Раніше ми розповідали про трійку обділених увагою міської влади місцевостей Львова, серед яких – Кривчиці, Збоїща та Козельники. На жаль, це ще далеко не всі проблемні мікрорайони Львова. Серед тих, куди теж практично не ступає нога туриста та депутата – забутий мікрорайон Білогорща.
Про реалії життя практично без цивілізації у самісінькому Львові, читайте у матеріалі ІА «Вголос».
«Ми їм не цікаві як виборчий електорат»
Білогорща – колишнє село, а сьогодні – віддалена місцевість із приватною забудовою у Залізничному районі Львова. Білогорща стало частиною міста ще у 1978 році, утім за цих 40 з копійками років тут майже не відбулось істотних змін.
Цей мікрорайон – якраз той випадок, коли мем про «два Львова» вже й не здається таким смішним. Адже, для мешканців Білогорщі життя у «другому Львові» – ніякі не жарти, а справжні реалії.
Вони добре знають, як це жити у місті, але в абсолютно неміських умовах. Ба, більше!Вони змушені вирішувати усі свої проблеми самостійно: мерія майже не забезпечує Білогорщу грошима.
«Нас міська влада не хоче фінансувати. Самі розумієте: Білогорща – це район приватної забудови, нас тут відносно небагато і, просто-напросто, ми їм не цікаві як виборчий електорат», – каже мешканка Білогорщі Ярина.
Так і живуть білогорщани: без каналізування, водопостачання, нормальних доріг та соціальної інфраструктури. Кажуть: депутатів тут бачили востаннє вже дуже-дуже давно.
Замість каналізації мешканці Білогорщі користуються септиками та вигрібними ямами, а воду – качають з криниць та свердловин. До того ж, у мікрорайоні є лише одна асфальтована вулиця – та, що веде до кладовища. На інших дорогах покриття практично відсутнє: тож білогорщани змушені вручну засипати ями за свій кошт.
Крім цього, від кільцевої Львова через Білогорщу вже 4 рік кладуть транзитну гравійну дорогу за 40 мільйонів гривень. Тож весь потік машин йде через вузеньку та звивисту вулицю мікрорайону.
«Через Білогорщу тепер їдуть і вантажівки, і фури, і крани. Це викликає транспортний колапс. Крім цього, це значно відбивається на безпеці мешканців. Оскільки тротуарів немає, люди виходять з будинків і машини їм практично їдуть по ногах», – зазначає вона.
Без каналізації – немає цивілізації?
Чому міська влада фактично ігнорує гострі проблеми мікрорайону? У мерії кажуть, що нічого не робитимуть, допоки тут не буде каналізації та води. А далі усе заходить у глухий кут: бо на каналізування та водопостачання Білогорщі у бюджеті, нібито, немає коштів.
«Ця проблема ще довго буде тягнутись. Розумієте, з кожним роком ціни на проведення каналізування та водопостачання зростають. І місту так зручно. Таким чином воно «відмазується» від усіх капіталовкладнень. Якої б проблеми Білогорщі розмова не стосувалось, вони завжди відповідають так: «Оскільки води і каналізації у вас немає, то й жодного ремонту доріг та тротуару не буде», – розповідає пані Ярина.
Є у Білогорщі ще дві не менш важливі проблеми – соціальна та транспортна інфраструктура. Аби дійти до найближчого супермаркету чи аптеки – білогорщани долають шлях у щонайменше 2 кілометри щодня у бік Левандівки. Колись у мікрорайоні був невеличкий кооперативий магазин, але мешканці кажуть, що й той закрився.
«Найближчий супермаркет від нас – 2-3 кілометри. Це Сільпо. Фактично, ми загалом користуємось інфраструктурою Левандівки. Найгірше було під час строгого локдауну. Тоді, особливо старші люди, дуже постраждали. Тому що дійти до Левандівки, а потім звідти з сумками назад додому – це просто не на рівні людських можливостей. Аптеки також усі на Левандівці…», – каже вона.
Як ми вже писали вище, з транспортом білогорщанам також не пощастило: маршрутка тут курсує лише одна. Перевізники часто стоять на кінцевих і не виїжджають на маршрут або сходять з маршруту раніше. Тож увечері чи на вихідних мешканці нерідко змушені ходити пішки.
Люди вже роками пишуть скарги на перевізника, звертаються як до міської ради, так і до вищих державних інстанцій, але нічого не допомагає.
«Найболючіша проблема – це неконтрольований рух 34-го маршруту. Ввечері після 19 год. маршрутку можна чекати і годину, і півтора, і невідомо, чи буде? І поскаржитися на них не вдається, бо толку ніякого!», – розповідає «Вголосу» білогорщанка Віра.
Крім цього, мешканці мікрорайону просили міську раду запустити окрему маршрутку із Білогорщі до Левандівки. Таку, яка б довозила людей до якоїсь транспортної розв’язки. Але й це закінчилось лише обіцянками на кшталт «розглянемо» та «подивимось».
Чи не єдиний спосіб, з допомогою якої білогорщани можуть отримати хоч якісь гроші на вирішення своїх проблем – це участь у проєктах Громадського бюджету Львова. Утім цього року проєкт, ініційований мешканцями мікрорайону, відхилили.
«Якось навіть трохи негарно вийшло: про те, що наш проєкт відхилили нас навіть завчасно не проінформували. Ми не мали змоги щось виправити і, відповідно, цього року залишились без шансу поборотись за 600 тисяч», – каже мешканка Білогорщі Ярина.
Білогорща – мікрорайон із забутою історією
Що важливо, Білогорща – це, перш за все, місцевість, де у ХХ столітті відбулись знакові для всієї України події. Зокрема, саме тут, у одній із хатин, де сьогодні розташований музей, 5 березня 1950-го року у битві із радянськими спецслужбами, загинув Головнокомандувач Української Повстанської армії генерал-хорунжий Роман Шухевич.
Утім, реалії такі: місце, яке має беззаперечно важливе історичне минуле, абсолютно не цікаве міській владі. Хоч насправді мікрорайон Білогорща міг би бути не лише комфортним для мешканців, а й привабливим для туристів.
Міг би, якби про нього хоч трохи пам'ятали.
Додамо, раніше «Вголос» писав про інші мікрорайони Львова, про які теж забули львівські чиновники.
ІА "Вголос": НОВИНИ