На Зелені свята починає цвісти жито, за давніми народним віруваннями, у час цвітіння хлібних злаків прокидаються померлі. Цвітіння хлібів - пора вельми відповідальна, від якої у значній мірі залежить і сьогодні врожай. Вважали, що предки – постійні охоронці свого роду, його покровителі, які здатні впливати на врожай і допомагати у хліборобських справах нащадкам. А ще у Зелену суботу здавна існував звичай поминати самогубців та усіх, хто загинув у невідомих країнах, хто зник безвісти… До речі, в радянські часи окремі активісти силкувалися запровадити свято зеленого жита. Не прижилося, бо нав'язувалося штучно, адміністративним апаратом, відповідними методами…
І нині трапляються, зокрема у сільській місцевості, окремі звичаї Русалій та русальські пісні. До слова, русалки – дівчата, що втопилися, мавки (навки) – душі дітей жіночої статі, які вмерли без хрещення. Слово мавка зближують іноді з прикметником малий, а іноді з давньоруським (праукраїнським) ”навь” – ”мертвець” (звідси і “навка”). За іншими даними, русалка, мавка – це міфічні істоти, які походили із мертвонароджених чи померлих нехрещених дітей і перебували над водами, в полях і лісах. Вважають також, що слово русальний – запозичене від римлян. У них існувало свято під назвою rosalia; dies rosarum – “розалії”, ”день троянд” (рож). Древні римляни у травні прикрашали себе трояндами, які розквітали у цю пору і призначалися померлим; трояндами уквітчували і гробниці небіжчиків. Побутує й інший погляд, пов'язаний із вшануванням русалок та їх йменням. Поруч із цією назвою існують й інші (так би мовити, українські): водяниця, купалка, лоскотуха, мавка. Дехто вважає, що слово русалка походить від русло (ріки), де, за давнім уявленням, вони живуть. Інші кажуть, що воно пов'язане з русим волоссям, що вкриває тіло русалок. Хоча прийнято думати, що вони мають зелене волосся.
І все ж, ймовірно, ймення русалок походить від давньоруського (праукраїнського) “русалиа” – свято весни, ”ігри у це свято”. На жаль, в образі русалок маємо трагічні історії про самогубство та нещасливу любов. Тому, з одного боку, вічна краса, молодість та чарівність викликали у людей захоплення та любов, русалок називали ласкавими, зменшувальними, пестливими йменами, а з іншого - наші предки висловлювали жаль, співчуття, а навіть страх перед невідомим, потойбічним світом. Отже, календарна (і літня, зокрема) обрядовість сучасних українців, як і інших хліборобських народів, є аграрно-магічною, пов'язаною із вшануванням сонця, рослинності, предків.
Літній обрядовий цикл тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (29 серпня за ст. ст.). Сюди входили русалії і Зелені свята, останні з них у християнську добу отримали назви – Зіслання Святого Духа, П'ятдесятниці, свято Святої Тройці (Трійці). Ключовими в прадавньому літньому обрядовому циклі були два поняття: вода (предки наші поклонялися річкам) і рослини (барвінок, кетяги калини, колоски жита, волошки). Довкола них склалися обрядові й магічні дії, пов'язані з вшануванням сонця, рослинності (замаювання обійстя, його приміщень, домашнього житла, живності – худоби), вшанування предків і також духів, які покликані забезпечити врожай. Вважалося, що в перший русальний обрядовий тиждень русалки виходили гуляти, водили хороводи і заманювали парубків і дівчат, вони прагнули залоскотати людей, зокрема дівчат, чинити різні пакості в полі.
Український дослідник-етнограф Володимир Гнатюк так писав про русалок: ” … Се дівчата, що потопилися в часі купелі. Вони жиють на дні ріки в чудових хрусталевих палатах. Як місяць зійде вночі, вони виходять на берег і співають чарівні пісні, а хто лиш зачує, підходить ближче. Тоді русалки заскобочують його до смерти. Русалки – се водні красавиці. Вони виходять ночами на береги озер, річок, потоків голі, в вінках із осоки або галузок, сідають на траву і чешуть коси або виводять танці. Деколи ховаються в корчах, а коли дівчата виходять досвіта по воду, зустрічають несподівано і питають: ”Полин чи петрушка?” Як дістануть відповідь ”полин”, утікають, при цьому кажучи: ”Сама ти ізгинь”. Якщо вкинути полин у воду, то після цих слів можна навіть купатися. Натомість, погано буде тому, хто відповість русалці, що має не полин, а ”петрушку”. Тоді русалка одразу скаже: ”Ти ж наша душка” та й почне лоскотати до смерті”. І далі: ”В лісі (русалки) гойдаються на деревах, ухопившись за гілля руками. Ходять звичайно голі, з довгими розпущеними косами, а очі в них зелені, як у жаб”.
За народними уявленнями, русалки просили дати їм сорочки, нитку, пряжу, щоб не ходити роздягненими. Жінки та дівчата виконували їхнє прохання, розвішуючи все для них на деревах. Можливо, це було залишком давнього жертвоприношення водяним дівам. Чи не звідси звичай проводів русалок? Тоді дівчата ходили з розплетеними косами та співали пісень, у яких прощалися з русалками. Звичай мав місце здебільшого у полі, щоб прикликати найкращий врожай. А його, як відомо, пов'язують з водою, вологою, адже виходили русалки з води, а проводжали їх у поле. Ймовірно, давні водяні божества з'явилися тоді на землі, коли потрібний був дощ для врожаю.
Починаючи із клечальної (від слова клечаннє – ”зелень, зелене гілля”) суботи дівчата не виходили в поле наодинці і не купалися упродовж тижня, ”щоб русалки чи мавки не залоскотали”. “Ой біжить, біжить мила дівчина, / А за нею да русалочка. / Ти послухай мене, красна панночко, / Загадаю тобі три загадочки: Як угадаєш – до батька пущу, / Не угадаєш – до себе візьму: / Ой, що росте без коріння, / А що біжить без повода, / А що цвіте без цвіту? / Камінь росте без коріння, / Вода біжить без поводу, / Папороть росте без цвіту. / Панночка загадочки не вгадала, / Русалочка панночку залоскотала”.
Чимало дівчат носили із собою і за пазухою полин і любисток як охоронні засоби від нападу мавок. Для клечання ламали гілля дуба, клена, явори, липи, ясеня, натомість обминали гілля берези, осики, вільхи, верби. Замайовували хату, кожний куточок, комору, клуню, подвір'я, стайні, пасіку, всі ворота, очевидно, повсюдно все прибиралося. Дівчата приносили зілля з ''городчика” до хати, хлопці - лепеху, лісове та польове, батько – гілки клечання. Клечання і квіти були за образами, на рушниках, на лавках, на покуті, на печі, по всій долівці. Інколи свіжо скошеною травою потрушували у стайнях. Обряди і пісні русального тижня мали на меті умилостивити русалок чи випровадити їх у такі місця, де вони не були шкідливими: “Проводили русалочки, проводили, / Щоб вони до нас не ходили. / Да нашого житечка не ломили, / Да наших дівочок не ловили”. На русалії дівчата укладали з мавками тимчасовий посестринський союз, на Семик (сьомий четвер після Великодня) здійснювали обряди на честь русалок, також всіх заложних предків. Причому поминки визначалися особливою веселістю й гучністю, аби відлякати нечисту силу. В українців було прийнято в той час розмальовувати яйця у жовтий колір і роздавати їх дітям у пам'ять померлих ”наглою смертю” дітей. З русаліями пов'язані також давні звичаї поминання предків. Вважали, що на Зелені свята виходять із землі мерці на світ, коли квітує жито. Одні з них відвідують ниви, інші – перебувають у воді, а деякі – у лісах, на деревах.
ІА "Вголос": НОВИНИ