Нині, як і тоді, вельми трудно довести чи спростувати диво з’явлення Божих угодників чи Пресвятої Богородиці. Але вістка про такі чи подібні духовні феномени швидко розносилася, чутки набирали розголосу, люди стихійно ставали паломниками до відповідних місць… Все це неабияк тривожило тодішню владу, її структури. Підривався фундамент штучної ідеології, а відтак і її практики… Тому всіма засобами органи влади силкувалися отримати потрібні зізнання від людей, які б заперечували нове диво, або хоча б дотримувалися нейтралітету до побаченого чи почутого. Здебільшого до таких «зізнань» добровільно/примусово залучали людей, а по іншому шантажували їх.
З цього приводу наведемо три документи, що отримані після згаданих подій у Бродівському районі на Львівщині. У першому маємо виклад пояснення мешканця с. Стиборівка Бродівського району Михайла Ільковича Панькевича. Він служив дяком у місцевій православній церковиці. Щоправда, не мав реєстрації, іншими словами, служив незаконно з погляду тодішньої світської влади, і служив як міг Богові і людям.
Читаємо пояснення: «Я, Панькевич М. І., протягом тривалого часу (понад 10 років) займався протиправною діяльністю і будучи незареєстрованим псаломщиком відправляю панахиди, зокрема в Підкамені і в рідному селі Стиборівка. Моя відправа заключається у читанні псалтиря. Особисто за це я від людей грошей не вимагаю. Беру те, що люди дають.
У мене вдома є література уніатського змісту до 10 книжок, частиною з них я користуюся. Про те, що займатися паломницькою діяльністю, не будучи зареєстрованим в органах, я не знав. Про це мені ні у виконкомах місцевих рад народних депутатів, ні у районному відділі внутрішніх справ, ні у прокуратурі не говорили.
Сьогодні, коли мене офіційно попередили і роз’яснили, даю слово не займатися будь-якою зв’язаною з релігійним культом діяльністю. Навіть, якщо про це мене будуть просити рідні, близькі і знайомі. З моїх слів записано вірно, без всякого насилля, чесно і правдиво».
Пояснення записано в присутності голови виконкому Підкамінецької селищної ради, заступника голови виконкому Бродівської районнї ради, уповноваженого ради у справах релігій у Львівській області, старшого дільничного інспектора Бродівського РВВС, капітана міліції.
На звороті аркуша маємо особистий запис зізнавача: «Все що тут записано є правдою, більше закон про релігійні культи порушувати не буду. Панькевич. 10/6 1987».
Що ще можна було вимагати від людини 1919 р. н., яка мала 2 класи, походила із сім’ї, в якій було 6 дітей, тоді була живою лише сестра. Служив в армії 1941-1945 рр., дійшов до Одера, рядовий. Мав 10 медалей. Син – працював вчителем виробничого навчання, дочка – вчителька початкових класів (закінчила Бродівське педагогічне училище). Тоді ж у присутності чотирьох представників влади (всі мали вищу освіту) сказав все, що міг.
Інше пояснення власноручно написав Коберник Василь Андрійович, 1931 р. н., освіта – 7 класів, зареєстрований в органах державної влади псаломщик церкви св. Георгія (с. Накваша) Бродівського району. У ньому, зокрема, зазначалося, що служить зізнавач із 1978 р., дотримується православного обряду, відстоює інтереси Руської православної церкви, є противником католиків і уніатів. Не вірить в чудеса. Одночасно назвав прізвища псаломщиків, які служили в районі (серед них був Панькевич М.І., Бачинський Василь, Гавришко – всі незареєстровані в органах влади – авт.). Просив у зізнанні не знімати його з реєстрації. І завершив його словами: «Поясненя (так у тексті – авт.) я написав без жодного примусу. 10/VII/ 87».
Зрештою, до щось подібного на попередні зізнання долучали органи влади і інших людей, які опосередковано були або щось чули про дивовижні події. Наприклад, 10 червня 1987 р., Сокіл Михайло Михайлович, 1963 р. н., мешканець с. Кутище (церква знята з реєстрації – авт.), освіта середня спеціальна, закінчив Львівське торгово-кулінарне училище (1981), член ВЛКСМ у своєрідному зізнанні написав: «Перед Вознесінням поїхав поїздом в Грушів. Був там 1,5 години. Особисто я нічого не бачив».
Працівниця бібліотеки цього ж села Кравчук Любов Іванівна, депутат районної ради: «Прийшли жінки з села Середнє Тернопільської (насправді Івано-Франківської – авт.) області і сказала одна: «Ми йдемо до вас, бо повинна з’явитись Богородиця у кожному селі, де є церква, знята з реєстрації».
А ще того ж самого дня архімандрит Питирим приїхав у Броди придбати потрібні для братії речі, продукти. Все це зробив досить вправно. А далі, за його ж словами: «… На обратном пути нашу машину задержали и повезли в райотдел милиции». Очевидно, ті, що затримали архімандрита, бачили в ньому представника духовенства, який приїхав подивитися на диво. Питирим вимушений був написати митрополиту Никодиму (Руснаку) листа-покаяння, після чого знову повернувся на місце служби. Отже, правда-неправда, а покаявся – продовжуй служити.
Матеріал підготовлений за даними Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 433. –Арк. 86- 88, 89, 90, 93-94, 97.
Юрій Боруцький, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ