Операція «Ліквідація»
31 серпня в Донецьку підірвали одного з найодіозніших бойовиків - головного ватажка терористичної організації «ДНР» Олександра Захарченка. Саме він обіцяв спрямувати танки на Київ, бив у груди українського офіцера під час переговорів, і навіть, викликав президента Порошенка на поєдинок. За останні роки було вбито більше десятка відомих сепаратистських ватажків, а ліквідація Захарченка, стала лише черговим епізодом серед низки подібних операцій, кожна з яких досі залишається без достеменного авторства.
Подібним чином у жовтні 2016 року в Донецьку був убитий один з ватажків "ДНР" - командир "окремого розвідувального батальйону "Спарта" Арсен Павлов з позивним "Моторола". У ліфті будинку, де проживав Арсен Павлов, спрацював саморобний вибуховий пристрій. У лютому 2017 р. внаслідок пострілу з вогнемета, загинув у своєму кабінеті ватажок батальйону бойовиків «Сомалі» Михайло Толстих, відомий як Гіві. Він брав активну участь в окупації Донбасу та особисто катував українських військовополонених. В 2016 році був застрелений в підмосковному ресторані "Вєтєрок" організатор терористичної організації "Оплот" Євген Жилін. Потім в Московській області РФ раптово помер від серцевого нападу колишній ватажок сепаратистів "ЛНР" Валерій Болотов, однак вважається, що колишній очільник "ЛНР" помер в результаті отруєння після вжиття кави.
«Вже традиційно у всіх цих гучних ліквідаціях жодна сторона конфлікту не бере на себе відповідальність»
Вже традиційно у всіх цих гучних ліквідаціях жодна сторона конфлікту не бере на себе відповідальність, спихаючи все на противника. Офіційна Москва та представники самопроголошеної ДНР звинувачують українські спецслужби та особисто президента Порошенка. Офіційні речники СБУ ж завжди заперечували причетність українських спецслужб до вбивств лідерів бойовиків, і наголошували на взаємних «розбірках» та конфліктах між верхівками терористів. Українські ж експерти називають винуватцями цих ліквідаційних актів російські спецслужби, які зачищають неугодних бойовиків. Хто ж насправді вбиває ватажків сепаратистів, які почади гинути, немов колорадські жуки?
Кремль наводить «порядок»?
В перші періоди утворення сепаратистських організацій на Донбасі, угрупування бойовиків виглядали немов ватаги варварів - постійно п’яних, неорганізованих, агресивних, і непідконтрольних навіть московським кураторам. Грабіж замість бойових дій, масове дезертирство після українських обстрілів і фальшивий піар ватажків цих безладних угрупувань в поєднанні з розкраданням російської фінансової та військової допомоги - такими були перші «герої» окупованого Донбасу. Російським спецслужбам інколи доводилося терпіти таких «лідерів», враховуючи їхню популярність серед донбаських банд та здатність недорого залучати до своїх бригад сотні місцевих люмпенізованих добровольців.
Однак, коли ситуація на фронтах втихомирилася, грабіж, пияцтво, ґвалтування та рекетирство таких «армійців» почали заважати російським офіцерам організувати щось схоже на армію. В умовах можливого українського наступу, ліквідація бандитів з ореолом «військових героїв» стала логічною ланкою переходу окупованої території від рук найманців безпосередньо до росіян. Неконтрольовані та занадто самозакохані ватажки бойовиків, які насправді не становили реальної військової користі та не розуміли значення слів «дисципліна» чи «наказ», повинні були бути усунутими.
«Більшість з них забагато знали про події 2014 року і могли пробовкати про проникнення російських агентів та диверсійних груп на Донбас»
Тим більше, що більшість з них забагато знали про події 2014 року і могли пробовкати про проникнення російських агентів та диверсійних груп на Донбас задовго до втечі Януковича, про постачання сепаратистам з РФ важкого озброєння (в тому числі ракетних комплексів «Бук»), про російські регулярні війська на Донбасі і тд.
До того ж, багато ватажків озброєних угрупувань почали займатися організованим збором данини з підприємців, грабежами заводів та фабрик, конфіскацією майна місцевих мешканців і навіть повідкривали закордонні рахунки. Тож зачистка того непотребу, який допоміг повалити українську владу в регіоні, і хто вже був не потрібен в час, коли треба було організовувати централізовану оборону окупованих територій і будувати щось схоже на армію і порядок - стала логічним кроком російського воєнного командування.
Реінтеграція «троянських коней»
Ще одним аргументом, чому Москві стало необхідно позбутися того людського матеріалу, який свого часу воював проти українських військ, стала необхідність всунути Україні «троянських коней», на умовах реінтеграції Донбасу за Мінськими домовленостями. В регіоні мають провести «вибори», на яких звісно ж, переможуть московські агенти та місцеві сепаратисти, які стануть депутатами українського парламенту і будуть вимагати «услишать Донбас». Тоді некотрольований українцями регіон, з особливими мовними правами, у складі України постійно блокуватиме євроєнтеграцію, вступ до Нато, голосуватиме за антиукраїнські партії, а амністія сепаратистам стане фактором численних конфліктів всередині України.
«Сепаратистів, заплямованих кров’ю українців, потрібно було замінити на незаплямованих, з якими Україна в принципі була б не проти вести переговори»
Однак навіть в Москві розуміють, що Україна ніколи не прийме в якості партнерів для переговорів лідерів бойовиків, які вбивали і катували українських полонених. Тож сепаратистів, заплямованих кров’ю українців, потрібно було замінити на незаплямованих, з якими Україна в принципі була б не проти вести переговори. Місце військових злочинців мають зайняти компромісні фігури, наближені до колишнього керівництва Партії регіонів, проросійських олігархів чи менш одіозні ставленики Москви.
Український слід?
Цілком логічно було б припустити, що в умовах війни з сепаратистами, українські спецслужби та військові також не сидять склавши руки на примірнику Мінських домовленостей і не відкривають вогню навіть у відповідь на ворожі обстріли. Можливо, український Генштаб та Сили Спеціальних Операцій продовжують боротьбу в тилу ворога, знищують сепаратистів та їх ватажків, мстяться окупантам не лише в Донецьку, а навіть на території РФ. Той факт, що сепаратиста Гіві - лідера найбільш відмороженого батальйону «Сомалі», який знущався над українськими військовополоненими, було вбито з вогнемета «Шмель», також нагадує почерк помсти.
Чи часто ворога ліквідовують за допомогою вогнемета? Начебто не часто, адже для цього зазвичай використовують гранатомети, міни, снайперську зброю. Однак для особи, яка катувала українських хлопців, принциповим є спосіб померти. Адже загинути від кулі чи снаряду, і загинути від вогню - це не лише абсолютно різні відчуття, але й ефективна форма розплати за злочини. І бандит Гіві, який ставив на коліна українських військовополонених і вимагав їсти шеврони з тризубом, помер нелегкою смертю. В набагато жахливіший спосіб, ніж якби «забухав» і не виконав наказу російського полковника. Той факт, що всі ватажки бойовиків, які відзначилися у вбивствах українців, невдовзі були вбиті, може свідчити, що українське воєнне командування щось таки робить.
Більше того, ліквідація не лише десятка, але практично всіх відомих лідерів донбаських бойовиків, - це операції рівня ЦРУ чи Моссаду, адже навіть цим спецслужбам часто довго не вдається знайти і знищити лідерів терористів. Якщо б це було правдою, то українські ССО можуть вважатися одними з найефективніших та професійних спецслужб та військ спеціального призначення, результати діяльності яких проявляються у регулярній та послідовній "зачистці" всього керівного складу бандформувань бойовиків.
Чи можна запідозрити Порошенка?
Принаймні так хотілося б думати патріотичній частині української громадськості, яка дуже розчарована в безсилості та беззубості української влади. І коли український громадянин чує, що український суд вкотре випустив з в’язниці ще одного сепаратиста, що українські телеканали купують кум Путіна Віктор Медведчук та заступник глави адміністрації Януковича Андрій Портнов, що Україна купує в РФ вугілля та електрику, то новина про такі ефективні, модерні та цілеспрямовані українські спецслужби виглядала наче бальзам на душу. Хоча тут щось не сходиться.
«Політика президента ближча до «м’яких компромісів», аніж до безкомпромісної патріотичної боротьби за українські інтереси»
Всі українські силові відомства підпорядковані безпосередньо Верховному головнокомандувачу, тож такі дві різні стратегії президента: однією рукою нещадно і послідовно знаходити і знищувати ворогів Української Держави руками невловимих професіоналів з ССО, а іншою - випускати з СІЗО сепаратистів та створювати тепличні умови для російської агентури в українській політиці, Московської церкви, олігарха Вадима Новинського та регіоналів - якось виглядають нелогічно. Політика діючого президента ближча до «м’яких компромісів» на основі Мінських домовленостей, аніж до безкомпромісної патріотичної боротьби за українські національні інтереси. Попри всі підозри щодо Петра Олексійовича, в такому його важко запідозрити.
Можливо, відповідь щодо загадкових ліквідаційних операцій лідерів донбаських сепаратистів буде відомою лише після закінчення бойових дій і відкриття архівів - так, як це традиційно буває в історії воєнних спецоперацій. Однак, хто б насправді не вбивав сепаратистів - самі сепаратисти вже усвідомлюють, що розплата за злочини їх дістане з будь якої сторони конфлікту.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ