Про це, в ексклюзивному інтерв’ю повідомив нашому кореспонденту представник британського банку, котрий спеціальним чартерним рейсом прилетів у Київ для того, щоб розпочати переговори з урядом України щодо початку видачі відсотків нашій державі, за золотий внесок, зроблений гетьманом Полуботком у 1723 році.
Будь який журналіст мріє першим довести до відома читачів якусь сенсаційну новину. І іноді, декому це вдається. Втім те, про що я почув під час останньої поїздки до Києва, є не просто сенсацією і великою журналістською удачею. Це СУПЕР СЕНСАЦІЯ і СУПЕР удача. Для нас всіх. Для всієї України. Адже, те про що я довідався від людини, з якою мене звели представники українських спецслужб, не те що поліпшить, а просто переверне у кращу сторону життя українського суспільства. Чому? Тримайтесь міцніше: бо казка стає реальністю – до нас з Англії повертається... легендарне золото гетьмана Павла Полуботка, і ми всі, українці, станемо казково багатими! Мій співрозмовник, з яким я мав, завдяки протекції чиновників з урядових структур, лише 20 хвилин аудієнції (а більше не вділили, бо його чекали спершу в Адміністрації президента, а пізнше у Кабміні і у Верховній Раді, у Мінфіні), замісник ради директорів і головний казначей Королівського Англійського Банку (“Royal Bank of Englaterra”) сер Метью Ноттінгейл, прибув на Україну тільки на два дні. Приїхав для того щоб почати переговори з нашим урядом про процедуру передачі народові України скарби Полуботка.
– Містере Ноттінгейл, я сильно хвилююсь, бо така новина – золото Полуботка повертається! – скажіть, як уряд Великобританії, і зокрема керівництво вашого банку зважилось піти на такий крок? Адже раніше вважалось, що скарб гетьмана це легенда?
– Так, ваше хвилювання мені зрозуміле. Все це дійсно виглядає дуже фантастично. Я і сам хвилююсь, тому що мова іде про таку суму, котра радикальне змінить вашу, і можливо мою країну. (Авт.:Під час інтерв’ю у співрозмовника часто дзвонив стільниковий телефон—це його турбували з Лондона, Нью-Йорка, Берна, Токіо, Гонконгу, інших фінансових центрів світу, щоб переконатись в достовірності новини).
Але трохи історії. Як відомо, ваш козацький генерал-губернатор (певно англієць хотів сказати „гетьман”) Поль Полуботок, мав певні складнощі з російським царем Петром Першим, за що і був у 1724 р. заточений в Петербурзі у Петропавловську фортецю, там він і помер. Незадовго перед тим, певно відчуваючи, що скоро почнуться репресії, він відправив до нас, у Лондон, свого сина Джеремі (авт.:Ярему) з возами завантаженими бочками. А в них знаходилось 200 тисяч золотих червонців, загальна вартість котрих становила 1 мільйон фунтів золотом! Це навіть на нинішній час є надзвичайно великою сумою. Джеремі Полуботок, від імені свого батька уклав з найбільш відомим на той час лондонським “Банком Ост-Індійської компанії”, депозитнний договір про те, що золото буде зберігатися у банку під 4% річних до тих пір, поки Україна не стане незалежною державою. При чому, у договорі було ще кілька залізних умов: він не міг бути припинений за давністю років, і по друге, 80% суми мало перейти безпосередньо Україні та її народові, а 20% – нащадкам родини містера Полуботка.(Так, що всі, хто тепер носить це прізвищє, і може довести свою причетність до роду гетьмана, нехай відсилають у наш лондонський офіс документи з підтвердженням рідства. Ми їх будемо вивчати і нараховувати відсотки, тим хто дійсно є нащадком гетьмана. Цих людей можна вітати, адже вони тепер стануть мільйонерами). Ось так золото і залишилось в Англії. Сам Ярема на Україну не повернувся, а поїхав чи то у Марсель, чи на Близький Схід. У 1858 році Ост-Індійська компанія була ліквідована, а всі її активи перейшли у “Банк оф Інгленд”. Перші спроби повернути золото до вас, на Україну, робились ще у 1908 році, тоді нащадки Полуботка оцінили вклад у 800 мільйонів золотих рублів. Потім, у 1923 році, це спробували робити представники Радянської України. А боротися було за що. Так, наприклад вже через 10 років після відкриття депозиту вклад подвоївся, а потім відбулось 20 кратне збільшення суми, враховуючи “відсотки на відсотки”. Так у 1923 році сума вкладу складала 1 трильйон 48 мільярдів 578 мільйонів фунтів! Був тоді і один чоловік, котрий назвався Остапом Полуботком, прямим нащадком гетьмана, претендував на “свої” 20 % родових, тобто на 10,5 мільярда фунтів. Наш банк тоді нікому нічого не дав, оскільки не були виконані умови договору, та й сума самі ж розумієте яка.
– Але ж я знаю, що коли Україна таки стала незалежною державою, група наших народних депутатів на чолі з академіком Троньком, за державний кошт їздила до Лондона, до вашого банку з вимогою повернути і золото і відсотки. Та це тоді не було зроблено. Чому?
– Ну, можливо тому, що на ’92-93 рік ми самі не мали під руками всіх підтверджуючих документів угоди “Ост-Індійської Компанії” з Полуботком.
– А тепер вони є?
– Тепер є. Справа в тому, що коли під час Другої Світової, у 1940 році почалась “Битва за Англію” (авт.: спроба фашистської Німеччини зламати обороноздатність англійців шляхом постійних авіанальотів) і Люфтваффе бомбила Лондон вдень і вночі, керівництво банку, з остраху того, що бомби зруйнують будівлю банку і згорять цінні папери, почали поспіхом, запаковувати деякі документи у спеціальні футляри, і тимчасово закопувати їх сусідньому скверику. Дещо, на жаль загубилось. Серед, втрачених паперів були і документи пов’язані з вкладом гетьмана. Тому, коли до нас у 1992 році звернулись ваші депутати, ми не могли вести предметної розмови бо у нас не було на руках паперів, на котрі слід опиратися під час переговорів. Але кілька місяців тому, у скверику де банкіри в 1940 році ховали документи, прокладали кабель, і абсолютно випадково дорожні працівники натрапили на футляри, котрі вважались загубленими. Зміст футлярів був вивчений і серед інших паперів ми виявили справжні документи пов’язані з угодою 1723 року між вашим гетьманом і банком Ост-Індійської компанії. „Бенк оф Інглятерра” є правонаступником Ост-Індійського банку, і тому на нараді директорів прийняли рішення виконати волю нашого вкладника. Нехай і через 284 роки, оскільки тепер ваша держава самостійна, як того і хотів сер Полуботко.
– Вам було важко прийняти подібне рішення? Все ж таки втрачаєте великі гроші...
– Звичайно це рішення нам вдалось нелегко. Але честь і гідність Її Величності Королеви, престиж Англії, та довіра до британської банківської системи для нас важливіша за будь-які втрати.
– До речі які вони? У скільки зараз оцінюється вартість скарбу Полуботка з урахуванням відсотків, що набігли під час зберігання?
– Сума просто запаморочлива. Це статок більший, ніж у сера Елтона Джона і сера Рината Ахметова разом узятих. Остаточний підрахунок і досі ведеться нашими фінансистами, але за сучасним курсом це буде приблизно 16 мільярдів англійських фунтів стерлінгів.
– Уявити важко... І ви все це збираєтесь передати нам?
– А що поробиш? Престиж країни і банку того вимагає. От тільки ми не можемо віддати все водночас — бо тоді наша економіка збанкрутує. Я власне для того і приїхав, щоб домовитись про варіанти передачі цих коштів. Є навіть пропозиція, що оскільки у нас виникли спільні фінансові проблеми, то тепер є сенс створити щось на кшталт федерації України і Англії, зі спільною фінансово-економічною системою, можливо, законодавством, армією, та спільними правовими механізмами, включаючи і уряд. Тому мені і дзвонять зараз зі всіх відомих бірж світу, аби довідатись так це чи ні. Якщо так, то акції ваших українських підприємств, котрі ще у вас залишились, дещо підростуть. Десь так у разів 100. Є й інший варіант, на якому, зокрема, наполягає ваш президент, а саме: віддати той борг золотом. Тоді на кожного українця припаде ротблизно 33 кг чистого золота. Але чи всі ваші громадяни зможуть з ним дати раду. Ваші урядовці вже пропонують нам передати всю суму і всі відсотки, нехай і певними траншами, у розпорядження Міністерства фінансів, котре мовляв знає, що з ними робити. Хтось запропонував провести всезагальний референдум: розділити суму відсотків на кожного громадянина України і відкрити на кожного окремий рахунок, а це буде кругленька цифра. Але, враховуючи певні обставини, ми вважаємо що вашим народом буде прийнятий саме такий варіант — поділити все на всіх. Тому ми вже готуємось: закуповуємо спеціальні вантажні бронемашини, котрі з фахівцями-охоронцями будуть їздити містами й селами вашої держави і влаштовувати пункти видачі грошей. (А один англійський фунт у вас коштує 9, 92 гривні, от і рахуйте на скільки вас всіх збагатив Полуботко.) Звичайно, гроші видаватимуться не всім відразу, а частинами. І процес цих траншів затягнеться на кілька місяців, можливо аж на півроку. Самі розумієте, сума яка! Хто захоче зможе цю суму знову покласти на спеціальний, так званий „Made in Polubotko”, накопичуальний депозит з дуже вигідною градацію відсотків. І тому, завдяки золоту Полуботка, створиться певний фінансовий прецендент – на мапі світу з’явиться країна, у якій всі громадяни (навіть волоцюги) будуть дуже заможними людьми.
– А це не підірве світову фінансову систему?
– Деякі зміни звичайно стануться, але вони не настільки суттєві. Гроші ж нікуди не подінуться. Просто плавно зі швейцарських і англійських банках вони перемістяться в Україну, ви станете такою собі Східно-Європейською Швейцарією. А потім, мінус якісь відсотки, покрутившись на ваших рахунках вони знову повернуться до нас чи ще кудись. Адже гроші не повинні лежати, вони мусять постійно рухатись і працювати. Чи не так?
У мого співрозмовника знову задзвонив мобільник, і красномовно глянувши на свій „Ролекс”, він припинив нашу розмову. Метью Ноттінгейла, заступника голови ради директорів і головного казначея „ Ройал Ванк оф Інглятерра” вже чекали у Міністерстві Фінансів України.
А я залишився у спустілому холі „Президент-готелю” розмірковуючи, що на гроші отримані зі скарбу Полуботка, найперше куплю собі кицю...
Лондон – Київ – Львів – Рясна-Руська, 1 квітня 2007 року
ІА "Вголос": НОВИНИ