«Із незміненим законом про вибори, за яким обирали цю Верховну Раду, не змінилася і політична культура в парламенті. Бо нове скликання обирали за старими правилами», – пояснює «Вголосу» основну причину запозичених з попередніх скликань поганих звичок парламентаріїв голова ГО «ЦентрUA» Олег Рибачук. До того ж досі немає покарання за порушення закону й Регламенту.
Чи існують нині методи, здатні приборкати депутатів, змусити чітко дотримуватися Регламенту та, зрештою, перетворити український парламент на законодавчий орган європейського зразка?
«Піаністи» з минулого
Випадки «кнопкодавства», тобто голосування за сусіда, у Верховній Раді восьмого скликання вже не масові, але досі трапляються регулярно. При цьому експерти не розуміють логіки «піаністів», адже такі порушення фіксують на голосуваннях, де кілька голосів не є визначальними і принципово нічого не вирішують.
Серед «піаністів» восьмого скликання, за даними ініціативи «Чесно», лідирує екс-«регіонал» Віталій Хомутиник, лідер групи «Економічний розвиток», яка днями саморозпустилася.
«Кнопкодавство» є недопустиме, бо фактично нівелює статус депутата як народного обранця», – каже «Вголосу» експерт «Реанімаційного пакета реформ» Ярослав Юрчишин.
Сенсорні кнопки, які унеможливили б неперсональне голосування, обіцяють встановити від скликання до скликання. На початку лютого згадав про них і спікер Володимир Гройсман. Але зауважив, що сенсорну кнопку і зміни до системи «Рада» можливо запровадити лише після того, як парламент визначиться щодо майбутньої виборчої системи.
Водночас експерти впевнені, що є безліч інших способів дисциплінувати депутатів. Зокрема, за голосування чужою карткою карати позбавленням того, що депутати найбільше люблять, – унеможливити політичний туризм, позбавивши посад у міжнародних делегаціях або ж керівних посад у комітетах.
«До депутатів також мають застосовувати санкції. За перше порушення – один вид покарання, за друге – інший. А за третій і наступні випадки «кнопкодавства» запроваджувати покарання як для злісних порушників, наприклад заборонити відвідувати певну кількість засідань. Усе це можна зробити, головне – бажання нардепів, тобто проголосувати за такі зміни до закону», – коментує Рибачук.
Він нагадав, що вже навіть було створено відповідну робочу групу для розробки нових особливостей Регламенту, зокрема щодо системи покарань. Проте ця група жодного разу так і не збиралася.
Воїни-прогульники
Усім зрозуміло, що причиною «кнопкодавства» є небажання чи неможливість депутатів ходити на роботу й голосувати самим.
Відомо, що вони воюють на передовій і безпосередньо зі зброєю в руках беруть учать у військових операціях. Оскільки ці депутати є мажоритарниками, то це вже винятково питання вибору людей – голосувати за скрупульозних законотворців чи обирати у своєму окрузі комбатів, які не мають часу виконувати рутинну депутатську роботу.
Третє і наступні місця серед прогульників зайняли нинішні чи колишні «регіонали»: Михайло Добкін, Сергій Клюєв, Костянтин Жеваго та Юхим Звягільський. Зважаючи на одіозність цих осіб і їхню активну роль у діяльності режиму Януковича, одна з причин їхньої відсутності в парламенті – небажання публічності.
«Депутати-невидимки»
Цікаво, що саме побоювання публічності та журналістів з мікрофонами є нібито причиною відсутності підписів у журналі письмової реєстрації низки нардепів. Водночас, за даними електронної реєстрації, ці депутати були присутніми на роботі.
Нагадаємо, що кожен депутат перед початком засідання повинен відмітитися як письмово, так уже й безпосередньо в електронній системі «Рада».
Експерти неодноразово фіксували розходження між письмовою та електронною реєстрацією. Це може означати, що фізично депутата на місці немає, але його картку використовує колега.
Лідерів таких розходжень станом на кінець січня було два. Перший – депутат з «Фронту змін», голова Комітету з економічної політики і давній друг Арсенія Яценюка Андрій Іванчук, родом з Івано-Франківщини. Другий – чоловік Наталії Королевської, луганчанин Юрій Солод з «Опозиційного блоку». Десять разів їхні картки було засвічено в системі «Рада», тоді як у журналі письмової реєстрації вони не відмітилися.
Наступні три місця в топі «депутатів-невидимок» займають два «опозиціонери» Сергій Ларін та Сергій Льовочкин, а також лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко. У них по дев’ять розходжень між електронною та письмовою реєстрацією. І вісім розходжень в Олександра Пресмана, депутата з уже розпущеної групи «Економічний розвиток».
«Коли ми оприлюднили відповідний рейтинг, до нас дзвонили відомі політики. Пояснювали, що не підписувалися в журналі, бо біля столу реєстрації багато журналістів з мікрофонами. І доводили, що цей підпис не є обов’язковим. Але це брехня, і про це брешуть дуже відомі політики. Бо без письмової реєстрації нардепи не мають права отримувати заплату», – каже Рибачук.
Однак вирахування коштів за пропущені дні для депутатів, які не живуть на саму зарплату, не є надто дієвим способом їх дисциплінувати. Тому з тими, хто боїться публічності, найефективніше можна боротися тією ж публічністю.
Так, за словами Рибачука, в Слов’янську, де обирали «опозиціонера» Юрія Солода, активісти провели інформаційну кампанію. Мовляв, їхній депутат прогулює роботу. «Після цього розголосу він почав ходити на засідання, як зайчик», – додав Рибачук.
Експерт констатує, що, порівняно з минулими скликаннями, порушень з розходженням реєстрації значно зменшилося саме завдяки суспільному тиску. «Якщо за ними стежити, вони починають працювати. Їх потрібно привчати до дисципліни і роботи», – рекомендує Рибачук.
Бігом-бігом-бігом
Прислів’я «риба гниє з голови» може стати зброєю у словесній боротьбі нинішньої парламентської меншості з більшістю. Адже саме за участю спікера Гройсмана в парламенті восьмого скликання часто порушують Регламент.
Уже шкідливою звичкою там став розгляд законів за скороченою процедурою та неодноразове повторне голосування за той самий проект буквально протягом кількох хвилин.
«Ця тенденція зі скороченою процедурою без розгляду в комітетах та без обговорення в експертному середовищі тягнеться ще з минулого скликання. Але український парламент не може слідувати висловлюванню російського екс-спікера Бориса Гризлова, що Дума – це не місце для дискусій. Найгірше, що парламентарії без особливого спротиву погоджуються на ці регламентні порушення», – каже директор «Лабораторії законодавчих ініціатив» Ігор Когут.
Найбільш показовим щодо нехтування процедур експерти називають бюджетний процес наприкінці грудня. Водночас визнають: бюджет завжди в нас ухвалювали з порушеннями Регламенту.
«Схожа історія з голосуванням змін до пенсійного законодавства. Після цього голосування депутати плуталися в коментарях, за що саме вони проголосували – за скасування спецпенсій, за скасування після внесення відповідного законопроекту від уряду чи за скасування, але з червня 2015 року», – пояснює Ярослав Юрчишин з РПР.
Саме тому, за його словами, дотримання процедури є критичною для якості законів, «хоча її можна і спростити без втрати якості».
«Недопустимо усувати комітети від роботи над ключовими документами, як це було із затвердженням складу уряду, програми уряду, проекту бюджету, законопроектів так званого «пакета МВФ». Під час розгляду останнього комітети фактично освячували політичні домовленості Ради коаліції, а не виконували свою експертно-професійну місію із залученням зовнішніх експертів. Це знижує продуманість та виваженість рішень і тим самим ускладнює їхнє втілення», – додає Юрчишин.
А щоб затвердити пенсійний закон, Гройсман його ставив на голосування вісім разів. Таку практику спікер застосовував уже неодноразово.
«Рішення можуть ставити на голосування хоч сто разів, але це має бути в рамках закону. Рішення, яке було провалено на сесії, не можуть ставити на тій самій сесії. Навіть якщо закон переєстровано під іншою назвою. Бо якщо ми говоримо про демократичну країну, то демократія – це жорстке дотримання процедури, всі рішення мають ухвалювати стерильно чистими», – каже «Вголосу» народний депутат сьомого скликання, директор центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Сиротюк.
«Це нагадує якісь конвульсії. То депутати тижнями розглядають якесь дріб’язкове питання, то потім за кілька днів ставлять якесь надважливе питання, й уряд волає: якщо ви не проголосуєте, то МВФ не дасть нам позики. В результаті вкотре на виході маємо продукт, який складно зрозуміти навіть депутатам, що його ухвалювали», – додає Когут.
Як варіант боротьби з багаторазовим переголосуванням та ухваленням законів за скороченою процедурою експерт пропонує затвердити кодекс парламентської етики або ж нові жорсткіші зміни до Регламенту.
Водночас, на думку Ярослава Юрчишина, єдиний шлях боротьби зі зловживанням скороченою процедурою розгляду – це боротьба комітетів за свої права. Можливо, навіть через суди, якщо регламентний комітет не визнаватиме порушень і не вчинятиме дій для їх зупинення.
Теоретично навіть можливо визнати недійсним закон, ухвалений після багаторазового переголосування.
«На прохання депутатів спікер може ставити закон на переголосування багато разів, якщо депутат заявить, що в нього не спрацювала картка чи ще щось. Але сам спікер без зрозумілої причини не має права з власної ініціативи ставити його на переголосування. Тобто визнати таке рішення недійсним теоретично можна, якщо довести за стенограмою, що це була особиста ініціатива спікера. Але поки що таких прецедентів не було», – каже Юрчишин.
Вихідні як кара за бійки
Якби школярів карали за бійки тимчасовим недопуском у школу, більшого щастя для дітей годі й придумати. Натомість найжорсткішим покаранням у нашому парламенті нині є примусові прогули депутатів.
За бійку між головою фракції Радикальної партії Олегом Ляшком з її колишнім членом Сергієм Мельничуком останнього покарали п’ятьма недопусками на засідання сесії.
На думку експертів, це достатньо адекватне покарання. Хоча Гройсман узагалі погрожує внести зміни до Регламенту, згідно з якими за бійку каратимуть 15-ма прогулами.
Водночас, за словами екс-нардепа Юрія Сиротюка, у парламенті сьомого скликання бійки були одним зі способів захистити Конституцію, державну мову та закони, які регулярно порушували «регіонали». Тепер «свободівець» також підтримує покарання за побоїща.
«Не порівнював би сутички нинішнього і минулого скликання, де була реальна загроза державності. Адже, будучи меншістю, ми не мали інших механізмів відстоювання інтересів виборців та законів. «Регіонали» билися стільцями, залякували опозицію, а нам, маленькій фракції, вдалося дати відсіч найбільшій фракції, яка породила диктатора Януковича. А що маємо нині? Бійки влаштовує більшість, і це дуже дивно», – каже Сиротюк.
На його думку, причина полягає в тому, що парламент «лише ілюзорно є демократичним та європейським, а насправді – найбільш олігархічним за всю історію українського парламентаризму».
«Уперше там зібралося понад триста членів коаліції, тому можна ухвалювати все, що хочеш. Але реформи так і не відбуваються, бо ця Рада олігархічна і кожна фракція захищає інтереси свого олігарха. І щоб захисти ці інтереси, депутати йдуть на все: і на порушення регламенту, і на бійки», – додає Сиротюк.
Майже такі ж висновки робить й Олег Рибачук: «У цьому парламенті немає політичної сили, яка була б вільна від впливу олігархів. І це пояснює логіку голосувань або неголосувань. Чому гальмують судову реформу чи децентралізацію? Бо ці речі загрожують олігархічній системі».
Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ