Практично всі політики та експерти передбачали подібний розвиток подій, але все одно він став для всіх несподіванкою. Вчора президент звернувся до основних переможців виборчих перегонів – Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко та Блоку „Наша Україна – Народна Самооборона” – з пропозицією розпочати переговори про створення національної коаліції.
Для кожної незаангажованої людини очевидно. що з точки зору політичної доцільності для збереження цілісності Української держави та для її успішного розвитку необхідно створення широкої коаліції, яка би об’єднала політичні сили з „помаранчевого” і „синього” таборів. (Теоретичне обґрунтування такої необхідності можна прочитати, наприклад, тут). Відомо також, що спроби створення спільної коаліції ПР і НУ здійснювалися у Верховній Раді п’ятого скликання. Однак тоді політична доцільність вступила у суперечність із доцільністю електоральною: побоювання втрати прихильності своїх виборців змусило НУ піти на союз із БЮТ. Результати цього вимученого союзу відомі всім.
Що ж відбувається тепер? Чому Ющенко, всупереч домовленостям з Юлією тимошенко про створення єдиної помаранчевої коаліції із паритетним розподілом посад, а також всупереч обіцянкам про неможливість союзу з „донецькими”, які президент та члени очолюваної ним політичної сили озвучували ще буквально тиждень тому, таки зробив крок назустріч „широкій” коаліції? Для цього є низка підстав. Спробуємо перерахувати деякі з них.
1. Особиста неприязнь Віктора Ющенка до Юлії Тимошенко.
2. Президент вирішив нагадати країні про те, що він перейшов з іпостасі VIP-агітатора БНУНС в іпостась „найбільш легітимного державного інститута, арбітра нації і гаранта Конституції”. Відтепер в переговорах з БЮТ братиме участь не тільки БНУНС, а БНУНС плюс Президент, тому подвійна електоральна перевага БЮТу (31% підтримки виборців проти 14% на користь БНУНС) не має жодного значення. Переговори мають проводитися, як мінімум, на рівних.
3. Експерти вже звернули увагу на неув’язку в заявах представників БЮТ та БНУНС щодо розподілу посад після створення коаліції цими політичними силами: БЮТ заявляє, що паритетний розподіл посад має поширюватися і на владну вертикаль на рівні областей і районів, а БНУНСівці стверджують, що угода про розподіл посад дійсна тільки щодо рівня центральної влади, а місцеві держадміністрації залишаються винятковою прерогативою президента. Вірогідно президент своєю заявою також дає зрозуміти БЮТ, що він, хоча і є лідером БНУНС, але, як глава держави, має власні повноваження і домовленості БЮТ і БНУНС не повинні урізати його повноважень.
Власне останнє речення і є квінтесенцією нинішнього політичного позиціонування президента Ющенка: він готовий визнавати і підтримувати домовленості між БЮТ і БНУНС якщо ці домовленості не урізатимуть його повноважень – це перше, так би мовити, програма мінімум.
І друге – президент намагається виборсатися з фарватеру Юлії Тимошенко, намагається зайняти позицію „над партіями” – але це йому дуже складно зробити, враховуючи, що ще недавно він в суді відстоював своє право агітувати за одну з політичних партій. Тепер ця політична сила, за яку він агітував, де-факто опинилася в ролі молодшого партнера БЮТ. Далі – вся перевага на боці Юлії Тимошенко. Якщо Ющенко не погодиться на союз із БЮТ, то тим самим остаточно поховає своє реноме «лідера Помаранчевої революції» і відштовхне своїх виборців у табір Тимошенко. Якщо ж він погодиться на коаліцію з БЮТ, то прем'єр Тимошенко ймовірно візьметься проводити тверду політику, спрямовану на обмеження всевладдя олігархів (у тому числі й «помаранчевих», у також, т. зв. «любих друзів») і переділ власності. Тобто Юлія Володимирівна буде грати «на грані фолу» і відверто «нариватися» на звільнення. У кожному разі така гра Тимошенко буде приносити їй дивіденди: або вона буде «притискати до нігтя» олігархів і виконувати за рахунок цього свої передвиборні обіцянки, завойовуючи любов широких мас населення, або ж вона буде звільнена з посади прем'єра, здобувши тим самим, знову таки любов і співчуття народу.
Як не крути - білі починають і виграють..
Щоб поламати цей сценарій Ющенко намагається розмити контрольний пакет акцій ЮВТ за рахунок створення широкої коаліції у якій би Тимошенко була не першим серед рівних, а тільки одним із членів тріумвірату. А генеральним арбітром став би Президент України.
Подивимося чи йому це вдасться.
А наостанок неполітичне зауваження. Поговоримо про те, про що так полюбляє просторікувати Ющенко, про мораль. Саме на обіцянках побудувати в Україні «моральне суспільство» Ющенко збудував свою політичну кар’єру. І як усі ці заяви про моральність і чесність співвідносяться з політичною практикою: йдучи на вибори обіцяти один формат коаліції, а буквально через п’ять днів пропонувати зовсім інший? Чи не за такий самий "обман виборців" ще вчора Ющенко таврував "зрадника" Мороза?
фото: m-f.ru
ІА "Вголос": НОВИНИ