Клондайк для закордонних реформаторів
Прагнучи продемонструвати закордонним інвесторам свою рішучу спрямованість на реформи, влада вирішила запропонувати українцям політичне ноу-хау – іноземці на міністерських посадах та на чолі центральних відомств. Концепція приходу до влади незалежних та незаангажованих європейських фахівців, які, на відміну від корумпованих українських чиновників, не знайомі з корупційними схемами, начебто створює шанси на успішну реалізацію задекларованих реформ.
Так, новим міністром фінансів у Кабінеті Міністрів стала громадянка США українського походження Наталія Яресько. Міністром економіки призначено громадянина Литви Айвараса Абромавічуса, міністром охорони здоров’я – громадянина Грузії Олександра Квіташвілі. Після призначення екс-президента Грузії М. Саакашвілі очільником Одеської області кількість грузинів на урядових посадах почала збільшуватися. В українській владі вже виник своєрідний клан, сформований переважно з грузинів, чисельність яких на найвищих державних посадах стрімко зростає. Окрім Саакашвілі, Квіташвіллі, Сакварелідзе, головою нової Національної поліції України стала уродженка Грузії Хатія Деканоїдзе.
На перший погляд, запропоновані іноземні фахівці виглядають кращими кандидатами на посади державних менеджерів, аніж корумповані та наближені до номенклатурного чи олігархічного середовища бюрократи часів кабінету Пустовойтенка чи Азарова. Перевагою іноземних фахівців в уряді є те, що вони віддалені від будь-яких українських олігархічних кланів та корупційних схем, не прив’язані до партій і не мають політичних амбіцій, а відповідно, не прив’язані й до рейтингів. Вони можуть дозволити собі проводити непопулярні, але життєво важливі для країни реформи.
Зрештою, іноземні фахівці на керівних посадах часто можуть бути ефективними менеджерами, особливо зважаючи на професійний досвід та солідне портфоліо. Так, нова глава української поліції Хатія Деканоїдзе у 24 роки почала працювати в команді реформаторів президента Міхаїла Саакашвілі й очолила адміністрацію Ради безпеки Грузії. У Грузії Деканоїдзе встигла попрацювати міністром освіти, а також керувала поліцейською академією. Вона ліквідувала багаторічне навчання в академії, замінивши на тренінги з права, тактики та стрільби. Замість генералів-теоретиків Хатія набрала іноземних фахівців і «реальних» поліцейських. Будучи радницею міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, Деканоїдзе запустила проект-підготовку нового покоління українських політиків.
Залучення до діяльності уряду іноземних фахівців має позитивний досвід у багатьох країнах. В умовах глобалізації й інтеграції сучасного світу, комерціоналізації управлінських процесів прийом на роботу ефективних менеджерів, без огляду на їхнє громадянство, є звичною практикою. Розвиток транснаціональних корпорацій довів, що закриватися від кваліфікованих спеціалістів з інших держав національними та громадянськими обмеженнями є архаїчною методикою, яка стає перепоною на шляху до прогресу. Враховуючи, що в Україні за останні два десятиліття корупції, казнокрадства та розгулу криміналу більшість фахівців належного рівня та досвіду, які чогось досягли в житті, змушені були бути пов’язаними чи обізнаними з корупційними схемами, в нас просто немає достатньої кількості законослухняних і чесних людей з досвідом демократичних реформ.
Іноземний менеджмент vs неоколоніалізм
Однак в українських реаліях ця демократична ідея загрожує перетворитися на фарс і надовго дискредитувати довіру українців до будь-яких системних демократичних оновлень та можливості змін у цій країні. Масовий наплив іноземних громадян на найвищі державні посади України не є панацеєю для вирішення економічних та політичних проблем. Зрештою, було б наївно сприймати кожного європейця, тим паче грузина, як апріорі чесного та демократичного спеціаліста, який не братиме хабарів та не лобіюватиме інтереси олігархічних кіл.
Не слід забувати, що й Грузія не є ідеальним зразком успішної країни. Її корупційні традиції сягають століть, навіть у часи сталінського тоталітаризму корупція в цій республіці, як і приватна власність, процвітали більше, ніж в інших. Сталін застосовував голодомори та репресії проти інших народів, але грузинів майже не зачепили ні колективізація, ні червоний терор. Отож наївно думати, що сотню років безперервної корупції, диверсифіковану кримінальним розгулом 1990-х, можуть подолати кілька років правління Саакашвілі. особливо після того, як його оголосили в розшук у Грузії.
Окрім того, масовий наплив іноземців, особливо грузинів, є визнанням нездатності українців самим керувати власною країною, що зумовлює пошук фахівців за кордоном. Це підтверджує вкорінені на Заході побутові уявлення про неорганізованість, «неповноцінність слов’ян», зокрема українців, якщо в нас із 45 мільйонів населення не знайшлося десятка чесних і розумних людей, щоб очолити урядові міністерства. Ідейні теоретики українського націоналізму та вояки УПА, які воювали за звільнення своєї землі, навряд чи боролися за те, щоб Україною керували чужинці.
Зрештою, а в якій країні главою поліції призначили б українця? Чи багато є українців на урядових посадах у Грузії, Литві, Латвії, Польщі чи Ізраїлі? Чомусь у цих зразкових для нас демократичних країнах громадяни опираються на власні національні кадри, не потребуючи послуг іноземців, окрім лише як радників.
Щоправда, нещодавно двох жінок українського походження призначено до уряду Канади. Міністром міжнародної торгівлі Канади стала канадська письменниця, журналістка й політик українського походження Христя Фріланд, а міністром зайнятості, розвитку трудових ресурсів і праці – етнічна українка Меріенн Міхичук. Окрім того, ці жінки, які народилися на канадській землі та є лише носіями української мови, вже давно ні юридично, ні ментально, ні культурно не є українками, вони – канадки. Але Канада, як і США, є іммігрантською, а не національною державою. А масовий наплив іноземних громадян на державні посади в національній державі, в сучасних фактичних межах якої понад 80% населення є етнічними українцями, виглядає підозріло.
Масштабна участь іноземців в управлінні українською державою фактично є підтвердженням політики колоніалізму. Адже протягом століть усі іноземні колонізатори, які володіли українськими землями, стверджували, що українці самі нездатні керувати власною країною і потребують господарів: варягів, німців, росіян. А після 20 років української незалежності – ще й грузинів. Можливо, закордонні реформатори дійсно є ефективними менеджерами та фаховими професіоналами, але як же тоді українці навчаться будувати свою державу та демократію, якщо керуватимуть іноземці?
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ