Їй казали, що вишивання – це хобі, яким собі на життя не заробиш. Але вона перетворила його на бізнес, від якого отримує задоволення. Галина Матвіїв є засновницею бренду «Ruzha», який спеціалізується на виготовленні сумок з ручною вишивкою. Всі узори на них вишиті жіночими руками.
Вишивати вчила бабуся
Галина Матвіїв вишиває з дитинства. А ось перші кошти за свою роботу отримала років десять тому.
Галина, як чи не всі дівчата, взяла до рук голку, коли мала років п’ять, наслідуючи маму та бабусю. Вдома було багато рушників, серветок та одягу, які вишивала бабуся. Нитки до вишивання лежали у великих пакетах. Згадує, як забирала нитки у бабусі, плутала їх, пробувала шити та вишивати.
«Зі мною мама постійно сварилася, бо я губила голки», – згадує майстриня.
У підлітковому віці, коли подружки бігали на дискотеки, вона знов брала до рук голку та тканину. Знайомі не розділяли її захоплення, казали, що вишивання – для старих бабць. А Галина відчувала задоволення від цієї роботи. Відшивала старі узори, шукала журнали зі схемами та вигадувала сама узори.
То ж тривалий час майстриня вишивала тільки у вільний від роботи час. Адже здобула фах економіста й працювала за спеціальністю. А потім народила сина і, перебуваючи з ним у декретній відпустці, знов вишивала.
«Вишивала сорочки дитині, мамі, татові, чоловікові. Замовлень не мала», - каже Галина.
Робила тільки для себе
А одного разу вирішила вишити торбину. На її прохання чоловік придбав спеціальний набір, де була тканина та фурнітура до торбини. Залишалося тільки вишити і пошити. Над цією роботою вона сиділа пів року.
Цю сумку побачила колежанка і захотіла собі таку ж.
«Вона мені каже: «Галюсю, зробити і мені таке». А я так не хотіла за це братися», - говорить майстриня.
Але погодилася, обрала квіти, які вишивала. Потім підбирала модель сумки, шукала ручки до неї. Працювала над цим цілий місяць. Сумка була схожа на ретро-сумку, яку колись носили на початку минулого століття. Отримала за роботу 200 доларів. На той час для молодої мами в декреті це були великі гроші. А колежанка досі хвалиться ексклюзивною річчю.
«Навіть тоді я не думала, що це стане моїм бізнесом. Всі мене переконували, що це – не варто, що я більше потрачу, ніж зароблю. Казали, що ніхто ще ніколи не заробив вишивкою собі на життя», - зізнається рукодільниця.
Зрештою, вона про це й не думала. Просто робила і все.
Коли ідеї відганяють сон
Галина Матвіїв зізнається, що робота над сумкою починається з вишивки. Спочатку придумують малюнок, вишивають його. А вже потім під цю вишивку конструюють сумку.
«Я беру до рук нитки, тканину, починаю роботу над маленьким клаптиком. І ця робота заворожує», - зізнається вона.
Часом ідеї не дають спати. Для них у майстрині є спеціальний зошит та кольорові ручки. І коли не спиться, бо думки в голові складаються у хитромудрі узори, які потім втіляться у вишивку, вона встає з ліжка та записує і малює у тому зошиті. І тільки розписавши їх, може спокійно спати. Вночі їй уже вишивка не сниться.
В процесі роботи можуть змінюватися кольори, малюнок, ще щось. Щоправда, буває таке, що доводиться й пороти вже готову роботу. Галина Матвіїв зізнається, що нещодавно довелося пороти вже вишиті соняхи. Колір, яким їх вишила, виявився яскраво-жовтим, аж ядучим. Тому розпорола і вишила іншими нитками. Галина каже, що віддавати роботу, в якій є навіть невеличкий ґандж, вона не може. Навіть якщо клієнтка не здогадуватиметься про це, то саму майстриню гризтиме совість.
Щодо малюнків на сумках, то часто ідеї дають майбутні власниці речей.
«Було таке, що одна замовниця мала пуделя, то ж вона замовила вишивку з зображенням собаки», - каже майстриня.
А нещодавно вона довго працювала над символом Берегині. Більшість часу зайняла саме розробка схеми. Галина довго придумувала малюнок, підбирала кольори, вивчала значення символів. Під час дослідження навіть дізналася, скільки тих Берегинь є у світі і як їх використовують. Навіть виявилося, що в одного з народів символ Берегині вішають у кутку, але ніколи не використовують в одязі чи інших предметах.
«Є моменти, які потрібно вивчити, перед тим, як їх вишити. Така історія у мене була зі свастикою», - говорить Галина.
І тепер дехто просить закодувати у вишивці імена власників.
Найважчою роботою, на думку майстрині, було вишиття саквояжу. Там тканина розміром 50 см на 30 цілком зашита дрібним хрестиком. Це була титанічна праця. І коли за це взялася, то просто не усвідомлювала, наскільки це буде довго та важко.
«Мама так пишається мною»
Процес від пошиття першої сумки до появи бренду тривав кілька років. Подруги, які замовляли в Галини сумки, хвалилися ними перед іншими колєжанками. І кількість клієнтів збільшувалася. То ж Галина створила власну справу. Зараз у неї працюють кілька вишивальниць та швачок. Але перші хрестики на малюнкові майстриня кладе завжди сама. І тільки коли бачить, як воно буде виглядати, віддає дошивати своїй працівниці.
А на закиди, що вишивка на сумці – це непрактично, вона відповідає, що навіть якщо на сумці поламаються замки, порвуться ручки та протреться щось інше, то якісну ручну вишивку завжди можна зняти і перешити на іншу сумку.
«Зараз мама так пишається мною. Каже, що вона щаслива, що я знайшла свою справу і мені це подобається. Я не вважаю це роботою. Це – моє задоволення». – говорить Галина Матвіїв.
ІА "Вголос": НОВИНИ