Якщо люди хочуть говорити про справді серйозні речі – вони повинні говорити про любов або про смерть. Все решта – наносне, решта – намул. В Україні є тільки одна політична сила, яка вголос заговорила про серйозні речі – ВО «Свобода».
Я ходила на вибори двічі: в 2004 році – на президентські і в 2006 – голосувала за одну з Помаранчевих сил. Двічі мене, як і всіх, грубо і нагло «кинули». Нічого дивного, що на цей раз я мала намір проігнорувати вибори. Втретє на ті самі граблі – це вже навіть не смішно… А толку від моєї участі в них? І тут з’явився варіант. Проголосувати за „Свободу”. Вони розуміють, що потрібні кардинальні зміни, що Україна вимагає хірургічного втручання – інакше смерть.
А вони люблять свою Україну. Ім болить Україна. Я їм вірю. Я думаю так само. Я чую все, що вони кажуть і відчуваю те, чого вони не можуть сказати.
Теоретично Україна супердержава. Теоретично — все прекрасно. Але чогось бракує... Чому з такими видатними задатками, життя пересічної людини — дупа повна. Чи не тому, що Україною чомусь завжди керують ті люди, яким ця Україна не потрібна?
Чому так стається? Чому на п’ятнадцятому році існування (саме так: існування!) незалежної держави ми не маємо ні волі, ні долі!? Хіба воїни УПА вмирали за ТАКУ державу?
Я вибираю «Свободу», бо хлопці з цієї партії єдині, хто одягає вишиванки не як якесь етнографічне вбрання, а як уніформу. Вони єдині, хто розуміють, що боротьба тільки починається: ми збудували Україну, тепер мусимо будувати українців.
Звичайно, мені скажуть, що зараз Україна переживає період становлення, що перехід від мислення радянського (із серії «мой адрес нє дом і нє уліца»), до мислення національного не відбудеться за один день. Але, чи не здається вам, що перехід цей затягнувся. Маємо приклад наших сусідів поляків — на початку 90-х Україна була дуже схожою на Польщу середини 80-х. Проте, Польща кінця 90-х і сучасна Україна чомусь не надто схожі. Чому поляки зуміли підняти свою державу, а українці не можуть?
Відповідь проста. Яка ментальність поляка? „Єстем поляк”, а вже потім комуніст, ліберал, чиновник чи футболіст. А у нас — навпаки. Українськості у мисленні лишається відсотків із п’ять, і ті покояться десь там у закапелку свідомості. Патріотизм, якщо і присутній, то закінчується на рівні лінивого вставання під час виконання гімну на матчах національної збірної. До реальних кроків доходить рідко. Особливо серед теперішньої політичної еліти. Ця еліта лишилась з радянським мисленням, вона просто входить в ступор і не може себе позиціонувати окремою нацією і окремою державою. Яка нікому нічого не винна, яка не повинна очікувати подачок від когось, і не повинна залежати від когось. Україна повністю самодостатня країна, і її залежність від сусідів, Євросоюзу, Штатів чи ще когось є співмірною з їхньою залежністю від нас. От тільки чому цього не розуміє чи не хоче зрозуміти сучасна влада?
А можливо, ці люди просто не в стані це зрозуміти, бо вони не є українцями. Не за надписом у паспорті, а за духом. Чому українці в Україні живуть не як в себе вдома, не як на своїй землі. Чому ми маємо прогинатися перед росіянами, євреями, албанцями, узбеками?.. Я усіх поважаю – але чому в українському парламенті дві третини депутатів складають не українці? Чому найбагатшими людьми в Україні є татари, євреї, росіяни – тільки не українці?
Візьмімо, наприклад Прибалтику. Латвія, Естонія чітко стоять на сторожі своєї культури і хоча росіяни кричать на весь світ, що їхні права ущемляють, але чомусь не поспішають вертатись у свою вєлікую Расєю. І погоджуються на ті правила гри, які їм диктують.
Україна має бути для українців – крапка. Кому не подобається, хай їде до себе додому і там качає права. Бі піс, мейк лав — гасло хороше. Для тих, хто і наміру немає лізти в політику, а живе в гармонії з природою. Але не для тих, хто мислить себе лідером і має вести за собою націю. Лідер має бути сильним. Лідер має мати позицію. Лідер має бути частиною нації і вести свою націю за собою.
Якщо люди хочуть говорити про справді серйозні речі – вони повинні говорити про любов або про смерть. І тому я для себе вирішила: в Україні є тільки одна політична сила, яка вголос говорить про серйозні речі – ВО «Свобода». Я голосуватиму за Свободу.
ІА "Вголос": НОВИНИ