Одіозні борги одіозних диктаторів
Історія знає приклади, коли країнам списували позики попередніх правителів-диктаторів. Міжнародне право такий борг називає одіозним і має на увазі кредити, які режим узяв для власного посилення чи збагачення, а не для розвитку країни. Відповідно, їх вважають боргами режиму, а не держави.
Цікавий момент, що доктрину одіозного боргу сформував російський економіст-емігрант Олександр Зак. Економіст спирався на два прецеденти ХІХ сторіччя, коли Мексика відмовилася від боргів імператора Максиміліана, а США списали Кубі борги, сформовані під час іспанського колоніального режиму.
Ба більше, цим принципом свого часу скористався і Радянський Союз, до якого тепер так упевнено крокує керівництво Росії: 1918 року більшовики відмовилися платити за боргами, які накопичила царська влада.
Були прецеденти і в новішій історії: так, США визнали одіозними кредити, які набрав Саддам Хусейн в Іраку, а 2008 року Еквадор відмовився від заборгованостей попереднього режиму, назвавши його деспотичним та корупційним.
Російський хабар за відмову від Європи
Російський кредит же фактично став «подякою» Віктору Януковичу за різку зміну політики.
Наприкінці листопада 2013 року тоді ще президент зірвав підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, а через кілька тижнів привіз нові таємні угоди з Москви. Згодом стало відомо, що Путін пообіцяв знижку на газ і 15 млрд доларів «братської допомоги» під не зовсім братські 5% річних (для порівняння, євробонди під гарантії США розміщено під 1,847% річних). Та й тепер Україна купує газ в Європі дешевше, ніж тоді Росія пропонувала зі знижкою (так, знаємо, ціни на нафту впали, але все ж).
Позику було оформлено у вигляді облігацій, які після розміщення на Ірландській біржі викупив російський «Фонд національного добробуту». І навіть не дивує, що й тут Росія в такий спосіб порушила власне законодавство, оскільки гроші цього фонду можна вкладати лише в рубльові активи та облігації 13 найрозвинутіших країн світу (до переліку яких Україна, на жаль, не входить).
У грудні Янукович отримав перший транш російських грошей у сумі 3 млрд дол., наступний мав надійти в лютому. Віктор Федорович навіть скатався на Олімпіаду в Сочі, але повернувся ні з чим: через день після візиту Януковича голова російського мінфіну Антон Силуанов заявив, що Україна не отримає другого траншу кредиту.
Україна не зобов’язана платити агресору
Західні економісти радили українському уряду домагатися визнання боргу попереднього президента одіозним ще 2014 року, відразу після того, як Росія окупувала Крим. Так, професор права Університету Джорджтауна, старший науковий співробітник Інституту Петерсона Анна Гелперн наголошувала, що Україна не повинна платити ці 3 млрд дол., а Великобританія має визнати облігації такими, що не мають законної сили, відповідно до англійського права.
Це також відзначав шведсько-американський економіст Андерс Ослунд. «Росія окупувала 3% території України, російські війська знищили будинки, заводи та мости на Сході України. Війна коштувала Україні 7% ВВП, розлякала іноземних інвесторів. Росія також розв’язала торгову війну проти України. Україна не має причини платити агресору, насправді це Росія має сплатити репарації Україні», – відзначає він у своїй статті для «Newsweek».
Зі свого боку, Київ зробив кілька кроків, щоб «прощальний борг» Януковича мав усі шанси отримати статус одіозного.
Так, СБУ отримала завдання розслідувати московські домовленості президента-втікача ще у квітні 2014 року. У вересні того ж року Служба безпеки порушила справу проти екс-міністра фінансів уряду Азарова Юрія Колобова саме у справі російського кредиту. Провадження відкрито за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки).
Київ готовий до конструктиву
Україна наразі не заявляє про небажання гасити облігації. Ба більше, Росію запросили на переговори з іншими кредиторами – держателями українських євробондів. 27 серпня Україна домовилася з основними кредиторами про списання 20% державного боргу й відстрочку в погашенні та запропонувала Росії аналогічні умови. І Путін спочатку заявив, що Росія згідна на реструктуризацію. Але вже через кілька днів змінив свою думку, і тоді Москва почала наполягати на отриманні гарантій США, які натомість вирішили у справу не втручатися. 9 грудня Путін доручив готувати позов до суду про дефолт України.
Утім, обіцяти – не значить судитися. Росія взагалі любить погрожувати. Наприклад, у січні той же «Газпром» погрожував закрити транзит газу через Україну, а натомість перенаправити потік через Туреччину. А тепер можна тільки посміятися: привіт «Турецькому потоку».
Для чого Путіну дефолт?
З першого погляду бажання Росії призвести до дефолту України виглядає дивним, бо зазвичай оголошенням дефолту свого кредитора шантажує сам позичальник, а не навпаки. Адже дефолт – це і є власне відмова сплачувати борг, тому за фінансових труднощів кредитор іде на поступки, щоб отримати хоч частину вкладених грошей. Але, очевидно, любитель «многоходовочек» хоче закрити Україні шлях до західних грошей, насамперед ідеться про програму МВФ. Натомість 8 грудня фонд змінив власні правила, фактично, щоб не звертати українську програму. Раніше фонд не міг кредитувати країни з протермінованою суверенною заборгованістю, а тепер – може.
У найближчі десять днів побачимо, яким шляхом піде Росія. Чи таки в суді вимагатиме дефолту, чи погодиться на реструктуризацію і списання частини боргу.
Україна, схоже, зайняла очікувальну позицію. Як відомо, якщо довго сидіти на березі річки, рано чи пізно по ній пропливе труп твого ворога.
Уляна Куйдич, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ