Гітлер та Путін – політичні близнюки
Про те, що політичний режим сучасної Росії відповідає практично всім ознакам фашизму, говорять дедалі більше фахівців. Під керівництвом Путіна Росія перетворилася на авторитарну державу з модернізованими формами автократії, владою держави над бізнесом і приватною власністю, контрольованими ЗМІ та культом вождя, проти якого виступати публічно небезпечно.
Створена і молодіжна організація на кшталт Гітлер’юґенду «Наші», яка виховує молодь у дусі аґресії, ненависті та мілітаризму. Реваншизм, шовіністичний імперський комплекс «старшого брата», залякування опозиції, культ лідера, образ зовнішнього ворога, ненависть до іноземців стали невід’ємним атрибутом російських реалій.
Путіна з Гітлером поєднує дуже багато спільних рис. Як і Гітлер, Путін хоче підняти свою «пригноблену західними демократіями державу з колін». Так само як і Гітлер, він декларує політику захисту інтересів етнічних росіян закордоном з подальшим приєднанням населених ними територій до Третього Рейху, а у даному випадку, до «Третього Риму». Як і Гітлер, Путін здійснює збройну агресію щодо сусідніх держав, анексує чужі території, обґрунтовуючи це «історичною та національною справедливістю».
Подібність Путіна та Гітлера простежується навіть у деталях. У багатьох випадках Путін не просто запозичує, а прямо копіює тактику й політичні вчинки Гітлера, неначе він є для нього якщо не кумиром, то принаймні, прикладом для наслідування. Гітлер вимагав у Польщі передачі Рейху данцигського коридору, а Путін прагне пробити «коридор» до Криму. Гітлер здійснив аншлюс Австрії у березні 1938 року, а Путін організував аншлюс Криму у березні 2014 року.
Якщо порівняти довоєнну політику Гітлера 1930-их років та теперішню політику Путіна, поки ще вона не призвела до масштабної світової війни і мільйонних жертв, то обидва диктатори начебто виглядають досить привабливо і мають багато прихильників. Обидва забезпечили економічний розвиток своїх країн, зміцнили збройні сили, підвищили геополітичну вагомість. В 1930-их роках багато європейців та американців вважали Гітлера національним героєм, сильним лідером та ефективним менеджером, точно так само, як середньостатистичні росіяни поважають Путіна за його економічні та геополітичні успіхи. Обидва диктатори прийшли до влади як політики «твердої руки», нещадно критикували демократію та «руйнівні» ліберальні цінності.
Обидва організували помпезні та дорогі олімпіади. Обидва починали з того, що начебто хотіли добра та могутності для своїх націй.
Хто кого поставив на коліна?
Проте, якщо співставити перші періоди правління Гітлера та Путіна, то російський диктатор постає у значно аморальнішому вигляді, аніж «біснуватий фюрер». Так, коли нацисти говорили про поразку Німеччини у І Світовій війні, звинувачували у цьому західні демократії та прагнули реваншу, вони, на відміну від путіністів, мали не це вагомі підстави: країни Антанти дійсно завдали поразки кайзерівській Німеччині. Натомість прагнення Путіна до помсти та реваншу в Холодній війні не витримує жодної критики, адже Захід не винен, у тому що радянська багатонаціональна імперія розвалилася, бо її народи прагнули свободи та незалежності. І хоча сьогодні росіян переконують за допомогою підконтрольних ЗМІ, школи, церкви та літератури, що саме США розвалили СРСР, насправді цим намагаються приховати внутрішню системну недолугість радянського колоса на глиняних ногах. То ж Гітлеру принаймні було за що ненавидіти Захід, а у Путіна для цього об’єктивних причин немає. Путінська ненависть до США за розвал СРСР є або параноєю, або цинічною брехнею.
Гітлер хотів «підняти Німеччину з колін», і вона дійсно у 1920-их роках була на колінах. За Версальським мирним договором, в Німеччини відібрали 12 частину території, заборонили мати повноцінну армію, а 12 мільйонів німців опинилося поза межами Німеччини. Франція та Британія викачували з Німеччини мільярдні репарації, знімали обладнання заводів та фабрик, прирікаючи промислові міста на злидні. У рамках контрибуції, вивозили цінні пам’ятки німецької національної культури та твори мистецтва. Коли голодна і зруйнована Німеччина не змогла вчасно сплатити мільярди золотих марок репарацій, французи окупували Рурську промислову область, жорстоко поводячись при цьому з німецьким населенням. Французькі солдати часто любили ставити на коліна німецьких перехожих на вулицях, бити батогами «за неналежну повагу до французького офіцера».
Французька армія тоді комплектувалася з вихідців колоній – нігерців, мадагаскарців, алжирців чи в’єтнамців. Пригноблені колонізаторами на батьківщині, ці «діти джунглів», відзначені у боях Першої світової, як могли зловтішалися над білими німцями у центрі Європи. Щоб ще більше принизити німців, французький уряд визначив харчовий раціон французького солдата, який мусила оплачувати Німеччина за перебування на її території іноземних окупаційних військ. У разі невиконання вимог, Париж погрожував подальшою окупацією. У меню входили дорогі сорти птиці та риби, а також біле французьку вино з Аквітанії. У той же час, у зруйнованому Рурі, тисячі німецьких дітей хворіли на рахіт від недоїдання та постійного голоду. Вигляд п’яних і ситих нігерців у французькій формі, які знущаються над німецьким населенням на фоні розпухлих від голоду німецьких дітей став найкращим середовищем для появи нацизму.
Шість мільйонів безробітних і шалена гіперінфляція (у 1923 році сосиска коштувала 4 мільярди марок) доповнювали картину страждань німецького народу. Але чи винні Європа та США, в тому що російські олігархи розікрали свою країну, розвалили заводи й фабрики, армію та освіту, викачали капітали закордон, довели народ до зубожіння і злиднів?
Гітлер, ненавидячи Захід, мав для цього всі об’єктивні підстави, а чому Путін, який в 1990-ті, збагачувався корупційними схемами на посаді керівника зовнішньоекономічних зв’язків Петербурга бреше, що «Америка поставила Росію на коліна»?
Соціальна політика «фашистів»
Одним з головних досягнень Гітлера у 1930-их роках вважають економічні успіхи та соціальну політику. За кілька років фюрер зумів подолати багато мільйонне безробіття, підвищити промислові показники виробництва, побудувати нові дороги, автотраси, залізниці, аеропорти, школи, лікарні, заводи й фабрики. Підірвана війною і репараціями економіка Німеччини через кілька років випередила за рівнем розвитку Францію та Британію. Гітлер одним із перших глав урядів заборонив дитячу працю, запровадив декретні відпустки для жінок, виплату грошей за народження дитини. Здоров'я німецької жінки він вважав запорукою могутності німецької нації.
Водночас путінська Росія відзначається байдужим ставленням до соціально незахищених верств населення – пенсіонерів, вагітних жінок, сиріт. Одним з найбільших розчарувань кримчан після анексії стало те, що виплати за народження дитини в РФ виявилися меншими, аніж в Україні. У Росії за народження дитини матір одержує від 6774 грн до 54 887 грн. Мами, які працювали менше півроку перед виходом у декрет, отримують лише 5 554 рублі (дані за 2014 рік), або 1471 гривню. А безробітним мамам у Росії одноразова допомога з вагітності та пологів не виплачується. В Україні, у випадку народження першої дитини батьки отримують 30 960 гривень ( 116 830 рублів), у випадку народження другої – 61 920 гривень (233 660 рублів), третьої – 123 840 гривень (467 320 рублів). Всі гроші виплачують протягом перших кількох років життя дитини. Багата «супердержава» – Росія, яка одержує десятки мільярдів доларів від продажу нафти і газу, танків та космічних ракет, алюмінію і алмазів, хутра й ікри, платить російським матерям за дитину менше, аніж бідна, нещасна та злиденна Україна, яка Бог знає звідки, але знаходить кошти на своїх дітей. То ж порівняння Путіна з Гітлером у даному випадку некоректне – Гітлер більше дбав про своїх громадян, аніж Путін про росіян.
Справжня та уявна дискримінація
Коли Гітлер в 1930-их роках звинувачував Польщу у пригніченні культурних та соціальних прав етнічних німців у другій Речі Посполитій, він не особливо грішив проти істини. Тодішня Польща була шовіністичною країною, в якій національні меншини – українці, німці, литовці, що разом становили 41 % населення, не мали фактично ніяких прав. Галичани і волиняни добре пам’ятають криваві пацифікації та концтабір Березу-Картузьку, дискримінаційну політику і закриття українських гімназій, шкіл, газет та насильницьку полонізацію. Такий самий гніт відчували на собі і німці, що опинилися у Польщі. Представники національних меншин мали лише 4-5 % квоти для вступу в університети, бо решта місць надавалася етнічним полякам.
Сидіти в аудиторіях нацменшинам дозволялося лише на задніх партах, бо перші призначалися для польських студентів. Польські політики 1930-их років з трибуни сейму вимагали здобуття для Польщі колоній в Азії та Африці, а свою країну порівнювали з Ісусом Христом. Польські німці зазнавали насильницької полонізації та тиску на етнічних німецьких землях.
Однак, якщо дискримінація німців у польській Східній Пруссії дійсно мала місце, то вигадана Путіним дискримінація росіян в Україні стала цинічною брехнею. Загально відомо, що Україна є де-факто раєм для росіян та російськомовних. Адже в жодній іншій країні, у тому числі і в Російській Федерації, не створені кращі культурні та політичні умови для комфортного проживання росіян, немає такої толерантності й свободи для вживання російської мови, розвитку російської культури та вільного волевиявлення будь-якої політичної позиції, ніж в Україні. Росіянам у нас дозволено практично все. Пропаганда російського шовінізму, приниження гідності українського народу, паплюження українських національних героїв – все це публічно з парламентських трибун та університетських кафедр, зі сторінок найвпливовіших мас-медіа вільно поширювали росіяни в Україні 23 роки незалежності.
Росіяни вільно створювали в Україні власні національні політичні партії, мають в Україні власну церкву, – УПЦ МП, яка вважається найбільшою за кількістю парафій і отримує від уряду храми, земельні ділянки, звільнення від податків та державний статус. Музична й розважальна сфера, кіно та медіа простір в Україні знаходяться під тотальним контролем російської мови і московських «культурних» впливів. Більше половини книг, газет і глянцевих журналів в Україні видається російською мовою. Більше половини фільмів транслюється у кінотеатрах російською мовою без українського дубляжу.
Російська мова лунає всюди, російськомовні школи за рахунок українського бюджету успішно працюють, росіяни масово займають керівні пости в органах державної влади України. Але Путін ввів війська в Україну, щоб захистити місцевих російськомовних від «дискримінації» та «геноциду». На відміну від Путіна, Гітлер хоча б не брехав про дискримінацію німців у Східній Пруссії та Ельзасі, а Путін, мавпуючи гітлерівську політику, значно перевершив фюрера у цинізмі та брехні, видаючи миролюбну та толерантну Україну за ілюзорного фашистського монстра.
Гітлер у першій половині ХХ ст. виявився не настільки підлим та облудним як Путін у першій половині ХХІ ст.
Гітлер не приховував ідентифікації своїх військ під час аншлюсу Австрії, а Путін брехав своєму народові та всьому світу про невідомих «зелених чоловічків» та міфічну «самооборону Криму».
Гітлер брехав значно менше, аніж Путін. Однак, якщо світова спільнота не зупинить агресивні наміри Путіна, цілком ймовірно, що кремлівський карлик з ядерною кнопкою перевершить біснуватого фюрера не лише у брехливості, але й у кількості людських жертв та злочинів.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ