28 квітня 1943 року на пропозицію губернатора дистрикту Галичина Отто Вехтера, який загалом прихильно ставився до українців, за погодженням з Українським Центральним Комітетом у Львові було створено Дивізію «Галичина». Голова УЦК - відомий український історик, географ та громадський діяч Володимир Кубійович - так оцінив ідею створення цього військового підрозділу:
«Ми є за творенням Дивізії, бо цього вимагає український інтерес.
Наші користі такі: - Ми включені в боротьбу з більшовизмом не як безіменні; - Ми входимо на політичну арену, хоча і в скромній формі, а навіть на європейську, на світову; - Ми рятуємо себе фізично, ми творимо зав'язок армії; - Це може бути точка виходу для дальших планів; - Лише в цей спосіб можемо творити під проводом українських старшин військову школу для української молоді.
Ця школа дасть здисциплінованість, послух, одвертість, чесність, прямолінійність, почуття відповідальности і инші вояцькі чесноти. Наша боротьба з Москвою набере офіційних форм».
Невдовзі 84 тисячі молодих українців зголосилися стати добровольцями цієї фронтової дивізії військ СС, яка формувалася для боротьби проти кривавого ворога України і людства - московського більшовизму.
Щоправда, окупаційна німецька адміністрація взяла на службу лише 13 тисяч рекрутів - кожного четвертого із тих 52 тисяч, які були визнані медчною комісією придатними для військової служби в елітному підрозділі.
Таким чином українці юридично і фактично приєдналися до загальноєвропейського новітнього «хрестового походу» проти азійської орди ХХ століття. Пройшовши відмінний вишкіл, перший грандіозний бій переважаючим силам більшовицьких загарбників Дивізія дала на рідній землі - неподалік від міста Броди Львівської області. Завзяття і героїзм українців вражали навіть загартованих на фронтових дорогах їхніх німецьких союзників. Потрапивши в оточення, більшість дивізійників до останнього набою нищили московську нечисть.
У цій битві перемогли москвини, але війна тривала. Частина вояків, що вирвалися із ворожого «котла», згодом вели збройну боротьбу проти більшовиків на європейських просторах, де в березні 1945 року на базі дивізії «Галичина» було створено Першу Дивізію Української Національної Армії під керівництвом генерала армії УНР Павла Шандрука.
Інші з дивізійників, які вижили у пеклі під Бродами, влилися в партизанські загони УПА, що діяли на території Галичини і Волині, де продовжували бити ненависну орду зі сходу.
Саме тут хотів би акцентувати увагу читачів ☝????
- Останнім часом як у соціальних мережах, так і в публічних виступах чи дописах частини українців можна почути думку, що мовляв дивізійники були колаборантами німців, відтак начебто не вартують пошани - на відміну від вояків УПА, які билися як проти москвинів, так і проти німців.
Тому звертаюся в першу чергу до них: «Хто ви такі, щоб судити вибір Воїнів, які вибрали свій шлях боротьби?! Це кажу вам, як син повстанця, який у 15-річному віці вступив в УПА і від 1943 до 1948 року боровся за Україну на Закерзонні!
Зверніть увагу - я теж не одразу зрозумів вибір тих добровольців, аж поки не поспілкувався наживо з офіцером дивізії »Галичина«, кавалером ордена »За заслуги« ІІІ ступеня, членом ОУН та СКУ, доктором гірництва нині покійним паном Теодором Барабашаом. Однієї бесіди вистачило тоді, щоб зрозуміти мотивацію десятків тисяч українських патріотів і стати шанувальником цього здвигу моїх земляків, чия честь називається вірність!
І ще одне - викиньте геть на смітник історії совкову хуцпу про колаборанство українців в роки ІІ світової війни. Такого не мого бути апріорі, бо колаборантом є той, хто співпрацює з ворогом супроти уряду своєї держави! А Українська держава, тобто УНР, була захоплена більшовицькою Московією ще в 1921 році, тоді як решта національної території України опинилася під владою Польщі, Румунії і Чехословаччини (відтак Угорщини). Тому напрошується риторичне запитання: а може колаборантами були українці, які служили в арміях вищезгаданих країн-окупантів українських земель? Отож!
Тому, перш ніж звинувачувати достойних в єресі, кожен українець мав би задуматися над обставинами і подіями того часу. Висновок один - і підпільники ОУН, і партизани УПА чи Поліської Січі, і вояки батальйонів »Нахтігаль« чи »Роланд«, »Українського Визвольного Війська« чи Дивізії »Галичина" є героями національно-визвольних змагань українського народу і заслуговують однакової уваги, пошани та визнання на державному рівні ветеранами ІІ світової війни - за прикладом країн Балтії.
©️ Іван Вовк - історик, член ГО Резерв дивізії «Галичина»
На фото: Іван Вовк серед могил дивізійників на меморіальному цвинтарі поблизу села Червоне (Львівщина)
ІА "Вголос": НОВИНИ