їх бандерівцями, а вулиця мала неофіційну назву - Бандерівська.
«Ми до неї приходили гріти їсти. Їжу ми привозили з собою, але треба було загріти аби поїсти тепле», - каже енергетик.
Вона й розповіла львів'янам, що в коли село було в окупації, то тут залишилися хіба що старенькі та немічні, яким втікати не було куди.
Щоправда, після того, як енергетики почали відновлювати тут електропостачання, то до села стали повертатися й інші мешканці.
Робота під звуки канонади
Володимир Бойко зізнається, що в перші дні перебування на Миколаївщині їм було трохи лячно.
«Як ми першого дня поїхали відновлювати електрику, а над нами літали наші винищувачі, то аж у вухах дзвеніло», - говорить він.
Водночас кілометрів за 30 від них йшли бойові дії.
Але буквально за кілька днів енергетики зі Львівщини вже знали як звучить приліт, як - відліт, а які звуки бувають коли вибухотехніки ліквідовують міни.
«Ми навіть не чули звуків повітряної тривоги. Тому що зв'язку не було, інтернету - теж. Ми тільки вибухи чули. Так ми під ці вибухи і працювали», - згадує він.
Дивіться також у «Вголосі» фоторепортаж зі засніженого Личаківського цвинтаря.
ІА "Вголос": НОВИНИ