Минулого року депутати міста Львова прийняли рішення визнати митрополита Андрея Шептицького патроном Львова. Водночас вирішено детально досліджувати життя і діяльність провідника української національної ідеї – митрополита Андрея Шептицького.

«Вголос» писав про його дідуся Яна Олександра Фредро (20.06.1793 -15.07.1876), пам’ятник якому вдячні галичани звели 125 років тому, далекого 1897-го. Після Другої світової війни пам'ятник  перевезли у Вроцлав (Польща). Ян Олександр Фредро згодом став дідусем майбутнього митрополита Андрея [Шептицького] – “українського Мойсея”.

Сьогодні пропонуємо невеличке дослідження про те, чим хворів і від чого помер митрополит Андрей, 78-і роковини смерті якого маємо нині, 1-го листопада 2022 року.

1-го листопада 1944-го о 2-ій годині закінчив земне життя Глава Української Греко-Католицької Церкви граф-митрополит Андрей [Шептицький]. Однак, тривалий час побутувало чимало версій щодо його хвороби та причин кончини. Відповіді на ці питання  дає  протокол допиту лікаря-терапевта 1-ої обласної лікарні м. Львова Олександра Барвінського [1889 /1890 - 1957] від 14 квітня 1945-го.

Стосунки Олександра Барвінського і митрополита

Приблизно, з половини жовтня 1944-го він, як лікар оглядав хворого Владику. До нього його лікували особистий лікар – Мар’ян  Панчишин (1882-1943), за життя його називали народним лікарем (авт.),  а також Гинелевич (виїхав із німцями) і Богдан Гординський (також залишив Львів).  Олександр Барвінський упродовж місяця 1935-го заступав Мар’яна  Панчишина, як лікаря у зв’язку з його участю  у міжнародному з’їзді лікарів у м. Осло (Норвегія).

З історії хвороби митрополита

За словами Олександра Барвінського, митрополит мав хронічний ревматизм.  Його  причиною  стала наявність вирощеного із крові стафілококів.  Були чутки, що він у молодих роках, перебуваючи а австрійській армії, занедужав люесом. Однак, слідів цієї хвороби лікар Олександр Барвінський не спостерігав. До речі, особисто Владика заперечував  її. Якщо він і хворів, то відповідні дані  у лікарів були відсутні.

На грунті щорічного загострення ревматизму Владика відчував серйозну серцеву  недугу [з 1930-го], страждав міокардом від ускладнення хронічного ревматизму. Різке загострення  хвороби було до 1937-1938 рр., коли митрополит перестав самостійно пересуватися.

Причини кончини  Владики

Слід врахувати його загальну конституцію тіла, ріст, вагу і сидячий спосіб життя упродовж багатьох років. а також наявність ревматизму і серцевої недуги. Згодом додалися нові больові явища – пухлина і набрякання  ніг, що постійно збільшувалися. З боку травлення, за винятком випадків запорів, що мали місце у зв’язку  із його способом життя,  жодних патологічних явищ не спостерігалося.

Останні дні митрополита

За три дні перед відходом у вічність митрополит не впізнавав лікаря і консультанта професора  кафедри нервових хвороб Львівського медичного ін-ту, вченого клініциста-невропатолога  Василя Чернецького (1924-1981). Владика помітно хвилювався. Вести розмову із лікарями не міг. Відсутні також дані про штучні чи інші зовнішні впливи на життя Владики. За хворим постійно  доглядали сестри-монашки. Вони ж  робили йому в останній час уколи, що необхідні для лікування та подавали лікарства. Лікар Олександр Барвінський не спостерігав отруєння організму.  Хоча і не стверджував, що його не було. Розтин  тіла покійного не проводили. Чому?  Вважали хворого безнадійним і чекали його кончини.

Степан Боруцький.

 

ІА "Вголос": НОВИНИ