У мокру погоду вулиці цього мікрорайону перетворюються на справжню смугу перешкод: його мешканці, у прямому значенні слова, змушені місити ногами болото. Зізнаються: без гумових чобіт тут ніяк не обійтись. І це далеко не єдина проблема мікрорайону Кам’янка, що на північно-західній околиці нашого міста.

«Вголос» продовжує серію матеріалів про суворі реалії життя у віддалених від центру місцевостях Львова. 

Не всі львів’яни знають, що у Шевченківському районі Львова є місцевість, для мешканців якої досі недоступні елементарні блага цивілізації. Цього разу розповідаємо про мікрорайон Кам’янка, який розташований поблизу житлового масиву Рясне-1. 

Колись цю місцевість називали Баторівкою і вона належала до колишнього села Рясна Польська. За радянських часів її перейменували на Кам’янку, а у 1988 році, разом із Рясне-1 та Рясне-2, приєднали до міста.  

Втім житловий масив Рясне-1 і сусідню із ним Кам’янку сплутати важко. Перший здебільшого забудований панельними будинками, а другий – мікрорайон малоповерхової та садибної забудови. 

«Влада просто поставила на нас хрест…»

Невирішених питань у Кам’янці справді чимало. Що найгірше, вже десятки років мешканці цього мікрорайону змушені дбати про благоустрій на своїх вулицях самостійно. 

За свій кошт вони ремонтують дороги та освітлюють вулиці. Власноруч їм також доводиться проводити воду та каналізацію. А все через те, що Кам’янка залишилась практично без уваги львівських депутатів. Відповідно, за все доводиться платити із власної кишені. А це немаленькі гроші. 

«Живемо без каналізації… Здається, міська влада просто поставила на нас хрест. Допомагати зовсім не хочуть, а ми що, мільйонери?!» – розповідає «Вголосу» мешканка мікрорайону Марія. Жінка майже 15 років проживає на вулиці Євгена Чикаленка і зізнається, що тут міська влада вже роками не прокладає каналізації, попри численні прохання людей. 

«Вулицю Чикаленка каналізувати обіцяють уже багато років, а благоустрій обіцяють після каналізування. Викликаємо асенізатора, щоб відкачати воду із вигрібної ями. Машини постійно ламаються, з іншого району їхати не хочуть. От заповнилась яма, два дні миєшся в тазику, бо воду спускати нема куди, а асенізатор ніяк не доїде. Не знаю, в кого як, але нам (4 дорослих, 3 дітей) викачувати яму потрібно кожних 10-14 днів, а коштує послуга 300 грн. І це без туалету він у нас надворі, бо просто немає куди під’єднати злив», додає також мешканка Кам’янки Валентина. 

За словами Валентини, проблеми на вулиці Чикаленка є і з вивезенням сміття. Жінка зазначає, що його забирають не систематично, через що на вулиці нагромаджуються цілі купи відходів. 

«Хочуть, щоб ми баки тягнули до початку вулиці або самі виносили сміття в загальні баки», додає вона. 

«Місимо ногами болото»

На вулиці Чикаленка проблеми Кам’янки не закінчуються. Заручниками життя в некомфортних умовах стали й мешканці вулиць Холодної та Винниці. 

Вони розташовані за залізничною колією, яка приносить жителям чимало незручностей. Зокрема, на колії нерідко стоїть по кілька поїздів, які цілком перекривають шлях із вулиць Холодної та Винниці до зупинки громадського транспорту, що на вулиці Брюховицькій. 

Оскільки переїзд через залізницю – далеко, практично щодня мешканцям цих вулиць доводиться обходити вагони через колію. З цієї ж причини в цю місцевість нерідко відмовляються приїздити поліціянти, пожежники та медики.  

«Щоб вийти на вул. Брюховицьку, потрібно подолати бар'єр залізничну колію, на якій постійно стоять поїзди. Пожежної, швидкої і поліції можна і не дочекатись. Переїзду через залізницю немає, потрібно далеко об'їжджати»,розповідає нам пані Наталя, яка проживає на вулиці Холодній. 

Крім того, мешканці Винниці та Холодної скаржаться на жахливий стан доріг. Кажуть: під час дощів тут не обійтись без гумових чобіт. Асфальтованої дороги немає, тож у мокру погоду ці вулиці перетворюються на болото. 

«Вулиці Винниця і Холодна потребують ґрунтовного втручання, адже тут немає нормальних доріг, у період дощів просто місимо ногами болото», обурюється мешканка мікрорайону Софія.

«Розраховувати лише на себе»

Ігнорує міська влада й мешканців вулиць Біберовича та Горобинної. Вони неодноразово писали скарги та звертались до мерії, але дочекатись хоч якоїсь допомоги їм поки що не вдалось. 

До прикладу, на Горобинній немає вуличного освітлення та асфальтного покриття. Мешканці Кам’янки розповідають, що саме в цій місцевості проживає чимало людей похилого віку, серед яких, зокрема, й люди з інвалідністю. 

А ось на вулиці Біберовича, попри виділені на це кошти, досі не проклали каналізації. Крім того,  тут ще з кінця 80-х років так і не полагодили тротуару.

«Найбільший пішохідний потік на Кам’янці – вулицею Біберовича (школа, 4 магазини, училище, станція швидкої допомоги, три багатоповерхівки на 105, 106 і 157 квартир.). А тротуару біля будинку №11 на Біберовича не ремонтували з 1986 року (35 років)», зазначає мешканець Кам’янки Михайло.

Самостійно боротися із хронічними «хворобами» інфраструктури та своїми силами закидати ями змушені й мешканці вулиць Нарцисової, Фещенка-Чопівського та Агрусової. 

«На Фещенка-Чопівського – жахлива дорога. Кожного ранку – гонки водіїв, які оминають затори на вулицях  Шевченка та Брюховицькій. У дощову погоду неможливо пройти вулицею, болото скрізь. Ще й сварять дітей, які йдуть до школи, бо ті їм заважають їхати», підкреслює львів’янка Леся. 

Тож усе, що залишається мешканцям Кам’янки зараз, – вірити, що колись про них таки згадають. А поки що, кажуть, можуть сподіватися тільки на себе. 

ІА "Вголос": НОВИНИ