Матеріали «круглого столу» політиків та експертів. Львів, 4 червня 2008 року. Доповідачі: Орест Друль, Андрій Хомицький, Євген Радченко
Орест Друль:
Історія питання сягає виборів 2007 року. Треба сказати, що на початку вересня по соціології співвідношення БЮТ і НУ були рівними. БЮТ ці вибори почав, як на мене, з удару молотком, з так званої білої кампанії і просіли, а НУ в той час трохи піднялася на питанні недоторканності. А потім навпаки: БЮТ дуже швидко переорієнтувалася і провів вдалу кампанію і різко підскочила, а НУ до сих пір експлуатував питанні заздрості і втратив позиції Тоді вже виникало питання, що, оскільки вибори в Україні дозволили поміняти конфігурацію впливів між політичними гравцями, то можна таким чином захопити і Київ і поміняти все одним ударом. Нікого при цьому звичайно ж особливо не цікавило питання законності, доцільності і т.д. Головне щоб можна було отримати владу. Зі сторони Луценка це була надія на те, що він буде єдиним кандидатом від демократичних сил і це дозволить йому очолити цю перемогу. Після виборів, коли почалося формування коаліції і ситуація дещо помінялася - БЮТ по опитуваннях десь на січень-лютий мав абсолютну більшість на виборах мера Києва. І це було потужним мотивом для того, щоб провести ці вибори. Без дотримання відповідних формальностей. І, відповідно, наступило неадекватне розуміння ситуації, яка склалася у Києві.
Це перший момент – вихід на старт виборчої кампанії. Киянам не було адекватно пояснено, які є законні підстави для виборів. Були кілька комісії парламентських створено. В жодній з тих комісій не було висновків про порушення закону. Були порушені якісь кримінальні справи, жодна з них не доведена до завершення. Тому громадською думкою це сприймалося однозначно як бажання захопити владу в Києві.
Щодо виборчої кампанії. Якщо брати виборчу кампанію БЮТ, то мені здається, найбільшою неадекватністю було сподівання виграти вибори міського голови. Бо якби з самого початку ініціаторам було зрозуміло, що це недосяжна мета, що краще поступитися мером, але здобути більшість в раді, то можна було підтримати Кличка і здобути більше третини голосів у Київраді. З іншого боку, зі сторони Кличка з самого початку не було розуміння необхідності поляризації ситуації між Черновецьким і Кличком. Тобто, перше завдання на початку кампанії – штаб Кличка зрозумів, що вже вирішені, що ситуація поляризована або Кличко, або Чернівецький, а в електораті цього розуміння не було. А потому в кампанію увійшла БЮТ і розмила це питання. Тобто, не стало полярності.
По самій побудові кампанії. Першим месиджем штабу Кличка було «Кличко сильний». Він наголошував якраз на ті аспекти, які треба було пригашувати. Адже опоненти в основному критикували його спортивність, а не його управлінські якості. Вже потім цей месидж поміняли, додали до нього «Чесний мер», що було якраз дуже сильним месиджем для Кличка, що Кличко є чесний мер. І вже навколо цього будувати кампанію. Ну і чисто візуально також було дуже нефахово. І по проведенню зустрічей, і по агітації Кличка – це фактично рімейк кампанії 2006 року, яка відбувалася в іншій ситуації. Тобто, нефахово проведена кампанія.
Тут доречно по багатьох позиціях порівняти, скільки здобула сила на вибори в КМР і скільки здобув лідер в змаганні на мера. І в тому плані видно, хто кого тягнув. Тут видно, що Чернівецький набрав значно більше голосів як мер, ніж його команда в міську раду. Тобто, харизма лідера тут перетягнула. У БЮТу – мінус 6%. Це був, здається, найбільший провал БЮТу, в тому що народ не повівся на лідера. Кличко - +70%. Рівень Кличка і рівень команди страшенно відрізнявся. Литвин – -18%. Пилипишин не тягнув на лідера і народ його у цій ролі серйозно не сприймав. Швидше розглядав блок як ту третю силу, яку уособлював Литвин. Катеринчук - +26%, Омельченко - +9% і «Свобода» - -33%. Тут так само проблема «Свободи», що вона поставила не ту людину на виборах мера, щоб вона «тягнула список». Якби поставили людину, більш прив’язану до Києва, вона могла би тягнути список і ВО «Свобода» могла би перейти ті 3%. Але мета, очевидно, була інакша – розкрутка і легітимізація лідера в Києві. Натомість, якщо взяти Черновецького, то я би сказав, що його кампанія проведена фактично без помилок. Черновецький не був присутній на живо, тобто, всі його дефекти, про які анекдоти розказують, помітні не були.
Що стосується підкупу ним виборців, то це було трохи інакше, ніж підкуп. Відомо, що дуже багато сил тим займалося, але робили це цинічно. А Чернівецькому просто подобається кормити людей, скажемо так. Комусь подобається кормити голубів, а йому – людей. Він це робить з любов’ю, щирістю і через те це не сприймається як підкуп. Це важко передати словами. Через це для тих, кому він помагав – це була щира допомога і вона отримала підтримку.
Поза тим найважливішим чинником була гризня в коаліційному таборі і вона дуже знеохочувала йти на вибори. Не було сили, яка би давала якусь віру, надію, що буде добре. Другий момент, який був важливим коім знеохочення – засилля реклами. В Києві з усіх сторін навалюється реклама, найрізноманітніша, на кожному кроці палатки стоять, воно все змішується. Знову ж таки, не було подій, які би стали резонансними, знаковими. Все було однакове. Хто міг придумати якісь нестандартні ходи для того, щоб прорватися, міг би стати лідером кампанії. Не знаю, чи міг би виграти, бо з Чернівецьким було важко змагатися в тому плані. І думаю, що навіть запровадження 2 туру, на чому наполягали опоненти Черновецького, навряд чи щось би змінило.
Хочу підкреслити ще щодо підкупу. По закону про столицю бюджет Києва наповнюється набагато краще, ніж бюджети інших міст. І власне з тих податків, які залишаються у Києві виплачувалися різні надбавки до пенсій і зарплат. Фактично з наших грошей кував собі перемогу Черновецький.
Андрій Хомицький:
У Києві ця виборча кампанія була дуже показовою Вона справді пройшла як майстер-клас. Це була виборча кампанія американського зразка, надзвичайно потужна, я би сказав, потужніша навіть ніж позачергова виборча кампанія-2007. Звичайно, питання відносно законності і легітимності тих виборів залишається дискусійним. Тому що ситуація відразу переноситься на місто Львів – пам’ятаємо тарифні війни, коли сюди приїжджала прем’єр-міністр Тимошенко, коли ми першими не зменшили ті тарифи і говорилося, що після Києва і Харкова ВРУ вольовим рішенням призначить вибори у Львові.
Якщо відслідковувати причинно-наслідковий зв'язок, то зрозуміло, що це треба розглядати через призму виборів президента України у 2009 році. У Києві є 2 млн. виборців, тому це досить цікаво для людей, які претендують на посаду президента. Наступне – це питання комунальних ресурсів, а саме нерухомості і землі. Політика і економіка нерозривні. Якщо проаналізувати усі ресурси, які були вкладені у цю виборчу кампанію, ми можемо побачити, що… Ми знаємо Закон України про місцеве самоврядування, про статус депутатів місцевих рад, що депутатські повноваження виконуються лише на громадських засадах. Але ми бачили, що на вибори йшли віце-премєр-міністри, які мали ю займатися боротьбою з галопуючою інфляцією, міністри внутрішніх справ, які мали би займатися боротьбою зі злочинність, багато депутатів ВРУ, які теж хотіли стати депутатами міської ради. Це доволі цікаво. І це також є одна з цікавих технологій, на мій погляд, коли асоціювалося депутатство з певними чиновниками або депутатами ВРУ. Зрозуміло, що вони би не займали ці місця у Київраді. Їх би займали інші люди.
Дуже цікава стаття, на мій погляд, вийшла в «Коментарях» за 25 квітня 2008, де дуже фахово проаналізовано цей список, не першу п’ятірку, а весь список. Це теж наштовхує на думку, що це був інвестиційний проект для деяких політичних партій. Доволі прибутковий і перспективний, який би пізніше створив додану вартість для тієї політичної сили, яка би прийшла в Київраду. В політології є таке поняття як стереотипи, з допомогою яких дуже легко керувати людьми. Пам’ятаємо, на попередніх виборчих кампаніях, коли на майдані стояв лідер і казав: «Ми об’єдналися, ми йдемо разом». Тепер такий поверховий аналіз нам показує, що так званим помаранчевим штабом модна назвати аж 8 політичних сил, починаючи з БЮТ, НУНС, ПОРА, УНП, Блок Катеринчука, Омельченка і навіть Черновецького, який був пов'язаний з НУ. Не треба забувати, як він став депутатом ВРУ і потім мером Києва.
Як проходила виборча кампанія? Зрозуміло, що весь Київ був настільки завалений рекламою, що вона вже викликала зворотну реакцію в людей. Ще одна особливість цієї виборчої кампанії – це соціалізація, тобто, бажання купити киян банальними соціальними обіцянками. І в кожній програмі це було відображено. Аналізуючи той роздатковий матеріал, який там був, теж було багато цікавого. Але ці вибори показали, що люди більше керувалися не логікою, а емоціями. Особливо високою виявилася ефективність прибудинкових зустрічей. Вразило надзвичайно велике розчарування виборців. Вони всіх вважають однаковими. І тут я доходжу до висновку, що не Чернівецький виграв, а всі ті сили, які конкурували, програли. І ще одна цікаво річ: негарно рахувати чужі гроші, але уявіть собі потужність кампанії, коли в одному Оболонському районі стоїть близько 100 наметів певної політичної сили, біля них 5-6 агітаторів і біля кожного плазмовий телевізор. Тепер, якщо ми порахуємо, скільки кожному коштував депутат, що буде з тим Києвом? Ніхто ж не витрачає кошти просто так. Усі будуть намагатися їх «відбити».
Стосовно ідеології. Дуже приємно що люди висловлювали позитивну налаштованість до націоналістичної ідеології. Коли ми говорили, що ми націоналісти. І люди дуже добре вставилися. Хоча і говорять, що в Києві людей не цікавлять ідеї духовні, що там більш споживацьке суспільство, яке дбає тільки про задоволення своїх потреб, але насправді люди прекрасно реагували на ті ж проблеми мови, на те, що немає муніципальної газети українською мовою, на питання щодо УПА. Такі настрої і на Троєщині, і на Оболоні, Печерську, причому частіше там, де люди багатші, в елітних районах.
Була проблема, що голоси банально купувалися. На цих виборах дали зрозуміти, що люди в Києві вже не голосують, скажемо так, за фантики з помаранчеві чи біло-голубі. Технологи, напевно, зрозуміли, що для того, щоб отримати владу, треба щось зробити. Громадський актив Києва довго не позиціонувався в соціологічних дослідженнях, а потім несподівано виплив. Зважаючи на те, що в Оболонському районі за мною теж було закріплено ряд дільниць, багато спостерігачів бачили, що фотографували бюлетені. Це теж наштовхує на певні думки. Переносячи на Львів, можна сказати, що програм не читають, голосують емоціями, виборець інший ніж у Львові.
Євген Радченко:
Я не збирався виступати, мене просто Роман Кошовий запросив послухати. На цих виборах я просто заради задоволення попрацював на 2 штаби – Черновецького і Кличка. Я не розумію, чому ви смієтеся? Я тут багато чув про киян і хочу прояснити деякі речі. Особливо, якщо врахувати, що я народжений в Архангельську і начебто росіянин. Отже, я не хотів спростовувати деякі речі, не хотів би конфліктувати. Але хотів би розставити акценти. Спробую коротко. Реакція перша з приводу того, що Київ споживацьке місто. До певної міри це справді так. Але треба розуміти – беремо результати голосування у Києві, починаючи з 1989 року, закінчуючи останніми, і приходимо до висновку, що київ концептуально, це, мабуть, рухівське місто. Завжди в Києві надирали більшість партії ліберально-демократичного спрямування. Тому, не хотів би говорити про те, що Київ – це споживацька психологія.
Теза друга. А давайте, звідки прийшов Чернівецький. Двічі він обирався депутатом ВРУ за яким списком? І насправді цю тезу він достатньо нормально експлуатував. Більше того, він її експлуатував так, як цього не змогли зробити чільники НУ. Насправді це була абсолютно правильна, чітка і хороша стратегія. Він просто з ідеології НУ, тобто ліберально-демократичної з легким присмаком націоналізму зробив комерцію і за рахунок цього виграв.
Третя теза. В жодному випадку не треба асоціювати Черновецького з його командою. Це дві великі різниці і кардинально, я б навіть сказав, протилежні речі. Чому? Чернівецький – це людина напівбандитського складу характеру і в нього напівбандитський бізнес. «Правексбанк» – це банк, який насправді немає капіталу типу приватного, тобто комсомольського, не має жодного відношення до таких речей, як Ощадбанк, Укрсоцбанк і т.д. Які це кошти, звідки вони взялися? Про це краще не говорити. Але куди вони були спрямовані. Кажуть, що на нелегальну торгівлю зброєю, інспірування деяких конфліктів в дружніх нам республіках, типу Кавказу. В результаті – дуже швидке збагачення, яке, в принципі, не піддавалося контролю жодних податкових органів. Воно стало можливим тільки завдяки дуже серйозній професійній команді менеджерів, не політичних, а саме фінансових. Ця ж команда перейшла у виконавчу владу КМА. Ця команда застосувала виключно комерційні, неідеологічні схеми для свого власного збагачення і для здобрення киян, щоб вони не мали ніяких претензій до цієї влади. Оце спосіб завоювати популярність і утримати її.
А тепер про роботу штабів. Проаналізуємо по партіях.
БЮТ. Я би сказав так: ні в якому разі не треба говорити, що БЮТ програв. Є загальносистемна помилка політологів в тому, що вони намагаються порівняти результати БЮТу 2007 і 2008 рр. Так порівнювати не можна. Порівняйте результати 2006 і 2008 рр по виборах до міської ради. В чому суть? Мотив виборця для голосування дуже сильно відрізняється. Якщо це парламентський виборець, він голосує одним чином, якщо міський – іншим, якщо мерський - ще іншим. Найкращим підтвердженням є те, що Чернівецький як кандидат в мери набрав 38%, як блок – трохи менше 30%. Клично набирає 18%, блок – 10,61%. Турчинов набирає 19,1%, БЮТ – 22,8%. Яка динаміка? Про що це говорить? Про дуже чітку і приховану ідеологічну стабільність київських виборців. Звучить парадоксально. Але… Суть полягає в тому, що Черновецький сприймається як господар міста. Він собою просто замінив Омельченка. Його блок отримав голови тільки завдяки ПР. Регіонали просто «скинули» на нього свої голови. Це було зроблено технологічно і ніхто в Києві вже не приховує, що Чернівецький заплатив Горбалю за це. Зараз велика кількість комунальних підприємств Києва обслуговуються в Укргазбанку Горбаля. ПР тупо здала виборчу кампанію Черновецькому. Є соціологічні опитування, проведені Фондом демократичних ініціатив та КМІСом. Метою було вияснити, де яка партія втратила і хто якого електорату набув в результаті цих виборів. Так от: 76% колишніх виборців регіоналів голосували за Блок Черновецького. От звідси і ресурс. Маленьке уточнення: Черновецький серед тих блоків, які пройшли, є єдиним, який не займався підкупом виборців. Йому це не було потрібне. Блок Черновецького зробив абсолютно потужну кампанію, якій ніхто, крім БЮТу, нічого не міг протиставити. В чому суть. Черновецький просто поставив собі в заслугу ті речі, які і так робилися в Києві. А саме – пенсії, дешевий транспорт, виплати після народження дитини. БЮТу просто треба було пояснити одну річ, а вони убого не захотіли зробити з певних міркувань, - вони не захотіли сказати, що всі ці виплати були би незалежно від того, хто виграв, тому що вони закладені в бюджеті Києва. Це була стратегічна помилка. При всій повазі до товариства, дозвольте не погодитися з думкою, що БЮТ програв. БЮТ закріпив перемогу. Важкою ціною, але, по-перше, дешево, по-друге, сердито, і, по-третє, показав, хто в домі господар. Поясню на простих прикладах. Перед виборами у Кличка, як у особистості і потенційного кандидата у мери був рейтинг 30-31%, у Турчинові – 1,5%. По завершенні кампанії Кличко зліз до 17,96%, Турчинов з 1,5% виріс до понад 18%. Це означає, що БЮТ має настільки потужний кредит довіри в Києві, що проти нього нічого просто не встоїть. Це ж стосується і блоку. Коли блок бере більше, ніж кандидат у мери, то це також свідчить про серйозний кредит довіри. Тому я б не говорив про поразку БЮТу.
Юрій Шведа: Довіри до БЮТу чи до Тимошенко?
Євген Радченко:
Я би сказав, що саме до БЮТу як до політичної сили. Чому Тимошенко тягла Турчинова? Тимошенко і Турчинов становили 70-80% наочної агітації, а перша п’ятірка – 20-30%. І сам факт голосування за блок більше ніж за Турчинова свідчить про кредит довіри до політичної сили, а не до Юлії Тимошенко.
Тепер ГАК (Громадський актив Києва). Як він утворився? В мене є хороший знайомий, якому я маю підстави довіряти. Він сам з того всього сміється. Він приїхав як найманець попрацювати в ГАКу. Вони роздали коштів на 100 тис. голосів підкупу з розрахунку 200 грн. за голос. Спрацювало.
Юрій Шведа:
За законом, участь у виборах беруть політичні партії. Громадянський актив Києва не є зареєстрований як блок.
Євген Радченко:
Там є 4 політичні партії. Вони зареєстровані. ГАК просто підкупили виборців. Те саме зробив Пилипишин. Отут я би сказав про річ, яка буде небезпечною для всієї України. Ця технологія себе виправдала ще коли Шуфрич по 202 ВО у м. Черкаси пройшов у депутати ВРУ. Черновецький недарма не роздавав гречку. Тому що гречка сприймається як презент, подачка і не сприймається як зобов’язання проголосувати. Гроші – це інше. В Черкасах люди свого часу сприйняли це як зарплату. Їм дали гроші, вони мають відпрацювати. В Києві сталося те саме. В Маріуполі, Мелітополі свого часу сталося те саме. Ця технологія не має регіональної специфіки. Підкуп грошима – це явище, яке загрожує всій Україні. Тому саме грошовий підкуп є найнебезпечнішим.
І останнє, про що я хотів би сказати, про 2 політичні сили, які не подолали 3-відсотковий бар’єр. Це «Свобода» і НУ. «Свобода» набрала більше ніж НУ. Саме тому львів’яни повинні порадіти за киян. «Свобода» в Києві демонструє дивну динаміку. «Свобода» балотувалася тричі на виборчих кампаніях і щоразу + 1000%. Я ще раз наголошую на тому, що не можна порівнювати вибори до ВРУ і міські.
Андрій Хомицький:
Той, хто голосує за нас, це ж наш виборець і він все рівно буде за нас голосувати чи до міста, чи до ВРУ.
Євген Радченко:
Абсолютно неправда. Поясню на своєму прикладі. Особисто я, працюючи на 2 штаби, голосував у міську раду за Блок Кличка, а за мера – Тягнибока. От і поясніть мій вибір. Треба розуміти, що зовсім інша мотивація вибору. Але те, що «Свобода», незважаючи на те, які вибори, постійно росте і притому дуже потужно, означає певну радикалізацію настроїв. І по-друге, на прикладі НУ Київ якраз і показав, що він є ідеологічним містом. НУ, на жаль, кон’юнктурна партія. Київ на це відреагував дуже жорстко. Голоси НУ найбільше забрала «Свобода».
Володимир Квурт:
У мене питання до пана Ореста. Чи не штучним був конфлікт між НУ і БЮТ, прорахований з боку БЮТ, з тим, що ця політична сила не ставили собі за мету перемогу в Києві, а все-таки їй було необхідно повністю знівелювати НУ?
Орест Друль:
Сюди ж відноситься, що Луценко спеціально вдарив Чернівецького, щоб понизити свій рейтинг. Мені здається, що після виборів спостерігається певна стабілізація. Причина цих виборів, що політичні сили хотіли взяти Київраду, наскоком взяти більшість у ВРУ і йти вище і вище на конфронтацію.
Квурт:
Мене ще цікавить питання, скільки виборів ми ще будемо брехати собі і громаді про виборчі фонди в мільйон. Реальні цифри в 4 рази перевищують ті, що дозволені по закону Реально це брехня і всі про це знають.
Орест Друль:
Для чого це робиться? Для того, щоб той, хто має владу, міг би підчепити на гачок учасників виборчої кампанії.
Євген Радченко:
Можна пояснити кілька речей «київської кухні». Давайте спробуємо подивитися в ретроспективі на те, що насправді відбулося в парламенті під час голосування за дострокові вибори до КМР та вибори мера. Дуже спрощено і конспективно. Що відбувається? Відбувається голосування проекту постанови Верховної Ради про призначення дострокових виборів. Цей проект постанови, який був предметом торгів для закону про Кабмін, голосується в першому читанні за основу, приймається постанова, голосують 300 з лишнім депутатів. БЮТ на той час бере на озброєння чітке дотримання українського законодавства для того, щоб змістити Черновецького. Вони голосують за призначення тимчасової слідчої комісії під головуванням Томенка. Секретаріат Президента створює свою комісію. Комісія під головуванням Томенка починає засідати – голосують у першому читанні. Який був розрахунок БЮТу? БЮТ збирався проголосувати за цю постанову у першому читанні, тоді комісія Томенка мала би відпрацювати, дати висновки, очевидно, що вони були би негативні. За той час, поки комісія працюватиме і між першим і другим читанням постанови БЮТ планує набрати рейтингу, відпрацювати агітаційні речі і тільки тоді виходити на вибори. Іншими словами БЮТ розраховував на те, що у Києві вибори відбудуться у жовтні. Що робить Яценюк? Голосується в першому читанні постанову – 300 голосів. Яценюк насправді порушує тимчасовий регламент. Він каже, що якщо така консолідація, то давайте голосуймо за постанову в цілому. Треба було бачити, що тоді відбувалося. Один-єдиний з бютівців – Портнов, який розуміє, що відбувається, - встає і починає махати рухати, що не можна голосувати. Тут же встає голова фракції БЮТ Іван Кириленко і теж махає, щоб голосували. Голова фракції показав – кнопки натиснули. Я це бачив на власні очі з балкону! Портнов вибігає в кулуари і репетує «………!» В той момент він єдиний зрозумів, яку пастку бютівцям свідомо чи несвідомо створив Яценюк. Іншими словами, БЮТ на той час взяв за правило чітко дотримуватися законодавства. Ну, не можна було ставити на голосування питання дострокових виборів без висновків тимчасової комісії, без рішень суду і т.д.! Згідно закону про місцеве самоврядування. Але поставили. Це було політичне рішення. БЮТ цього не хотів, бо знав, що якщо матимуть 2-3 місяці, то виграють. І, власне, результат Турчинова – з 0 до 18% показав, що вони на це здатні.
Юрій Шведа:
Мені здається феномен київських виборів полягає в тому, що фактично радикально, тупо нав’язувалася необхідність поміняти мера. Всупереч законності. Очевидно, в киян все-таки спрацював зворотній ефект: ви нам нав’язуєте, а ми все-таки маємо право вибрати того, кого вважаємо за необхідне. І ще один момент: ці вибори справді треба чітко розводити. Одна річ, коли йде накладка парламентських і муніципальних виборів, тоді йдуть політичні орієнтації і політичні команди і всі вибирають по ідеології. Коли ж вибори розведені, то очевидно, що ці ідеологічні преференції і симпатії відступають вже на задній план. Мені здається, вибори якраз показали, що ці ідеологічні симпатії навряд чи спрацьовують такою мірою на муніципальних виборах, як на парламентських. І мені здається, що ці партії, які задекларували чітку ідеологічну позицію, навряд чи були прохідними. Навпаки, результати тих позаідеологічних чи малоідеологічних брендів, як ГАК, Пилипишин, набрали досить великий відсоток.
Орест Друль: Власне цю тенденцію якраз не вловив Куйбіда, коли він робив ставку на партію, на ідеологію. Насправді, у Львові це вже другі вибори без партії – Буняка і Садового.
Юрій Шведа: Але тоді вони вписувалися в рамках єдиної кампанії, коли були парламентські і муніципальні вибори.
Орест Друль: І навіть цей фактор не поміг. Але те, проти чого я застерігаю – проти підкупу не застрахований ніхто. І ще одне. Вибори в Києві показали тенденцію, яка буде розвиватися і надалі – це розвиток місцевих партій на місцевих виборах.
Андрій Мисик: Для мене особисто абсолютно очевидно, що ці вибори виграв Балога. Тут говорять про БЮТ, що БЮТ не очікував, а я пам’ятаю, що вони говорили, що у них штаби завжди готові. Вибори виграв Балога. І я не погоджуюся з думкою, що якщо би БЮТ набрав 70%, то вони би виграли. Я думаю, що зараз Балога переконує президента, що треба проводити місцеві вибори. Яким чином? Я не знаю. Але він переконує. Чому? Тому шо програв не тільки БЮТ і ПР. Програли всі великі партії. На сьогодні це ідея Балоги. Треба перед президентськими виборами обов’язково провести вибори на місцевому рівні для того, щоб розмити ці сильні партії. Що ми бачимо у Львові? У Львові на вибори піде 3-4 блоки. Блок Садового і т.п. Скільки набере БЮТ при тому, що вони мають 40 чи 50%. І потім вискакує сила, чи то ЄЦ, чи інша, яку очолює президент. Тепер можна розказувати, що БЮТ нібито не програв, що ПР ніби віддали свої голоси, та брехня це все.
Богдан Чума: Висновки дуже правильні. Я хочу сказати про тенденції. Є кілька тенденцій в українському політику мі. По-перше, тенденція, про яку сказав Євген, але ще не всі розуміють до кінця. Наскільки я розумію, БЮТ не ставив собі за мету кінцеву перемогу на цих виборів. Тому що у БЮТу є кілька принципів, які є основоположними в діяльності блоку. Перше – це бути у процесі. Те, що свого часу на нашому круглому столі Полохало казав про це, що штаби постійно готові, це – правда. Для БЮТу виборчий ефект означає, що партія повинна постійно перебувати в тонусі. Це не йдеться про те, що всі штаби на всіх ділянках мають брати участь у виборах і вигравати , а про те, що партія постійно є лідером. Як ми вже говорили, БЮТ технологічно переграє інші партії, лідирує зараз, тому що виступає з ініціативами. Оці вибори, які ініціювала БЮТ – це лідерство. І ці вибори треба було провести, щоб показати, що є політична сила, яка висуває ініціативи і готова під ці ініціативи організувати інші політичні сили, навіть якщо між ними є конкуренція і непорозуміння. Друге – це дух конкуренції, в якій перебуває БЮТ. Всі політичні сили конкурують між собою, обзивають одна орну, сперечаються, і не розуміють, мені здається, кінцевої мети цієї конкуренції. А технологічно в даному випадку БЮТ виграє в тому, що ставиться (нерозбірливо) між окремими політичними силами (нерозбірливо). НУ є також. Що стало причиною що НУ набрала так мало. Це також, можливо, мета, яку ставили перед собою технологи БЮТ – показати саме такий результат НУ і БЮТ. Не забуваймо, що є також внутрішня конкуренція. Пригадайте, хто був головним ініціатором, фактично керівником штабу і головним фінансистом київських виборів від БЮТ. Сприймайте цю поразку не як поразку БЮТу, а як поразку Губського. Як результат внутрішньої конкуренції. По-третє, БЮТ вже віддавна ставить собі за мету популяризацію команди. Ця соціалізація команди – для БЮТу життєво необхідна. Це розуміють всі назовні. Ставка на Юлію Володимирівну недовготривала. І через те оця теза про те, що список взяв більше, ніж кандидат, якого підтримувала Юлія Володимирівна – це також результат перемоги і кінцева мета, яку ставив перед собою БЮТ на цих виборах. А це все накладається на іншу проблему – кризу політиків. В умовах, коли є криза політиків і лідерів, соціалізація команд, підтягування інших людей – це також кінцевий результат.
Богдан Бедрило:
Вибори, як на мене, показали оптимістичну картину. Фактично вони показали, що політики щось собі задумували, а суспільство опустило всіх на землю. Я питав людей, які приїхали х Києва, який мер, з тих що там претендували, дійсно займався би господаркою? Луценко? Ніколи. Турчинов? Ніколи. Кличко? Ніколи. Не треба дурити людей. З тих усіх, безумовно, проголосували правильно. Це дуже хороший результат – що люди все ж таки почали розбиратися.
ІА "Вголос": НОВИНИ