15 червня 80 років із дня народження Івана Миколайчука (1941–1987), кіноактора, драматурга, кінорежисера. Буковинське село Чортория  подарувала нам  геніального актора, майстра тонких психологічних нюансів. Саме непідробний патріотизм, органічна українськість Миколайчука дуже не подобалася «совітам», тому він швидко потрапив до списку підозрілих і неблагонадійних.
Багаторічний морально-психологічний тиск, постійні перешкоджання нормальній творчості - аж до заборони зніматися у кіно - привели до важкої хвороби і передчасної смерті у віці 46 років. У Львові іменем Миколайчука названі вулиця і школа. Ми завжди пам’ятатимемо його Івана Палійчука з «Тіней забутих предків»,  Петра Дзвонаря з «Білого птаха з чорною ознакою», козака Василя з «Пропалої грамоти». У 1934 році відбувся один з найвідоміших атентатів ОУН - страта міністра Перацького. Навіть на тлі діячів зовсім не травоїдного режиму «санації», який встановився у міжвоєнній Польщі 1926 року, пілсудчик Броніслав Перацький виділявся особливо пристрасною боротьбою з українцями. На нього справедливо покладали відповідальність за безпосереднє керівництво сумнозвісною «пацифікацією» Галичини осені 1930 року.
Ця «пацифікація» була організованою на державному рівні кампанією брутального погрому українських суспільних та економічних інституцій та масового побиття українського населення силами поліції та війська. «Пацифікатори» жорстоко били чоловіків, навіть дітей, ґвалтували жінок, грабували або нівечили майно. Розголос про ці дикі безчинства дійшов аж до Британії. Ліга Націй навіть взялася розглядати питання пацифікаційного терору, але врешті обмежилась висловлення стурбованості і лише м’яко покартала пацифікаторів. Українці на власній шкірі вкотре переконалися, що особливо покладатися на міжнародну громадськість даремно. Тому опівдні 15 червня 1934 року боєць ОУН Григорій Мацейко перестрів Перацького біля ресторану «Товариський клуб» на вулиці Фоксаль у Варшаві. [media=65134,65135] За початковим планом, Мацейко мав порівнятись з міністром і здійснити самопідрив, але бомба не спрацювала. Врешті він вихопив револьвер і застрелив Перацького. 16 червня У 1578 році у Львові стратили Івана Підкову. Він походив з вельможної молдовської родини Воде і мав законні права на  престол Молдовського князівства. Але, як це часто буває, заздрісники і злі люди позбавили його усього. Тоді аристократ Іван Воде подався у козаки. Брав участь у морських походах на  Туреччину, не раз ходив на Крим. Запорожці називали його Іваном Підковою. Бог не обділив його зростом – 2 метри 29 см, на добру голову вищий від Віталія Кличка. Силу також мав відповідну – Іван Воде Підкова рукою забивав срібний таляр у дерево, гнув підкови, ламав через коліно дишла.
Восени 1577 року Іван Підкова за підтримки загону запорожців під командуванням Якова Шаха розбив турецького ставленика на молдовському престолі Петра Кульгавого, взяв місто Ясси і був проголошений нарешті господарем Молдови. Та вже наступного року під тиском великих турецьких сил Підкові довелося залишити молдовський престол. Він перейшов на Поділля, але за наказом  короля Речі Посполитої Стефана Баторія, який не бажав сваритися з турками, був заарештований. Підкову привезли до Львова. На вимогу султана Стефан Баторій засудив Підкову до страти. У Львові, зважаючи на аристократичне походження, його помістили не до в’язниці, а до арендованої кімнати в кам’яниці Матвія Корінника (вона розташовувалася на місці сучасного будинку 28 на площі Ринок). Страта відбулася на площі Ринок, в присутності турецьких послів. Побачивши, що ешафот вкриває солома, Підкова спитав: «Хіба я не гідний більшого?» Ешафот застелили килимом. В останньому слові Підкова звинуватив короля Речі Посполитої в запобіганні перед турками, тоді випив келих вина за здоров’я козаків, помолився і спокійно поклав голову на колоду. Тіло Підкови, засипане білими трояндами, поховали в Успенській церкві, але незабаром козаки таємно вивезли його до Канева і перепоховали під Чернечою горою. 17 червня 1682 року народився Карл ХІІ, король Швеції. Карл ХІІ був одним з найвідоміших і найпопулярніших європейських монархів першої половини XVIII століття. Він очолив Швецію юнаком. Данія, Саксонія і московське царство уклали антишведський союз, розраховуючи легко перемогти безвусого короля. Карлові ХІІ довелося воювати з 18-річного віку.   Це, очевидно, йому так сподобалося, що він більше не зупинявся, і провів у боях наступні 18 років - решту життя. Оскільки всі шляхи ведуть до Львова, привели вони сюди і Карла. У вересні 1704 року шведська армія підійшла до міста Лева. Свій табір шведи розбили біля підніжжя Високого Замку, поряд з костелом св.Войцеха (нині греко-католицька церква священномученика Йосафа́та і всіх українських му́чеників).
У досвітній час Карл почав штурм міста. Взявши монастир кармелітів босих (нині Храм Святого Архистратига Михаїла), шведи увірвались до Львова через незамкнену Босацьку хвіртку (розташовувалась на місці сучасної школи номер 8 на вулиці Підвальній). Вулицею Руською колона шведів на чолі з Карлом вийшли на площу Ринок і після невеликої сутички опір припинився. Ніколи до того Львів так легко не здобували. Втішений Карл дозволив грабувати місто лише дві години. А за кілька тижнів шведи залишили Львів, забравши міську артилерію і немалу контрибуцію.  1657 року шведські, трансільванські і українські війська взяли Варшаву У жовтні 1656 року Москва перекреслила договір з Україною і підписала Віленське перемир’я з Річчю Посполитою, а гетьман Богдан Хмельницький знайшов нових союзників. У грудні 1656-ого шведи і трансільванці уклали Раднотську угоду, яка передбачала поділ Речі Посполитої. До цієї угоди і приєдналась Україна, а також Бранденбург, і навіть Литва, що спробувала вийти з унії з Польщею. Польща опинилась у стратегічному оточенні. Взимку 1657 року Хмельницький відрядив на Польщу 20-тисячний козацький корпус під командуванням полковника Антона Ждановича. За пів року козаки разом з трансільванцями князя Дьєрдя ІІ Ракоці пройшли з боями всю Польщу, взяли стару польську столицю Краків, далі рушили на Сандомир та Люблін, і у спілці зі шведами Карла Х Густава взяли в облогу Варшаву. 17 червня 1657 року, після триденної облоги, Варшава впала.  

Андрій Холявка, історик

Фото з вільних джерел

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!