12 травня цього року постановою Кабміну внесено деякі зміни до Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Ці зміни стосуються посмертного донорства. Тобто, людина при житті може укласти угоду та заповісти свої органи після смерті для донорства, аби врятувати інших людей.
Я вирішила перевірити, як це працює, та укласти з лікарнею договір про посмертне донорство.
Відразу зізнаюся: це зайняло у мене кілька годин. І найдовше мені довелося очікувати лікаря, трансплант-координатора Маркіяна Шуста, який приймав у мене цю заяву, бо він якраз перебував у операційній.
Як з’ясувалося, хоча минуло вже кілька місяців з часу ухвалення вищезгаданої постанови Кабміну, охочих пожертвувати свої органи після смерті на добру справу не багато. Я виявилася другою особою у цій базі лікарні. Хоча база донорів – загальноукраїнська.
Де взяти заяву про посмертне донорство?
Хоча я, як і належить, шукала заяву про згоду на посмертне донорство на сайті МОЗ, її там не було. Така заява є у додатках до вищезгаданої постанови Кабміну. Її можна завантажити, видрукувати, спокійно прочитати та заповнити вдома. Що я і зробила. Деякі пункти не знала, як заповнювати, то ж мені підказали у лікарні.
Також така заява мала би бути з 1 жовтня у «Дії». Але цього застосунку у мене немає, то ж я скористалася тим, що є на сайті Кабміну.
У заяві вказуються паспортні дані, адреса та інше. Також варто вказати, що на людину не чинився тиск. Донор може обрати, які саме органи він хоче пожертвувати. Там є перелік з 21 пункту.
«А чому ви не хочете пожертвувати ось цей орган?» - спитав мене трансплант-координатор.
«Бо не хочу. Я ж маю право відмовитися?», - відповідаю.
Також можна заповісти свої органи для дослідів – для науково-практичної діяльності в галузі охорони здоров’я. Або ж - для виготовлення біоімплантантів. Зізнаюся: я не схотіла.
Куди звертатися із заявою?
У Львові слід звернутися до Центру трансплантології при клінічній лікарні швидкої медичної допомоги.
Він знаходиться на сьомому поверсі лікарні. І туди я піднялася сходами, навіть не захекавшись. Що вже свідчить про моє хороше здоров’я. Потім Маркіян Шуст розпитував мене про стан мого серця, а я забула йому про це сказати. Натомість першим запитанням було:
«Скільки вам років?»
Як пояснив лікар, заяви приймають тільки від повнолітніх осіб. Тобто, від тих, кому виповнилося 18 років. І не радять ставати донорами тим, кому вже за 60. Адже органи осіб 60+ можуть бути понищені супутніми хворобами.
«Але це все індивідуально, залежить від людини та способу життя, яке вона вела», - каже трансплант-координатор.
Чи потрібно пройти медичне обстеження?
Я очікувала, що мені скажуть пройти хоча б мінімальне медичне обстеження, аби впевнитися, що мої органи придатні до трансплантації. Але, як виявилося, це без потреби.
За словами лікаря, визначати, чи підійдуть органи, будуть уже тоді, коли у донора помре мозок. А зараз ці обстеження нічого особливого не покажуть.
«Людина може підписати заяву зараз, а через тиждень – захворіти. Тому ці аналізи не будуть правдивими», - каже Маркіян Шуст.
Але коли вже потенційний донор (так м’яко тут називають вже померлу людину, органи якої можуть врятувати інших) буде у медичному закладі, тоді його обстежать цілком та визначать, чи підходять ці органи для пересадки.
Що буде далі з заявою?
Маркіян Шуст каже, що заяву та дані про донора вносять у загальноукраїнську базу, доступ до якої мають трансплант-координатори.
На моє питання: чи може хтось інший поставити іншу «галочку» біля органа, який дозволяється до пересадки, мене запевнили, що такого зробити не можна.
«Це вже буде підробка документів. І якщо тут є виправлення, то ми не приймаємо таких документів», - стверджує лікар.
Чи можу я передумати?
В будь-який момент донор може відмовитися від свого наміру. Для цього треба лише знов зайти на сайт Кабміну, про який ми вже згадували, або в «Дію», або ж, можливо, на сайті МОЗ виставлять заяву про відмову, завантажити її, заповнити та занести у центр трансплантології або туди, де підписували згоду.
«В будь-який момент людина може прийти й скасувати своє рішення. Людина може передумати стільки разів, скільки їй схочеться», - запевнив мене Маркіян Шуст.
За словами лікаря, в Україні посмертне донорство зовсім не популярне. Натомість за кордоном, коли особа отримує водійські права, вона відразу підписує таку згоду.
Зі свого досвіду можу сказати, що підписання згоди на посмертне донорство пройшло швидко і безболісно для мене.
Нагадаємо також, як вже повідомляв «Вголос», нещодавно у Львові пересадили серце 13-річному юнакові.
ІА "Вголос": НОВИНИ