По всій Україні відбуваються урочистості щодо вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні. Ця кривава сторінка української історії, безперечно, має жити у пам’яті людей. Проте пройшло вже сім років, а дискусії щодо перемоги чи поразки Революції Гідності точаться і досі. Хтось каже, що всі ці смерті були марними, оскільки до влади прийшов олігарх Порошенко, який не провів дієвих реформ та не змінив суспільний лад в Україні. Інші ж наполягають, що скинувши режим Януковича, Майдан виконав свою функцію, а отже це перемога.

То якою була роль Майдану, чи даремно загинули герої Небесної Сотні та перемога це чи поразка в історичній ретроспективі? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерти.

Ігор Лосєв, філософ, публіцист:

Майдан виконав свою історичну роль, оскільки йшлося про спробу Кремля разом із Януковичем ліквідувати державну незалежність України. Вони намагались перетворити Україну на такий собі московський протекторат. Майдан не дозволив цього зробити і в цьому полягає його основна заслуга. Тому ці події себе виправдали. Якби не ці повстання, то ми сьогодні були б чимось на кшталт Білорусі й те, що сьогодні там робить Лукашенко, у нас із успіхом робив би Янукович.

Те, що до влади прийшли ті, хто прийшли, то тоді їм просто не було альтернативи. Хто ще тоді міг очолити країну? Звісно, серед них було мало професіоналів, мало відважних людей і людей, здатних відстоювати українські інтереси. Проте, які вже є, хоча, ясна річ, хотілось би кращих. Хотілось би, щоб країною керували люди, здатні захистити територіальну цілісність нашої держави і дати гідну відсіч російській агресії.  Але, як то кажуть, за відсутністю гербового паперу, пишемо на простому.

Петро Олещук, політолог:

Це дуже непросте питання. В принципі, Майдан мав різні періоди свого існування. З плином часу, змінювались його цілі й навіть учасники. Почалось все як стихійний рух проти того, що Янукович відмовився підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Значна частина громадян України сприйняла це як відвертий поворот держави у бік Росії і це спровокувало протести. А далі, у залежності від того, як влада намагалася придушити цей процес різними силовими методами, Майдан перетворився у повстання проти Януковича та його режиму. Зрештою, все закінчилось падінням його режиму.

Щодо цілей, то їхнє розуміння було різне. З одного боку можна сказати, що ця угода про асоціацію з ЄС була підписана, причому доволі оперативно. Але, як виявилось, вона не стала вирішальною у європейській інтеграції України чи вступі до НАТО.

З іншого боку, події у Києві стали формальним приводом для військової агресії Росії, результати якої ми маємо і сьогодні. Частина території України є окупованою, що призвело до людських, матеріальних та економічних втрат.

Що стосується очікуваних реформ, то я думаю, що навряд чи в Україні хтось повністю задоволений тими реформами, які були проведені згодом. Не можна сказати, що їх було мало, але їхні результати невтішні. Ми не можемо сказати, що українська держава повністю очистилась від радянських елементів. Можна стверджувати, що Майдан запустив дуже важкий і болючий процес перетворення України від пострадянської республіки до європейської держави, але ми ще навіть не на середині цього шляху.

Сергій Дацюк, філософ:

Не було однієї позиції усіх про входження в Європу чи знищення олігархів, люди стояли за різне

Коли ми говоримо про Майдан, то його не можна сприймати як функцію. Якщо так стверджувати, то у вас має бути мислення, що є якась мета чи стратегія, всередині якої Майдан є функцією. Умовно кажучи, Майдан був подією, яка мала потенційний характер: могла початись революція, а могла і не початись. Особисто я з першого дня цих подій говорив, що має бути революція зі своєю метою, стратегією, мисленням, дійовими особами і так далі. Тобто, повинні бути не лише ті люди, які кидають коктейлі Молотова. Це люди, які боряться, вірять, віддають своє життя, живлять своєю енергетикою, але не вони є революцією. Тому й вийшло так, що люди загинули, а мети не досягнуто, бо її зовсім не було. Може бути енергетика, бунт і жертви, а цілі не було. Не було однієї позиції усіх про входження в Європу чи знищення олігархів, люди стояли за різне.

Тому, умовно кажучи, Майдан – це квазі-подія, яка об’єднувала потенціали досить різних рухів. І ці рухи далі теж проявились по-різному. Антиолігархічні рухи зійшли нанівець, бо прийшла олігархічна влада. Волонтерські рухи, спрямовані на звільнення від русифікації, пішли в одному напрямку. Рухи на українізацію пішли у схожому, але, все ж, іншому напрямку. Рухи, спрямовані на економічний підйом, подались у третьому напрямку. В один бік вони могли рухатись лише якби у нас була стратегія і рушійна сила. У цьому і полягає проблема Майдану.

Тому сьогоднішні оцінки є неадекватними. Часто кажуть, що події під час Революції Гідності звелись до ненависті до Порошенка. Петро Порошенко, ясна річ, заслуговує на негативну оцінку своєї діяльності, але оцінка Майдану не може бути ненавистю. Оцінка тих подій може бути всередині якоїсь стратегії, а її і сьогодні немає. Тому це неможливо і тому я мовчу. Немає кому сьогодні оцінювати Майдан, бо немає кому виконати хоч одну його мету. Про те, що Майдан відбувся, сьогодні можуть сказати лише люди, які прийшли до влади або збільшили свої статки. От для них Майдан дійсно відбувся, а для суспільства – ні.

Андрій Ніцой, директор Центру стратегічних розробок, історик:

Майдан переміг, а Революція Гідності триває і досі

Якщо коротко, то головне і ключове питання для всіх – це перемога чи поразка. Багато сказано про героїзм та самовідданість, але чим далі ми від тих подій, тим гостріше є питання, перемога це була чи ні. Я вважаю, що Майдан переміг, а Революція Гідності триває і досі. Як історик хочу нагадати, що французька, англійська та інші європейські революції – це явища, які розтягувались на роки, а іноді й на десятиліття. Тому не варто це плутати із переворотом – одномоментним захопленням влади. Після нашого Майдану у легітимний спосіб до влади прийшли нові люди. Це були ті, хто керували усім зі сцени, а потім скористались цим надбанням, отримавши владу. Тому Майдан виконав свою справу, бо зрештою усунув Януковича і його банду. Проте після нього прийшли не те що такі самі, але люди, які або були не здатними, або не захотіли вирішити ключове питання революції, яке полягало у зміні суспільного ладу. Це мав бути прихід від постколоніального до суверенного стану. Від олігархічного до ліберально-ринкового стану. Від керованої свободи до свободи слова, совісті і таке інше. Все це при тому, що усі ці позиції мали бути просякнуті українством. Нова влада, яка прийшла після Майдану, із цим завданням не впоралась.

Враховуючи історичний досвід, коли в процесі революції досягаються результати, будемо сподіватись, що ми ще оберемо владу, яка зможе нам усе забезпечити. Проте за всім цим не повинна проглядатись суспільна пасивність. Тобто, саме суспільство повинне дозріти до такого рівня, щоб обрати владу, яка прийме нове антимонопольне законодавство, буде дотримуватись його, зможе демонополізувати та деолігархізувати економіку і тому подібні речі.

Роман Гурський, ІА «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ