«Ви проти продажу української землі? Ви комуніст чи олігарх?» Такі аргументи останніми днями активно «гуляють» у соцмережах у дискусії чи потрібно було Верховній Раді голосувати за Закон про продаж української землі. Як аргумент, прихильники такого рішення нардепів почали використовувати у своє виправдання постанови Організації українських націоналістів, українського уряду в часи Другої світової війни (Української Головної Визвольної Ради).
Давайте спробуємо розібратися не лише «хто такі бандерівці і за що вони борються?», як писав свого часу ідеолог ОУН, полковника УПА Петро Федун-«Полтава», але й до чого може призвести ухвалений Верховною Радою Закон про продаж української землі.
Яка ж це має бути приватна власність?
Український визвольний рух виступав за приватну власність на землю, але за ліквідацію великої земельної власності. Говорячи мовою сьогодення – проти латифундистів, яких породжує проголосований Верховною Радою Закон про продаж української землі (з 2024 р. в одні руки можна буде брати до 10 тис га).
До прикладу, як підтвердження, відкриваємо Постанову Великого Збору ОУН 1929 р., де пише: «Селянське господарство буде побудоване на праві приватньої власності, обмеженім державною регуляцією вільної продажі и купна землі, з ціллю запобіжи в той спосіб надмірному зменшенню чи збільшенню земельних наділів».
Про обмежену приватну власність на землю йдеться і в «Платформі УГВР» ухваленій у 1944 р. (один із основних програмових документів українського уряду. У документі читаємо: «УГВР приймає для об'єднання національно-визвольних українських сил у боротьбі за УССД таку політичну соціяльну плятформу: … ж) забезпечення вільної форми трудового землекористування з визначенням мінімальних і максимальних розмірів для індивідуального землекористування». Як ми бачимо, передбачалося, що держава повинна мати вплив на розмір приватних ділянок.
Чи були бандерівці за продаж землі іноземцям?
Інше болюча тема, яка прописана у прийнятому Законі про продаж української землі – це володіння нею іноземними банками. А хто є власниками таких банків? Звісно, що іноземні громадяни!
Свою позицію щодо продажу землі іноземцям українські націоналісти висловили, зокрема, у Постанові Другої конференції ОУН (1942 р.). Оунівці вважали: «У господарській політиці ведемо боротьбу проти експлуатації та чужинецької контролі, проти всіх імперіялістичних господарських сиетем; капіталістичної, московсько-комуністичної, тоталітарної, націонал-соціалістичної. Творимо власні форми господарського життя, які дадуть повні можливості для розвитку суспільної й приватної ініціативи, для побудування кооперації різних форм і промислово-торговельних спілок».
Щодо останнього речення, то у вже згаданій «Платформі УГВР» про великі землеволодіння було вказано, що їх потрібно передати у користування кооперативів. У «Платформі УГВР» вказано: «усуспільнення основних природних багатств країни: землі, лісу, вод і підземних скарбів з передачею рільних земель у постійне користування трудовим хліборобським господарствам». Прошу звернути увагу, що тут мова йде про передачу земель сільськогосподарського призначення у користування, а не приватну власність. Тобто, очевидно, держава повинна була б зберігати за собою контроль над землями сільськогосподарського призначення.
Осадники
Прийнятий Верховною радою Закон дозволятиме купівлю української землі іноземним банкам, а, відповідно, і іноземцям. У такому випадку: де є гарантія, що українському фермеру іноземці продадуть його ж землю, навіть коли він з часом матиме кошти за неї заплатити за ринковою ціною?; де є гарантія, що ворожі українцям нації не скуплять нашу землю через своїх підставних осіб? Якщо тепер влада відпустить українські землі у «вільне плавання», то де є гарантія, що це не породить нових «осадників»?
У 1925 р. Варшава прийняла аграрний закон. У ньому, зокрема, йшлось, що польські переселенці отримують безкоштовно землю на території окупованої Галичини та Волині. Українським селянам польська влада намагалася всіма можливими методами відмовити у продажі землі, яку старалися віддати полякам. Цей аграрний закон створив у суспільстві нову категорію людей – «осадники», які гнітили українських селян, проводили проти них репресії і врешті-решт воювали у середині ХХ ст.
Можемо розглядати і інший варіант – це коли, до прикладу, росіяни через своїх підставних осіб скуплять українську землю і їм вже не треба буде воювати, вони просто у нас тут кілька років нічого не засіють.
Що робити?
У міжвоєнній Галичині значною підтримкою серед населення користувалася політична партія Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), яка інколи загравала з польською окупаційною владою. Таке загравання з нашими ворогами ми могли спостерігати у значної категорії українських політиків з часів відновлення незалежності (вони проти Росії, але ведуть із нею бізнес; за українську мову, але їхні діти говорять російською та ін.). У відповідь на польське осадництво, з ініціативи УНДО у 1936 р. відбулися збори українських громадських організацій, які прийняли рішення: «При такій дійсности мусить з українського боку піти рішуча і передумана оборона української національної території перед політичними експериментами».
Нардепи, які голосували за продаж української землі – скасуйте свій політичний експеримент і станьте на захист життєвого простору української нації!
Михайло Галущак, кандидат історичних наук
ІА "Вголос": НОВИНИ