„До виборів ми реально нічого не плануємо, бо все загине у передвиборчому процесі”. Це сказав сьогодні директор Палацу культури ім. Г. Хоткевича Ігор Мартиненко. Пан Мартиненко говорячи це, мав на увазі в першу чергу свою установу, але загалом він окреслив ті процеси, які відбуваються в нашій державі під час кожної виборчої кампанії в принципі.
Коли в Україні вибори, вирішити, якісь серйозні питання практично неможливо. Адже невідомо хто отримає право приймати політичні, а отже і економічні рішення. Відповідно приблизно рік держава не отримує реальних інвестицій, серйозних контрактів, ніхто не впевнений, що за нової влади, взяті попередньою владою зобов’язання будуть виконуватись. За принципом я вам нічого не обіцяв і не гарантував, так що ви вільні.
Така ситуація свідчить лише про одне. Ми так і не змогли побудувати суспільство, яке би визначалась стабільністю та прогнозованістю свого курсу. Щоб не говорила наша влада на чолі з шановним президентом про стабільність в державі, сама стабільність лише внутрішнім спокоєм не вимірюється. Стабільність це передбачуваність, це відсутність ризику як політичних так і економічних. Натомість ми маємо стабільність, яка гарантує відсутність протидії суспільства будь-яким діям влади.
Ми вибудували систему владу де все залежить від волі однієї людини — Президента. Якщо побудувати умовну піраміду влади, то в Сполучених Штатах, наприклад, де президент також є особою номер один в державі, він лише очолює піраміду і визначає курс її роботи, а не формує її. В Україні ж навпаки Президент є основою піраміди. Він формує її і визначає як їй працювати. Умовно кажучи Президент формує під себе все від Конституційного суду та парламенту до рядового підприємства десь в лісах Полісся.
Причина такої відмінності проста і банальна — це відсутність в Україні контролю суспільством дій влади, або відсутність громадського суспільства. Останні події в Беслані показали різку відмінність між нашим і західним суспільством. Італійці наприклад мобілізувались для висловлення своєї солідарності з тими хто оплакує жертв терористичного акту і повиставляли свічки у визначену годину на своїх підвіконнях. Ми також переживаємо за жертв трагедії, але ми переживаємо це в собі. Ми залишаємось завжди самотніми перед всім — владою, трагедією, щастям. Ми не мобілізуємось і не солідаризуємось. Ми відчуваємо себе сильними і самодостатніми лише в товаристві близьких нам людей. Але ми ще нездатні бути спільнотою, яка здатна відстоювати свою думку, яка здатна бути єдиною у вирішальні моменти.
В цьому і полягає феномен Ющенка. Ющенко це людина, якій довіряє значна частина українців, але довіряє йому як приватній особі не як інституції чи уособленню політичної сили. Їм байдуже політична реформа і повноваження, і те, що Ющенко отримує ті самі повноваження що й Кучма, а отже зможе їх так само використовувати. Вони довіряють йому як особі і вірять в те, що навіть при цих повноваженнях він буде тим же Ющенком. Своїм, чесним, порядним. І тому завдання Ющенка в разі його обрання Президентом є не лише побувати благоденства та держави економічного росту, оскільки це все похідне, а навчати людей вміти відстоювати свої права, вміти мобілізовуватись, навчити людей перестати любити політиків, а вимагати від них виконувати свої зобов’язання.
ІА "Вголос": НОВИНИ