Усі ми в дитинстві любили розмовляти з природою. Вирісши, ми втратили цю здатність. Але не всі. Художниця-ілюстраторка книжок Оксана Драчковська досі бесідує з листям і квітами на деревах. Вони оповідають їй свої історії. Завдяки цьому скоро побачить світ книжка, задум якої з'явився випадково, із несерйозного приводу.
Оксана зізналася, що знову прислухатися до квітів та листя почала минулого року. Хоча історія-задум почалася трохи давніше.
Два роки тому, гуляючи мальовничими Альпами, художниця натрапила на маленьку і гарну червону квіточку.
«Я поклала її серед сторінок у книжці. Потім, повернувшись додому, я схотіла зробити за допомогою цієї квітки якусь ілюстрацію. Те, що вийшло, мені не сподобалося. Але ця квіточка залишилася зі мною, у цій книжці. Минулої осені я її знов знайшла. Я її поклала на лист паперу, обвела олівцем… З цього вийшла гарна сукня у стилі початку 20 століття. Ось тут я почала імпровізувати», - згадує Оксана.
Після цього художниця почала приносити з прогулянок квіточки, листочки, гілочки, жолуді. І тут виявила проблему: всі ці природні матеріали, які відгукувалися до неї у природі, ставали німими та глухими у міській квартирі. Вихід був один – не забирати їх з парків. Тому Оксана фотографувала свої знахідки. І вже вдома працювала з фотографією. Але не всі сфотографовані листочки хотіли ставати персонажами під пензлем ілюстраторки.
«Якщо листочок відразу до мене озивався, якщо у мене відразу вимальовувалася якась історія, то воно мало продовження», - каже ілюстраторка.
Пані Дубове листячко та пан Кленова двокрилатка
Минулої осені вона поставила собі за мету щодня з прогулянки приносити фото нового героя. Так художниця зустріла у Горіховому гаю у Львові танцівницю кабаре Катрін, Ізабеллу, яка поспішала на бал, пана Леопольда, який запізнювався на побачення, Елізу з надзвичайно гарними кульчиками, Джульєтту, яка очікує на своє кохання, вічно заклопотаного мсьє Жерара та багато інших персонажів.
«Імена я їм не придумую, вони самі мені кажуть, як їх звати. Треба тільки прислухатися», - стверджує Оксана Драчковська.
Отож, художниця малювала і викладала цих персонажів у себе на сторінці у соцмережі. Вона не ставилася до робіт серйозно, скоріш як до якоїсь гри. І творила, їх, аби відволіктися від щоденних турбот, без далекоглядних намірів. Та панове листочки вирішили своє майбутнє самі. Роботи Оксани побачили письменниця та видавець і запропонували видати книгу.
Окрім того, художниця надіслала свої роботи на виставку ілюстраторів Болонського книжкового ярмарку. І, несподівано для себе, ввійшла до фіналу.
«Я подавала туди свої роботи років шість поспіль. Відсилала свої найкращі ілюстрації, які малювала для книжок та дещо спеціально малювала для цієї виставки. А того року подала ці листочки. І на них звернули увагу. Виявилося, що журі цього конкурсу хочуть бачити почуття гумору та якусь історію. І вже після цього звертають увагу на технічні моменти. Ілюстрації повинні зачепити відразу. Воно виглядає дуже просто, але я до цього дуже довго йшла», - зізналася ілюстраторка.
«Героїв змальовую зі знайомих»
А поза тим Оксана Драчковська ілюструє книги. Вісімдесят відсотків книжок, до яких вона доклалася – для дітей та підлітків.
«В дитячій книжці ти маєш створити світ, персонажів, вони мають всі гармонійно жити, зацікавити дитину, вони мають гарно комунікувати з текстом, гарно компонувати з форматом. Це не може бути просто гарною ілюстрацією», - пояснює ілюстраторка.
Перед тим, як почати працювати, вона багато разів читає-перечитує текст, шукає персонажів, музику та гаму кольорів саме цієї книжки. Все це обговорюється з автором. Але, насамперед, текст повинен відгукуватися десь всередині. Він підказує і кольорову гаму.
«Текст може бути веселим, жартівливим або навіть хуліганським. Як, до прикладу, книга «Граблі, дружба, Лес» Вікторії Мєдвєдь. Там дуже смішний текст та багато жартів. Там просилося багато яскравих кольорів. А інша книжка про посуд. Мені захотілося зробити її у стилі ретро», - розказує вона.
Всіх героїв, навіть якщо це не люди, а предмети, Оксана змальовує зі своїх знайомих. Але сподівається, що ніхто себе не впізнає у книзі.
Особливе місце у її творчості займає книга «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама» журналістки Оксани Драчковської (повної тезки художниці). Ця робота минулого року стала кращою книгою Форуму видавців минулого року у номінації «Література для дітей від 6 до 8 років». Тут розповідається про хлопчика у візку (у книзі – зайчика).
«Цей зайчик мені нагадав український фольклор. І я зробила його в українських традиціях. Також настрій цієї книжки мені продиктував вірш Богдана Стельмаха «Зайчик спати захотів», який я пам’ятаю з дитинства», - каже вона.
Зараз авторки готуються до продовження книги. Адже зайчик підріс і його пригоди продовжаться.
Ілюстраторка зізнається, що інколи намальовані герої переслідують її всюди. Так, прогулюючись парком або просто йдучи повз дерева, вона бачить цілі історії. Вже й придивлятися не треба. Це можуть бути історії кохання, які вона побачила у двох стовбурах дерев. Або ж історії розлуки.
«Одного разу ілюструвала книжку про асоціації для чеського видавництва. Я відривалася від роботи, виходила на вулицю і бачила ці асоціації скрізь. Якщо в книзі мали бути люди якоїсь певної раси, то на вулицях Львова я зустрічала людей саме цієї раси. Хоча до того, як бралася за цю роботу, я їх не помічала. А також снилося, що я є частиною своєї ілюстрації, ходжу всередині листка і вибратися не можу», - зізнається Оксана.
Також художниця готується спробувати себе в новому амплуа – письменниці до власних ілюстрацій, щоб створити дитячу книжку-картинку. У ній буде багато ілюстрацій до одного тексту-притчі.
«В такому книжковому проекті треба набратися сміливості та терпеливості. Тут у тебе немає письменника з готовим текстом. Тут ти все робиш сама. І треба бути відповідальною та організованою. У мене є багато ідей для таких книжок-картинок», - говорить художниця.
Звісно, Оксана Драчковська має намір знову брати участь у міжнародних конкурсах для книжкових ілюстраторів. Адже перемога в таких конкурсах допомагає ілюстраторові створити собі ім’я.
«На жаль, ілюстраторів в Україні дуже мало. Ми всі між собою знаємося. І найкращі ілюстратори не вчилися у вузах на ілюстраторів. Коли я починала, то були тільки одні курсів Києві за великі гроші. Я собі такого дозволити не могла. Тому шукала різну англомовну та російськомовну літературу, читала, намагалася зрозуміти що і як треба робити», - говорить вона. І додає, що дуже багато її знайомих, які починали разом з нею займатися ілюстрацією, відмовилися від цієї ідеї.
Фотографії з фейсбук-сторінки Оксани Драчковської.
ІА "Вголос": НОВИНИ