50 років тому, 12 січня, в Україні почалася нова хвиля репресій: лише за два дні операції, яка отримала назву “Блок”, співробітники КДБ УРСР у Києві та Львові арештували 14 осіб.
Серед затриманих: Василь Стус, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк.
Основне звинувачення – український націоналізм і виготовлення та поширення самвидаву.
Спецоперація “Блок”
30 грудня 1971 року у Москві відбулося закрите засідання Політбюро ЦК КПРС, на якому вирішили розпочати всесоюзну кампанію з викорінення правозахисного дисидентського руху та ліквідацію всіх осередків самвидаву.
Щоб знайти привід для затримань, 7 січня 1972 року в Чопі арештовують бельгійського туриста українського походження Ярослава Добоша. Газети рясніють повідомленнями про його контакти з відомими українськими дисидентами. Так розпочалася спецоперація “Блок”.
Хвиля репресій 1972 року мала поставити остаточну крапку в існуванні руху опору в Україні, тому була доволі масштабною, а вироки засудженим – особливо жорстокими.
Тільки за перший місяць того року заарештували близько 20 дисидентів, серед них найвідоміші і знакові постаті: В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Стус, Іван Гель, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Леонід Плющ, Михайло Осадчий та інші.
Загалом протягом року заарештували близько ста осіб, 89 із них засудили за антирадянську діяльність.
Затриманих дисидентів звинуватили у “виготовленні, розповсюдженні, зберіганні літератури наклепницького характеру, участі у вертепах, ворожому ставленні до радянської соціалістичної системи”.
Більшість позбавили волі терміном на п’ять-сім років у таборах суворого режиму та дали три роки заслання.
Вертеп 1972 року у Львові
Однією з підстав для засудження інтелігенції Львова стала організація та проведення різдвяного вертепу, у якому взяло участь 45 осіб. Серед них був і Василь Стус, який у переддень Нового року приїхав до Львова з Моршина, де тоді лікувався.
Ініціаторкою дійства була учасниця правозахисного руху лікарка Олена Антонів, колишня дружина В'ячеслава Чорновола. Репетиції відбувались у її помешканні, на вул. Спокійній, 13.
Ірина Калинець писала: "Дiм на вул. Спокiйнiй був «пунктом опори», саме там готувалися знаменитi коляди i вертепи 1971-1972 рр.
В хату Олени поверталися люди з ув'язнення i знаходили там не лише матерiальну допомогу (одяг, грошi, харчi), а й душевне тепло".
Із вертепом дисиденти заходили з вітаннями-колядками до знаних людей, наприклад, до Романа Іваничука, Ростислава Братуня, Миколи Петренка, Володимира Лучука, Євгена Лазаренка, Володимири Чайки, Григорія Нудьги, інших письменників і митців.
| Вертеп у домі Садовських у Львові. Стоять ліворуч: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Марія й Ганна Садовські, Михайло Горинь; сидять — Стефанія Шабатура («циган»), Мар’ян Гатало, Олександр Кузьменко. Через три дні Стус, Калинець та Шабатура були заарештовані |
Зібрані гроші за коляду учасники вертепу планували скерувати на допомогу тодішнім політв'язням та їхнім рідним, а також на випуск чорноволівського “Українського вісника”. Вже незабаром ці кошти (250 рублів) знадобились для оплати роботи адвокатів на судових процесах…
| Глядачі та учасники вертепу – Михайло Горинь, Ольга Горинь, Дзвінка Калинець, Мар’ян Гатало (у капелюсі), Раїса Мороз (у хустці) |
Арешт
12 січня 1972 року розпочалася акція проти учасників вертепу.
“12 січня, 8:15. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері; як звичайно, відчиняю я. Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук. Далі ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. У якій справі, що шукають – невідомо.
Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач, магнітофонні стрічки”, – так описала ранок Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного.
Заарештовані дисиденти і ті, що ще залишалися на волі, майже відразу розпочали боротьбу за відстоювання своїх прав.
«Люди добрі, дуже вже негаразд ви чините... – так починав свого листа від 23 січня 1972 року керівникам компартії Василь Стус, який вже десять днів перебував у в'язниці. – Спам'ятайтеся, люди добрі. Після нас із Вами потопу не буде, а «буде син, і буде мати, і будуть люди на землі», і тоді Вашим дітям буде соромно за Вас.
Твердо вірю, що через кілька років буде соромно і кожному з Вас за те, що ви чините не по правді".
Після проведених обшуків за гратами опинились лідери дисидентів – Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Зіновія Франко, Леонід Селезненко, Леонід Плющ та ін.
У Львові до слідчої в'язниці УКҐБ на вул. Миру (сучасна – Степана Бандери), в якій тепер працює Національний музей «Тюрма на Лонцького», потрапили В'ячеслав Чорновіл, Ірина Стасів-Калинець, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Михайло Осадчий, Ярослав Дашкевич.
Заарештованих дисидентів залякували розстрілом, фізичними тортурами, завданням шкоди рідним і близьким.
Використовували також систему «каральної медицини»: деяких, кого було складно звинуватити у порушенні відповідних статей кримінального кодексу, оголошували божевільними та ув'язнювали у спецпсихлікарнях.
Січневий погром 1972 р. й переслідування учасників вертепу перервали традицію публічної коляди на тривалий час і призупинили масове видання самвидаву.
Однак уже в другій половині 70-х років рух опору відновився зі свіжою силою.
ІА "Вголос": НОВИНИ